Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 12, 2017

Що не так із державною політикою реінтеграції окупованих територій?

Автор:

|

Серпень 10, 2017

|

Рубрика:

Що не так із державною політикою реінтеграції окупованих територій?

Наслідки «російської весни» на Донбасі

Проект закону про відновлення українського суверенітету на Донбасі, появу котрого минулого місяця анонсував Олександр Турчинов, секретар Ради з національної безпеки й оборони України (РНБО), після резонансу та бурхливих дискусій нарешті оприлюднила низка мас-медіа. Усупереч побоюванням політиків та оглядачів, влада не стала силоміць проштовхувати цей документ через парламент під завісу сесії, а відклала його розгляд на осінь. За офіційною версією, аби узгодити стрижневі позиції законопроекту зі західними партнерами та запевнити їх у відданості України букві й духові «Мінська». З іншого боку, свідомо зробивши чутливий документ надбанням громадськості, влада може «промацати» суспільні настрої на предмет (не)схвалення його ключових тез і за потреби внести деякі корективи.

Право на спротив
Власне, пробною кулею у цьому контексті було оприлюднення концепції закону «Про особливості державної політики з відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями Донецької та Луганської областей», напрацьованої в надрах РНБО колом утаємничених експертів. Показово, що до розробки концепції не залучили фахівців із профільного Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб, Міністерства оборони та Служби безпеки України (СБУ).
Потім цей нашумілий документ оперативно передали в парламент, аби депутати мали змогу його обміркувати. Завдяки цьому лише посилилися прогнози, що закон ось-ось погодять на засіданні РНБО і з мінімальними правками «вкинуть» у залу Верховної Ради (ВРУ) на голосування. На критичні закиди частини депутатського корпусу, що, мовляв, законопроект іще «сирий» і не достатньо продискутований у суспільстві, представники владного табору відповідали, що це нагальний документ, який визначає стратегію державної політики реінтеграції Донбасу.
Що важливо, у тексті передбачене офіційне визнання окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) тимчасово окупованими територіями і фактичне переформатування антитерористичної операції (АТО). Саме на цих пунктах упродовж тривалого часу наполягали і демократична опозиція, і громадянське суспільство, і військові. В Україні вже не перший рік кажуть: «Це не АТО, а війна», та закликають керівництво держави діяти рішуче, не озираючись на Вашинґтон, Брюссель, Париж, Берлін і Москву.
Тому поява такого законопроекту була лише питанням часу. Ставлячи його на голосування, влада заразом могла б перевірити, наскільки щирі у своїх переконаннях парламентські «яструби», які постійно звинувачують Банкову та Грушевського в «торгівлі національним суверенітетом» і «встромлянні ножа у спину Україні». Під тиском громадської думки та потенційних звинувачень у непатріотизмі фракції, що опонують коаліції, але декларують відданість державницьким принципам, навряд чи голосували б проти, хоча, мабуть, не обійшлося б без зауважень і застережень.
Градус пристрастей довкола ухвалення закону про деокупацію Донбасу невдовзі спав. Суспільну увагу на себе перебрала епопея із (не)позбавленням депутатської недоторканності низки народних обранців. Відтак з’явилася нагода обговорити документ ґрунтовніше й аргументованіше.
У преамбулі проекту містяться численні посилання на вітчизняне та міжнародне законодавство, яке визначає суверенне право України на відновлення її територіальної цілісності у визнаних кордонах. Там є апеляції до Статуту Організації Об’єднаних Націй, Будапештського меморандуму, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією (РФ), Гаазької та Женевської конвенцій, які порушила Москва.
Усупереч прогнозам скептиків і «зрадофілів», котрі вважали, що владі забракне рішучості, щоб назвати РФ аґресором та окупантом, відповідні положення таки прописані у проекті. На неї ж покладена відповідальність за створення, керування, контроль і фінансування незаконних збройних формувань і самопроголошених органів влади.
Аби у світової спільноти не виникало вражень, що Київ обрав шлях ескалації конфлікту та військового вирішення проблеми окупації частини Донбасу, у тексті чітко зазначено, що РФ та її окупаційна адміністрація грубо порушують Мінський протокол, Мінський меморандум (2014) і Мінський комплекс заходів (2015). Головною причиною цього є недотримання режиму припинення вогню.
Далі — запровадження на Донбасі російського законодавства, податкової системи, введення російського рубля як єдиної валюти і «зовнішнього управління» на українських підприємствах, офіційне визнання Москвою «документів», виданих в ОРДЛО. Кремль і раніше не заперечував цих фактів, але традиційно виправдовувався гуманітарними міркуваннями. Мовляв, не може покинути в біді вигаданий ним же «народ Донбасу» і не бачить у цьому жодних порушень «Мінська».
Зважаючи на все це, Київ, підтверджуючи відданість мирному політичному врегулюванню, залишає за собою право на самооборону: «Держава Україна не несе відповідальності за протиправні дії РФ як держави-аґресора та контрольованих нею незаконних збройних формувань на території ОРДЛО». Це повністю збігається з нормами Женевської конвенції, яка покладає всю повноту відповідальності за окуповані території на окупанта.

Москва умовлянням не вірить
Водночас у проекті закону доволі розмито прописано переформатування АТО. Немає нової назви правового режиму, однак є слова про стримування та відсіч збройній аґресії РФ, відновлення територіальної цілісності України. Ще на стадії дискусій довкола концепції закону лунали терміни «армійська операція» й «операція з відновлення законності й миру на Донбасі». Про воєнний стан говорили дуже обережно, припускаючи його запровадження лише на території Донеччини та Луганщини.
Така можливість передбачена у документі, як і збільшення ролі Збройних сил України (ЗСУ). Якщо досі АТО на Донбасі керує Антитерористичний центр при СБУ, то надалі його функції перебере Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ. Йому підпорядковуватимуться всі військові та правоохоронні формування, а також військово-цивільні адміністрації (ВЦА).
Із цим підходом не погоджується Павло Жебрівський, голова Донецької ВЦА. На його думку, підпорядкування виконавчих органів влади Об’єднаному оперативному штабові ЗСУ — помилкове рішення. Навпаки, вважає він, потрібно серйозно посилювати роль ВЦА і навіть створювати єдину адміністрацію для двох областей. Її керівник має бути, як мінімум, заступником секретаря РНБО та членом уряду, аби невідкладно опрацьовувати питання на підконтрольних Україні територіях. Головою ВЦА має бути політична постать, а її першим заступником — військовий.
У цьому питанні з п. Жебрівським не погоджується Георгій Тука, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб. Він убачає в намірах п. Жебрівського прагнення ВЦА підпорядкувати собі ЗСУ.
Відмова Києва від форсованого ухвалення закону про реінтеграцію Донбасу зумовлена не лише внутрішніми дискусіями, а й позицією світової спільноти, залученої до врегулювання «української кризи». Еммануель Макрон, президент Франції, на зустрічі з українським колегою Петром Порошенком у Парижі заявив про свою «формулу миру». Якийсь план виписує й президент США. Нарешті Вашинґтон призначив спеціального представника Державного департаменту з питань України у діалозі з Москвою.
Спроби Києва проголосувати доволі «яструбиний» закон могли бути розцінені як ледь не підрив і без того хисткого «Мінська». Західні лідери досі сподіваються, що обложена «смішними» санкціями РФ піде на певні поступки. Скажімо, скасує рішення про визнання фейкових документів сепаратистів і поверне Україні контроль над вкраденими підприємствами, а Київ натомість створить можливість отримання документів на підконтрольних йому територіях і припинить блокаду Донбасу.
Проте весь попередній досвід перемовин свідчить про зворотне: Москва умовлянням не вірить, вона розуміє і поважає лише силу. Захід же не поспішає використовувати цей аргумент, обираючи довготривалу стратегію економічного знекровлення аґресора, безпосереднє збройне протистояння з яким і надалі самотужки веде Україна.

Сергій Шебеліст, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...