Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 15, 2018

Уроки фізики та Майдану від Юрія Луценка

Автор:

|

Листопад 29, 2012

|

Рубрика:

Уроки фізики та Майдану від Юрія Луценка

Апеляційний суд залишив чинним вирок Юрію Луценку в справі про стеження за водієм Сацюка. Юрій Віталійович навіть не слухав рішення суду. Він спілкувався з лідерами опозиції. Утім, який би вердикт не ухвалив Апеляційний суд, було зрозуміло одне: Юрій Луценко використав приїзд у Київ, скоріше, не для захисту своєї свободи, а для того, щоби хоч на день-два стати активним суб’єктом української політики. Тим більше, що процес над ним збігся з річницею Майдану.

Поважні гості
«Ну, що – скучили?» — такими були перші слова п. Луценка з клітки. Після того були обійми через ґрати з друзями та депутатами. Колона охочих поговорити нагадувала чергу до Мавзолею. Юрій Луценко безкінечно жартував. Крім того, переконував одного з опозиційних керівників у тому, що вони повинні добиватися амністії для Юлії Тимошенко. У тому числі, завдяки посередникам зі Заходу.
— Якщо влада кидається такими ініціативами, то вмійте достойно зробити пас, — пояснював свою точку зору Юрій Віталійович.
У залі якраз перебували представники європейської комісії, що займається українськими політв’язнями, — Пет Кокс й Александр Кваснєвський. Вони зі завзяттям туристів фотографували перипетії й інтер’єри українського суду. Екс-президент Польщі навіть підійшов зазнімкувати п. Турчинова та п. Луценка, які розмовляли. А потім і сам сфотографувався з в’язнем.
— Господин президент, — звернувся до нього Юрій Луценко.
— Говори до п. Кваснєвського українською. Він її розуміє значно краще, ніж Азаров, — поправила його Ірина Геращенко.
— Нет, нет, украинским премьером я не буду, — відрізав Кваснєвський і пішов у коридор, певно, не зрозумівши специфіки лінгвістичних жартів українських депутатів.
Після зустрічі з п. Луценком п. Кваснєвський вирушив на Банкову, де мав розмову з Андрієм Портновим. Після першої ж перерви пішов і Олександр Турчинов. Йому на зміну прийшов Арсеній Яценюк. Та одразу поспілкуватися з Юрієм Луценком йому не вдалося: він зайшов у залу, коли йшло засідання. Арсеній Петрович сів у третьому ряду, але місце вибрав невдало. Поруч із ним сів Олесь Доній, якого не взяли в список Об’єднаної опозиції. Годину вони сиділи з кам’яним виразом на обличчях і дивилися в різні боки.
І от після години в суді п. Яценюк отримав нагоду порозмовляти з п. Луценком. Це була їхня перша зустріч за три останніх роки.
— Ну, як там на свободі? — спитав жартома Юрій Луценко.
— Та якось так, — не знайшов що сказати Арсеній Яценюк.
— Уявляєш, я тут зрозумів, що вперше пропустив виборчу кампанію, — намагався підтримати розмову в’язень.
— Отже, ти сачкував, поки ми працювали, — задоволено й трохи зверхньо розсміявся п. Яценюк.
— То нічого — він відпрацює в кампанії 2015 року, — підтримав Юрія Віталійовича В’ячеслав Кириленко.
Юрій Луценко й Арсеній Яценюк пересунулися в куток, так, щоби стороннім не було чутно їх із-за спин охоронців і депутатів. Розмова тривала хвилин із 20. Після того п. Яценюк пішов.

Дещо про радикальну енергію
— Якщо це не є таємницею, про що ви говорили з лідерами опозиції й депутатами. І що ви їм радили? — спитала в п. Луценка журналістка УП.
— Я казав, що, згідно з відомою формулою Альберта Ейнштейна, маса дорівнює енергії, поділеній на швидкість світла у квадраті. Це означає просту істину, що маса збільшується від кількості енергії. Так от, захід у парламент і перший день виграє не той, у кого більша маса у вигляді голосів, а в кого більша енергія. І з моєї точки зору, і я про це говоритиму в останньому слові, опозиція зобов’язана: а) бути єдиною; б) мати зрозумілі інституційні вимоги. Перша з них — це звільнення Юлії Тимошенко. Бо якщо в мого терміну, також незаконного, є хоча би видимий кінець, то в Юлії Володимирівни при цій владі — ув’язнення безстрокове. Другим би я запропонував запровадження індивідуального голосування через систему «Рада». Це радикально змінить ситуацію. Третім, на мою думку, могло би бути заслуховування уряду про виконання бюджету та прийняття нового бюджету новим парламентом.
— Деякі депутати від опозиції висловлювали думку, що треба покласти мандати й не визнавати легітимності цієї Ради. Ви погоджуєтесь із цим чи ні?
— Не погоджуюся із цією ультрарадикальною, навіть бляшаною теорією, що не треба заходити в Раду. Мені здається, зайти в парламент, скласти присягу й потім нав’язати свою гру є набагато дієвішим та юридично чистим кроком, аніж грати з обнулінням. Не буду розписуватися за Юлію Володимирівну, але мене набагато більше потішить, якщо 180 багнетів опозиції будуть працювати як один механізм у парламенті, а не поза ним.
— Вважаєте, що опозиції краще блокувати роботу парламенту чи домовлятися?
— Зважте, ви самі сказали це слово. Я говорив лише про радикальну енергію. Але гадаю, що ця ідея літає в повітрі й зараз в опозиції є драйв. Його задали виборці, а не політики. На жаль. Я не задоволений виборчою кампанією в тому сенсі, як її провели лідери. Але цей драйв подарували виборці, які продемонстрували, що навіть у таких умовах вони підтримують демократію. Звісно, мітинги під Центральною виборчою комісією (ЦВК) на 10.00 у понеділок не призначаються. Майдану за викликом не буває. Майдан буває підготовленим і усвідомленим або ніяким. Друге — це київські вибори, якщо в опозиції залишилася хоч крихта відповідальності за країну. І третє — вибори 2015 року. Я насправді бачу, що на цей момент усі карти – на користь опозиції, якщо вона схоче ними скористатися.
— Але тут виникає питання єдиного кандидата від опозиції…
— Тут виникає багато питань. Усі лідери опозиційних сил є кандидатами в президенти, їхні заступники — також. І всі депутати — теж кандидати. Крім, можливо, моєї Ірини, яка більше хоче зі мною у відпустку. Але якщо серйозно, в усіх лідерів є колосальні амбіції, і в усіх лідерів — різні спонсори. Але один виборець. Це – складна тригонометрична задача, та її можна вирішити.

Другорядний суд
За численними зустрічами із соратниками судовий процес відійшов для п. Луценка на другий план.
— Правду кажучи, я не бачу підстав для розгляду моєї справи. Мені за нею залишилося сидіти 40 днів, тому можна було би махнути рукою. Але я сподіваюся, що це буде суд над Печерським судом, — сказав Юрій Луценко на початку засідання.
Юрій Віталійович заявив уже звичні клопотання про залучення інструкції 007, яка би довела його невинуватість, постанови про розслідування отруєння Віктора Ющенка, підписаної Василем Цушком, і, звісно ж, свідків захисту. Суд зібрав усі клопотання й розглянув їх пакетом. Після години роздумів він постановив, що адвокати та засуджені не навели достатніх підстав для задоволення клопотань. Почувши це, зал зірвався гучним «Ганьба!»
— Ваші обличчя треба розіслати всій країні й першими виставити на люстрацію, — кричала Олександра Кужель, фотографуючи колегію.
— Краще на кастрацію, — зіронізував п. Луценко.
— Проти кастрації теж не заперечую, — підтримала пропозицію п. Кужель.
Юрій Луценко хотів робити заяву, але суддя йому не дав. «Я оголошую перерву, а ви робіть тут свою заяву», — повідомив безапеляційно головуючий суддя Присяжнюк. Від цих слів у Луценка здали гальма:
— Шановний громадянине з обличчям радянського чемодана й животом, у який поміститься супутник разом із Бєлкою, Стрєлкою на борту, дайте мені право виступити, — кричав він.
Але суддя пішов із залу. Хвиля обурення захлинулася сама в собі. Після того, як суд відхилив клопотання, усі присутні втратили інтерес до процесу. Це був очевидний знак, що не варто сподіватися на зміну вироку. Після перерви суддя монотонно ознайомлював себе з матеріалами справи. Себе, бо читання під ніс важко було зрозуміти навіть зблизька.

Пісня для судді
І тут зі задньої лави почулося: «Не спи, моя рідна земля». Ця пісня була одним із перших гітів на «помаранчевому» Майдані. Усі присутні перезиралися й підсміювалися в долоні. Усім було цікаво, скільки суддя терпітиме це революційне нахабство. Але ось пісня пішла по другому колу, її змінила інша, зазвучала «Я не здамся без бою», а нерви судді Присяжнюка так і не здали.
— То давайте ввімкнемо «Мурку». Це для них зрозуміліше, — пожартував хтось зі зали.
— А потім – «Голубую луну». Прокурори запрошують суддів, — додала прихильниця Юрія Віталійовича. Засідання відверто перетворювалося на балаган.
— Шановний пане, вимкніть будь-ласка музику. Поважайте хоча би роботу колег-журналістів, — нарешті через 15 хвилин почулася репліка судді.
— Не вимикай, це – моя моральна компенсація за сьогоднішнє, — скомандував у відповідь п. Луценко.
— У нас є ще «Лента за лентою», — усміхнулась Лариса Сарган, прес-секретар «Народної самооборони».
Утім, до «Ленти» справа не дійшла. Суддя, дочитавши у відносній тиші, бо його й адвокати не дуже слухали, матеріли, пішов на перерву.
— Гадаю, у нього було завдання не піддаватися на провокації й читати матеріали, не зважаючи ні на що. Бо якби він не втримався, протестний настрій у залі міг вибухнути, і тоді довелося би закривати засідання, — пояснив «залізний спокій» судді Юрій Луценко.
Судді помстилися, коли дійшло до виступів сторін. Поки адвокати вправлялися в юридичній риториці, вони відверто куняли. Адвокати ж у дебатах укотре наголосили, що попередній процес пройшов із порушенням прав їхніх підзахисних, а в справі немає ні постраждалого, бо водій Сацюка себе таким не визнає, ні події злочину. Сама ж постанова, підписана Луценком, – це лише юридично нікчемний документ, написаний тільки задля того, щоби суддя Марія Приндюк не читала десятків томів справи про отруєння Ющенка.
Якщо в перший день суду Юрій Луценко попросив суддів змінити вирок якщо не йому, то хоч двом безневинним слідчим, які стали випадковими жертвами політичних репресій, то своє останнє слово він цілком присвятив політиці. Ще вранці 21 листопада Юрій Віталійович одягнув заздалегідь заготовлену помаранчеву стрічку.
— Насправді Майдан почався 21 листопада. Просто п. Ющенко побоявся на нього вийти, і тому призначив свято на 22 листопада, — іронізував він із депутатами.
— Я дуже давно вже не одягав помаранчевої стрічки. Сьогодні одягнув з однієї причини: мені здається, що час відступу закінчився, — сказав він у коментарі журналістам. — Я навіть у тюрмі відчуваю, що країна змінилася. Відчуваю, що люди готові до Майдану, якщо вони побачать лідера й зрозумілий для них план нової країни. Я впевнений, що українські інтелектуали повинні дати такий план. Упевнений, що лідери в новому парламенті мають визначити єдиного кандидата для перемоги над Януковичем. Я впевнений, що ми мусимо збудувати план нової країни, де не олігархи визначатимуть економіку та політику, а виборці будуть голосувати за своє майбутнє.

Напутнє слово
Тема Майдану й висунення єдиного кандидата в президенти була ключовою в останньому слові п. Луценка на суді. Формально вЮрій Віталійович наче змирився з тим, що ні він, ні Юлія Тимошенко не будуть кандидатами 2015 року. Здається, він добре розуміє, що вибити амністію в цієї влади не вдасться. А щоби повторити виборчий феномен 2004 року, потрібен єдиний кандидат, який активно працюватиме з виборцями кілька років. Шкода тільки, що в залі засідань, де Луценко проголошував свою промову, не було жодного лідера опозиції.
Вони, як відомо, ділять посади.
Зате 22 листопада до Юрія Луценка таки прийшли лідери опозиції — Віталій Кличко, Олександр Турчинов і Арсеній Яценюк. Пан Кличко одразу став спілкуватися з політв’язнем, а от п. Яценюк знову вмостився на задній лаві. І лише потім, збагнувши абсурдність такої ситуації, він підійшов до п. Луценка. Спілкування було досить поверховим і зводилося здебільшого до жартів. Одразу після зачитання вироку п. Турчинов і п. Яценюк пішли собі, а п. Кличко залишився. Виявляється, Юрій Луценко чекав на нього, аби передати свій досвід, і щоб лідер партії УДАР не наступив на його граблі.
Формально у своєму останньому слові Юрій Луценко сказав, що шанси пані Кличка, Яценюка та Тягнибока — рівні. Але був там і такий пасаж:
— Лідерам парламентських опозиційних сил, своєю чергою, слід усвідомити: час політики масок минає. Без залучення до політичного процесу громади, вулиці, майдану як опори демократичного процесу — перемога неможлива. На цих виборах той, хто розумів цю важливість особистого діалогу з виборцями «очі в очі» — нарощував результат удвічі. Той, хто ігнорував цю роботу й звично та зручно «віщав» лише з телевізора, — отримав нижче стартових можливостей», — заявив п. Луценко.
По суті, ці слова — докір Арсенію Петровичу, який брав участь у агітації лише у великих містах, і певний реверанс у бік Віталія Кличка. Під час свого спілкування п. Луценко повідомив останньому свої головні тези: вимога амністії для п. Тимошенко, активна робота в парламенті, недопущення обрання спікера.
— Ти бачив, як «Свобода» боролася за своїх. А про тебе чути не було. Так формується імідж. Не роби таких помилок. І пам’ятай, що твоя позиція має бути максимально активною по заході в парламент, — порадив командир Майдану майбутньому кандидату в президенти.

Тетяна Ніколаєнко, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...