Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Dec. 13, 2018

Що відбувається довкола Бабиного Яру зараз?

Автор:

|

Листопад 21, 2018

|

Рубрика:

Що відбувається довкола Бабиного Яру зараз?

Майже два роки минуло відтоді, як Україна відзначила траурну дату — 75 років із дня початку трагедії Бабиного Яру. І саме в ті дні і влада, і громадянське суспільство показали, що вони здатні на глибоке усвідомлення трагедії, на гідну данину пам’яті загиблим та організацію меморіальних заходів міжнародного масштабу. Тоді у Києві упродовж тижня відбулося близько 50 заходів. Якою ми бачимо ситуацію через два роки?
У справі увічнення пам’яті жертв Бабиного Яру виділилося три основних проекти. Перший — державний, за який відповідає Міністерство культури України. Він передбачає створення в будівлі по вул. Мельникова, 44, в колишній конторі єврейського кладовища, меморіального музею пам’яті жертв Бабиного Яру. Рішення було ухвалене Оргкомітетом за активної участі «Вааду України» ще 2016-го, тобто ще до пам’ятної дати.
На реалізацію цього проекту держава виділила 2017 року 27 млн грн, які не були використані, оскільки міністерство не підготувало концептуальні, архітектурні та дизайнерські рішення. Ці кошти були перенесені на 2018 рік, але проект просувається дуже повільно.
Одна з причин повільного розвитку цього важливого проекту полягає в тому, що міністерство діє не прямо, а через Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр», який є, передусім, господарською структурою, а не академічною.
Над концепцією проекту працювала група істориків, об’єднана довкола Інституту історії Національної академії наук України (НАНУ). Керівник цієї групи — Геннадій Боряк, доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України, заступник директора Інституту.
Передбачається переклад наративу концепції англійською та рецензування його авторитетними закордонними вченими. Темпи просування стримує та обставина, що заповідник робить усе для того, щоб не укладати угоду з інститутом про подальшу співпрацю. Фонд «Бабин Яр» готовий оплатити і переклад, і рецензування, але міністерство наразі відмовляється від допомоги.
Робоча група збирається рідко, її учасники запропонували, а уряд доручив згаданій групі істориків розробити загальну концепцію не лише музею «Бабин Яр», але й вписати її в концепцію оформлення всієї території Бабиного Яру, з усіма об’єктами, які там розташовані або розташовуватимуться. Та досі не зрозуміло, хто укладатиме угоду з інститутом.
Другий проект ініціювали громадський комітет «Бабин Яр» (Віталій Нахманович) і «Ваад України» (Йосиф Зісельс), а здійснює канадська організація «Українсько-єврейська зустріч» на чолі з Джеймсом Тімертеєм (Канада). Цей ландшафтно-архітектурний проект передбачає створення меморіального парку на величезній території (70 га).
2016-го відбувся конкурс основних ідей архітектурно-ландшафтного парку, який фінансувала «Українсько-єврейська зустріч». Перше місце не присуджували, але місця з другого по сьоме посіли кращі ландшафтні ідеї, і тепер, здавалося б, можна рухатися далі.
Та реалізація цього проекту також призупинена, бо місто і держава поки що не дають збагнути, цікавий він їм, чи ні. Джеймс Тімертей, котрий уже півтора року намагається зустрітися з Президентом Порошенком, не може далі вкладати гроші в проект, не розуміючи, чи потрібен він Україні та Києву.
Організація «Українсько-єврейська зустріч» готова взяти на себе значні внески, але вона не має робити це одноосібно, та й позиція робочої групи полягає в тому, що проект повинен мати потужну державну складову.
І, нарешті, третій проект — найсуперечливіший. Це проект Меморіалу та музею Голокосту «Бабин Яр».
Американська єврейська організація «Джойнт», ініціатор проекту, активно наполягала на його просуванні. Навіть заклади пам’ятний камінь і президент Кучма перерізав стрічку. Закладений пам’ятний камінь досі стоїть, але впродовж довгого часу тривало протистояння громадянського суспільства за недопущення ганебного будівництва. В результаті, всіх співробітників «Джойнту», котрі займалися цим проектом, звільнили, проект закрили, а збитки «Джойнту» становили, за різними даними, близько 5 млн USD.
Тепер Україні пропонують створити Меморіал і музей Голокосту вселенського значення. І тут виникає ціла низка запитань. На ділянці, де передбачається будівництво, було старе єврейське кладовище. Існує документ, підписаний рабином Шлезінгером із Лондону, котрий очолює основну організацію з нагляду за всіма єврейськими кладовищами Європи. Документ містить заборону на будь-яке будівництво на цьому місці. Цей факт цілком ігнорують ініціатори проекту. Про що знає і Віталій Кличко, мер Києва, котрий, до речі, некритично підтримує проект. Але ті, хто проштовхує цей проект, а в нього вкладено вже близько 5 млн USD, ігнорують цей незаперечний факт, розраховуючи на те, що завжди знайдеться котрийсь рабин, котрий за гроші надасть дозвіл будувати на кладовищі.
29 вересня 2016 року російська група за участі п. Пінчука, а. Вакарчука та п. Щаранського презентувала проект меморіалу в Національному музеї ім. Тараса Шевченка. На презентацію проекту приїхав Петро Порошенко. Він виступив першим і сказав, що хоче створити український проект Меморіалу пам’яті жертв Голокосту і всім, хто йому допоможе в цьому, буде дуже вдячний. Будь-яка група, що хоче щось створити на території суверенної країни, не може абстрагуватися від ставлення влади, громадянського суспільства, і поготів ігнорувати його.
Ми повинні розуміти, чому російські олігархи, котрі й кроку не ступлять без дозволу Путіна, обіцяють вкласти 100 млн USD у проект на території України, з якою Росія п’ятий рік веде аґресивну війну. Не може існувати проектів такого ґатунку, якщо в них не зацікавлений Путін. Чому ж російська влада дозволяє витрачати в Україні значні суми підконтрольним їй російським олігархам?
Міжнародна група істориків, яка працювала над концепцією меморіалу-музею, створила величезний за обсягом наратив проекту, але громадськості показали лише 12-15 % від усього обсягу. Ми й досі не знаємо, чи були враховані всі зауваження. А йдеться про будівництво споруди на території столиці України. Якщо втілення цього наративу проекту передбачається без змін, то який він матиме наслідок для України?
У наративі проекту створюється картина Голокосту в Європі, центром якого стає Бабин Яр і Київ. Виникає запитання — це що, Україна, яка не була тоді державою, була центром Голокосту? А не нацистська Німеччина, яка знищувала євреїв на території України, Польщі й інших країн? Саме це зміщення акцентів помітили чимало учасників обговорення і арґументовано розкритикували. Реакції від групи концепції — жодної.
Як можна створювати наратив Голокосту й особливо Голокосту в Україні, не розглядаючи попередні 20 років історії країни — більшовицьку окупацію, насильницький прихід до влади комуністів, жорстку політику совєцької влади, масові репресії, що зачепили всі верстви населення, і, як наслідок, — зміна ідентичності українського суспільства. Це не науково обґрунтована позиція вчених, а свідомий підхід, спрямований на викривлення змісту подій.
Усі музеї Голокосту в світі обов’язково починаються з історії, яка передувала періоду трагедії. А в згаданому проекті совєцький період цілком ігнорується. Ігноруються найжорсткіші репресії, котрі привчили людей не зважати на масові вбивства; заохочення масових доносів; повна деморалізація населення під впливом репресій, Голодомору й інших злочинів совєцької влади. Як можна це ігнорувати?
Безумовно, документ потрібно критикувати за те, що в ньому є, а не за те, чого в ньому немає. Але, коли створюється наратив важливого глобального проекту, необхідно враховувати і глобальні, і окремі особливості.
Ми підозрюємо і не без підстав, що цей проект вирішує вагомі для сучасної Росії політичні цілі в тій реальній війні, яку вона веде з Україною, а також в інформаційній війні та спотворенні образу України, який Росія намагається нав’язати всьому світу. Ця мета полягає в тому, щоби представити Україну як фашистську, антисемітську та націоналістичну державу, в якій завжди порушувалися і продовжують порушувати права людини. І музей, в тому вигляді, в якому його пропонують творці, призначений для служіння саме цій меті.
Постає питання, чи в інтересах України такий проект?
Хочу відразу зазначити, що ми — не проти проекту. Проукраїнська частина єврейської общини, зокрема «Ваад України», найактивніша в українській єврейській общині, не проти проектів меморіалу і музею — давно назріла необхідність в їхньому створенні, але засоби реалізації зазначеного російського проекту спрямовані проти України, а не на її користь. На жаль, змушений констатувати появу гібридної війни і на «єврейській вулиці», втім, як і в усьому українському суспільстві.
Ми хочемо, щоби проекти Меморіалу та Музею Голокосту були українськими проектами. Ці проекти мають спільно створювати Українська держава й українське громадянське суспільство, а не російські олігархи, із цілком зрозумілою для нас політичною метою — завдати шкоди іміджу України. Ми недарма неодноразово наголошували на історії проекту «Джойнту» «Спадщина», який закінчився крахом. Ми попереджали про необхідність домовлятися ще 2016 року стосовно важливих пунктів цієї теми, тому що потім буде складніше. Потім знову буде протистояння, як у 2002-2005 рр.
Ми не хочемо воювати, ми хочемо домовитися про принципи та створювати меморіальні проекти. Якщо будуть прийняті чітко сформульована позиція Президента країни, критика українських вчених і громадянського суспільства, то ми разом можемо здійснювати цей проект. Але ви, російські олігархи, не можете приїхати в Україну і робити тут все, що вам заманеться. Тим паче, з ворожою метою. Уявіть таку ситуацію в будь-якій цивілізованій країні.
Хто дозволить вам це робити? Ніхто. Але оскільки ви з Росії, то ставитеся до цього так само як російська влада, вважаючи, що Україна — не цивілізована держава, а представниця третього світу, де за гроші можна зробити будь-що, зокрема, й те, що кривдне для країни. І дієте напролом, вважаючи, що все можна купити. На щастя, в Україні вже не все можна купити.
Наші закордонні друзі та багаторічні соратники висловлюють подив, чому ми проти такого «проекту, який чудово розписаний і потужно пропагований». Хотілося б розвіяти цю наївність.
Росія заявляє, що її немає на Донбасі. Вірите цьому? Адже кожному, хто спостерігає за подіями на сході України, вже зрозуміло, що Росія п’ятий рік воює на Донбасі з Україною. Росія запевняла, що Крим не був анексований, а увійшов до її складу після референдуму. Тепер уся світова спільнота не визнає силову анексію Криму Росією. Анґела Меркель колись дуже здивувалася, дізнавшись, що, виявляється, Путін їй збрехав. Який може бути подив? Для нас це не дивно. Імперія завжди бреше, а імперія, яка щосили намагається відновити свою велич, і поготів. Волієте бути ошуканими — ваше право, але наше завдання — не дати вам бути ошуканими, адже від цього постраждаєте не лише ви, а й ми.
Йосиф Зісельс, співпрезидент «Вааду України»

About Author

Meest-Online

Loading...