Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 25, 2020

Українські депутати — одноразового використання

Автор:

|

Липень 16, 2020

|

Рубрика:

Українські депутати — одноразового використання
Надія Савченко

Курс на «нові обличчя» не є новим для України, як би дивно це не звучало. Володимира Зеленського звинувачують у тому, що «набрав» некомпетентних людей у свою команду. Однак 2014 року до Верховної Ради України (ВРУ) увійшло 56 % нардепів, котрі до того не були при владі. То де ці люди зараз, навіщо насправді їм була потрібна влада й як українцям відрізняти популістів від людей, котрі справді хочуть змінювати систему, розповіли директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін, історик та політолог Андрій Ніцой і філософ та політолог Валентин Гладких.
— Яким чином «новим обличчям» вдалося прийти до влади?
Олег Соскін: — Половина з них зайшла до ВРУ за партійними списками. Це означає, що або вони мали гроші, або за них заплатили для того, щоб вони виконували якісь функції лобістів певних кланово-корпоративних груп. Ці групи усім відомі, вони не змінились і кожна з них хоче мати своїх «шісток» у владі. Що стосується мажоритарників, то там схожа ситуація. До влади приходив або той, хто має гроші, намагається їх захистити і вже мав «підгодований» округ, або заходив лідер якоїсь групи, аби посилити її позиції в парламенті. Другі хотіли просто захистити свій бізнес за допомогою політичних методів. А реальні політики тоді, фактично, до влади й не прийшли. Революція гідності зіграла роль тільки тому, що нею скористався всілякий, м’яко кажучи, політичний непотріб.
Андрій Ніцой: — Основною причиною того, що за них проголосували, був запит на злам системи і розчарування у тому, що традиційні політики і партії не знищили цю систему за період після Помаранчевої революції. Тому скепсис до традиційних політичних інституцій і розчарування у ньому зумовили те, що люди прагнули побачити будь-кого нового, в кого можна було б повірити. Крім того, у суспільній свідомості Янукович і його президентство на той момент розцінювались як логічне продовження невдачі Ющенка і поразки ідей Помаранчевого майдану. Ця сукупність факторів і призвела до того, що до влади пробилися «майданні» люди. Хто був помітний і сподобався людям своїми рішучими закликами (Парасюк), на того люди і звернули увагу. Інший варіант — якщо людина постраждала на Майдані: побили Тетяну Чорновол, вона відразу героїня, ледь не Жанна д’Арк. Побили Дмитра Булатова з «Автомайдану» — став міністром молоді та спорту. А вже тоді ці люди проходили таке собі таємне «сито» партійно-номенклатурного відбору. Ті, хто вписувався у лекала, на того вдягали «костюмчик» міністра, заступника міністра, депутата тощо. Ті, хто не вписувався, так і залишались у розряді активістів.
Валентин Гладких: — Те, що відбулося на парламентських і президентських виборах 2019 року, розпочалося 2014-го. Це був прояв повного банкрутства політичного класу в Україні. Запит був задоволений 2014 року, а завершилося званою електоральною революцією 2019-го, коли старий політичний клас повністю усунули від панівного становища у владі.
— Багато хто з народних депутатів не зумів, або не захотів продовжувати свою політичну кар’єру. Чому?
О. С.: — Самостійних політиків там майже не було. У них була чітка програма і вони виконували функції, які їм доручали. Вони, в основному, обслуговували групу Коломойського. Вони хороші виконавці, добре виконують роботу, яку їхній лідер між ними розподіляє. А тих, хто не знадобились своїм «господарям», викинули.
А. Н.: — Тут треба визначити, про кого говоримо, адже частина депутатів була щирою, а частина просто хотіла нажитися за свою каденцію. Якщо взяти ідеалістів, котрі хотіли змінити систему з олігархічної на демократичну (а такі також були), то про них ми не можемо сказати, що вони хотіли лише збагатитися.
В. Г.: — Чи хтось із них став біднішим за час перебування у ВРУ чи на будь-яких інших посадах при владі? Відповідь лежить на поверхні. Тобто, збагатитися і конвертувати власні політичні позиції у вигоду для себе у них усіх вистачило розуму. Якщо ж говорити, що ці нардепи вдруге «не пішли» у політику, то треба розуміти, що багато хто із них і намагався балотуватися знову. Це означає, що їхня політична кар’єра була завершена примусово, а не з їхнього власного бажання. Себто, хтось не знайшов собі місця у партійних списках, когось не взяли у проєкти, які потенційно могли подолати прохідний бар’єр, комусь не дали грошей на формування власного політичного проєкту, а когось просто витурили, бо прийшла нова команда. Але це не означає, що вони добровільно відмовилися. Багато хто з них і досі перебувають «на плаву». Сергій Лещенко, Мустафа Найєм досі прекрасно почуваються, просто стали менш публічними. Якщо ж поглянемо, як зараз почуваються «козак» Гаврилюк, Володимир Парасюк із його кримінальними справами чи інші депутати, які були «новими» 2014 року, то побачимо, що живуть вони доволі непогано. Вони забезпечили своє майбутнє за той час, коли були у парламенті.
— Яку моральну оцінку, на вашу думку, заслуговують ці «нові-старі» політики?
О. С.: — Ніхто із цих народних депутатів не відстоював інтереси держави. ними керувала жадоба влади, грошей і бажання піднятися над іншими, щоб показати своє «я». Таких, що були ідеалістами і по-справжньому боролися за Україну, навіть не можу пригадати.
А. Н.: — Людина, пішовши у владу, не змогла виконати свою місію. В таких можна кидати камінь, але були й такі, хто просто не розрахували власних сил. Це так само, як людина виходить на пробіжку, думає, що пробіжить 5 км, а вже на третьому в неї бракує сил. Такі люди здебільшого добровільно йшли у відставку. Набагато більшому засудженню та остракізму підлягає інша категорія нардепів-новачків. Ті, кому сподобалося бути при владі, вони усвідомили свою нікчемність на державній посаді, але набрались досвіду й увійшли у смак.
В. Г.: — Українська політика ще з часів свого виникнення завжди була боротьбою за отримання й утримання влади. А влада завжди була спроможністю задовольняти свої забаганки всупереч забаганкам інших. Тому і цього разу люди скористались нагодою, яка їм випала, хтось менше, а хтось більше. У когось краще працювали ці «моральні гальма», які не дозволили займатися повним безчинством, у когось вони були гіршими, а хтось їх узагалі не мав. За те, що деякі кадри залишилися на посадах, відповідатимуть політичні сили, які їх посадили у ці крісла.
— Які поради ви б дали виборцям, аби ті нарешті припинили цей біг граблями?
О. С.: — Тут усе дуже просто. І Ющенко, і Янукович, і Зеленський нам показали, що обіцяли одне, а, прийшовши до влади, почали робити абсолютно інше. Наша проблема полягає в тому, що у нас голосує «біомаса», а «розумні», у своїй більшості, на вибори не йдуть, бо вважають, що нічого не зміниться. Біомасу, своєю чергою, просто «купують», їй дають гроші. Ми всі добре знаємо, як це все відбувається. Саме тому й опинилися у безвихідній ситуації. Єдиним варіантом може бути закон, який усуває з посади чиновника, якщо той починає робити те, чого не декларував, або не виконує своїх обіцянок.
А. Н.: — Треба судити винятково за справами, які реально робить той чи інший кандидат. Якщо твоя заява чи прихильність до економічної реформи підкріплена конкретними діями, то тут слова ще діють. А без цього слова не мають жодної ваги. Зараз головні дії кандидата навіть не є економічними. Головне — це війна і гуманітарний аспект. В економіці все просто — треба її «відпустити» і дерегулювати, знявши усі бар’єри для підприємців. Головним є те, що людина робить у гуманітарних питаннях і стосовно російсько-української війни.
В. Г.: — Є ресурси, які фіксують обіцянки політиків і стежать за тим, як вони ці обіцянки виконують. Заходьте на сайти, відкривайте потрібну вам людину і порівнюйте. Що обіцяла, що виконала, що не повністю виконала, за що навіть не бралася тощо. Читайте пояснення, чому політик не зміг виконати обіцянку й усе інше. Такі інструменти допоможуть зробити політиків більш відповідальними. Надалі питання — лише у виборцях. Але маємо розуміти, що політики борються за владу і витрачають на це мільйони доларів. Суспільство має себе запитати: чи кандидат, який витрачає величезні гроші на свій мандат, іде в політику, щоб зробити кращим своє життя, чи моє?

Роман Гурський, «Вголос»

Довідка
Чим зараз займаються деякі «нові обличчя» ВРУ VIII скликання: Надія Савченко, № 1 у виборчому списку Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» — відеоблогерка; Семен Семенченко, № 2 у виборчому списку партії «Самопоміч» — підприємець; Єгор Соболєв, № 13 у виборчому списку партії «Самопоміч» — програміст у компанії Data Ocean; Мустафа Найєм, № 20 у виборчому списку «Блоку Петра Порошенка» (БПП) — заступник генерального директора «Укроборонпрому»; Тетяна Чорновол, № 2 у виборчому списку партії «Народний фронт» (НФ) — громадська діячка; Михайло Гаврилюк (Козак» Гаврилюк), депутат фракції НФ — водій таксі; Ольга Богомолець, № 3 у виборчому списку БПП — лікарка і співачка; Володимир Парасюк, позафракційний депутат — дані відсутні; Юрій Тимошенко, позафракційний депутат — дані відсутні; Сергій Лещенко, № 19 у виборчому списку БПП — член наглядової ради державного акціонерного товариства «Укрзалізниця»; Олег Барна, депутат фракції БПП — громадський діяч; Ігор Мосійчук, № 9 у виборчому списку Радикальної партії України: громадський діяч.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply