Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 23, 2017

Ціна миру для України

Автор:

|

Лютий 26, 2015

|

Рубрика:

Ціна миру для України

Вояки на Донбасі

Сила учасників перемовин визначається їхніми альтернативами для досягнення компромісу. Мінські угоди показали виразну асиметрію у можливостях України та Російської Федерації (РФ) у цьому питанні. Захід міг би підвищити ціну ескалації для Путіна, якби діяв злагоджено і брав до уваги не тільки стратегічні, а й моральні міркування. Натомість, ніяких нових змін в поведінці європейців і американців не відбулося. Як і раніше, вони вирішували свої проблеми коштом інших.

Значна частина американських експертів і політиків змінила своє ставлення до РФ під впливом спільної доповіді трьох аналітичних центрів Вашинґтона, експерти яких наполягають на військовій і фінансовій допомозі Україні. Натомість, Адміністрація президента Обами послідовно наголошує на дипломатичному вирішенні конфлікту та гуманітарній допомозі, що підтвердив Джон Керрі під час свого приїзду в Україну. Питання надання захисного озброєння досі відкрите.
Стримана реакція Державного департаменту США зумовлена стратегічними, ціннісними та внутрішньополітичними чинниками. Застереження стратегічного характеру виходять із небезпеки переростання локального конфлікту у глобальний, а також із потреби залучати Росію до вирішення питання із Сирією та ісламістами Іраку. Стратегічні мотиви суперечать моральним, які кажуть, що США як підписант Будапештського меморандуму є відповідальними за безпеку України.
У своїй європейській політиці США керуються трьома пріоритетами: не допустити військової конфронтації з Путіним, зберегти цілісність Європейського Союзу (ЄС) і зберегти трансатлантичну єдність. Задля досягнення цього США стримували Путіна так, щоби він не загрожував ЄС та Східній Європі. Україна тут стала функцією забезпечення цих інтересів.
Уявімо, що мінської угоди не вдалося досягнути. Тут вимальовується три сценарії розвитку подій. За базового, консервативного сценарію військові дії тривають із мінливою інтенсивністю. Цивільні й військові люди гинуть по обидва боки. Україна та Росія повільно виснажуються, але запас міцності РФ дозволить їй іще рік-два протриматися на плаву. Натомість, в Україні влада могла б і не втримати ситуації під контролем, що було б на руку Путіну. Насильницька зміна влади і хаос в українській державі стали би свідченням провалу західної політики стримування.
Альтернативний сценарій. США і НАТО надають Україні військову та технічну допомогу. Росія вдається до неприхованої агресії. Кількість жертв із російського боку підвищує ціну ескалації. Тим часом Захід посилює санкції проти Путіна і пропонує перемовини. Переможців немає, але війна зупиняється.
Радикальний сценарій. Можна, звісно, було кинути виклик Путіну і почати свою гру. Це означало б відмову від патронату ЄС, переведення країни у військовий стан, націоналізацію російських активів в Україні, активну блокаду Криму, повну мобілізацію, тобто війну. Ціну таких дій важко прорахувати, але цей крок вимагав би врахувати не тільки ціну конфронтації як свідомої пожертви влади та народу в ім’я незалежності. Народ свою пожертву вже зробив. Спочатку на Майдані, а потім на сході. Влада, на жаль, не зробила цього жодного разу.
Що могло б зупинити війну? Політична воля США та НАТО й ефективні дії керівництва України. Саме цього й бракує. Усі, хто виступає проти надання Україні зброї, розуміють, що сама зброя не перемагає. Аґресію може зупинити ефективне керівництво та професійно-організована армія, а цього немає. Тому консервативно налаштовані циніки зосереджені на збереженні того, що є (мир у глобальному масштабі) перед тим, що може трапитися (повномасштабна війна). Нехай в Європі існуватиме ще один заморожений конфлікт, але Захід буде у безпеці. Нехай навіть Україна знову повернеться під крило Путіна, але у світі не буде глобальної війни. Втрата України — це, звісно, погано, але втрата безпеки — ще гірше. Україна знову стала заручником у геополітичній грі. Висновки з цього — такі:
1. Усі заяви західних лідерів чи організацій про підтримку України, як і заяви офіційних або наближених до українського керівництва осіб про дипломатичну перемогу у Мінську, треба сприймати лише через призму інтересів тих, хто їх робить.
2. Якщо країна сама не може себе захистити, її захист ззовні — малоймовірний. Захист Кувейту чи втручання у конфлікт у Боснії стали можливими тільки тому, що ціна конфронтації з Гусейном і Мілошевичем для США була значно нижчою, ніж ціна конфронтації з Путіним.
3. Україна не повинна ображатися на Захід за те, що він вирішує свої інтереси нашим коштом. Тут, як кажуть, — нічого особистого, лише бізнес.
Отже, що маємо у залишку? Втрата території є меншим злом, ніж втрата незалежності. Незалежність, однак, має сенс лише тоді, коли керівництво є ефективним і відповідальним. Українське керівництво таким не є. Тому заморожений конфлікт — краще, ніж гарячий. Але заморожений конфлікт будь-якої миті може стати активним, а відповідальність за це Путін перекладе на Україну. І на цьому не зупиниться, а ми можемо втратити країну.

Юрій Мацієвський, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...