Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 17, 2017

Путін, помідори, балалайка

Автор:

|

Травень 14, 2015

|

Рубрика:

Путін, помідори, балалайка
Саме ця зустріч зробила Другу світову можливою. Фон Ріббентроп, Сталін і Молотов — на першому плані

Саме ця зустріч зробила Другу світову можливою. Фон Ріббентроп, Сталін і Молотов — на першому плані

Відзначення річниці завершення найкривавої в історії людства трагедії — Другої світової війни — супроводжувалося кількома подіями, на які міжнародна громадськість, а головне — провідні політики світу, відреагували невиправдано мляво. Найзначимішим із них стало надання Путіним позитивної оцінки пакту Молотова-Ріббентропа, знаного на Заході як пакт Гітлера-Сталіна.
Радянська історіографія намагалася вкоренити у свідомості громадян переконання, що пакт — це спроба Сталіна домогтися тимчасового перемир’я з Гітлером, щоби захистити СРСР від лютого аґресора. Цивілізований світ переконаний: договір про дружбу між СРСР та Великою Німеччиною — це таємний поділ Східної Європи, пряме провокування Гітлера на нову війну з Англією та Францією. І в кінцевому підсумку — ще один крок в напрямку реалізації більшовицької мрії «ми на горє всєм буржуям мировой пожар раздуєм».
«Важливо зрозуміти, що будь-яка співпраця з екстремістами, а стосовно Другої світової війни — з нацистами і їхніми поплічниками, чим би це співробітництво не мотивувалося, веде до трагедії. По суті, це — і не співпраця зовсім, а змова з метою вирішити свої проблеми за рахунок інших. Отже, треба визнати, що всі здійснювані з 1934-го по 1939 рік спроби умиротворити нацистів, укладаючи з ними різні угоди та пакти, були з моральної точки зору неприйнятні, а з практичної, політичної точки зору — безглуздими, шкідливими та небезпечними. Саме сукупність всіх цих дій і призвела до цієї трагедії, до початку Другої світової війни. Звісно, потрібно визнати ці помилки. Наша країна зробила це. Держдума Російської Федерації (РФ), парламент країни, засудила пакт Молотова-Ріббентропа», — це казав прем’єр-міністр Путін, виступаючи в Польщі 1 вересня 2009 року, у день 70-річчя початку Другої світової.
«Сенс гарантування безпеки Радянському Союзу в цьому пакті був… Коли СРСР зрозумів, що його залишають сам на сам із гітлерівською Німеччиною, він зробив кроки, щоби не допустити прямого зіткнення. І був підписаний цей пакт», — заявив уже президент Путін 10 травня 2015 року, під час зустрічі з Анґелою Меркель канцлером Німеччини.
Дорослі люди так швидко не змінюють поглядів щодо загальновідомих речей, отже, постає запитання: в якому із двох випадків Путін був щирим? З огляду на чекістське минуле товариша Путіна, відповідь на запитання — очевидна. Це означає, що президент РФ вбачає сенс і в усьому, що стало наслідком підписання пакту, надто воно було прогнозоване. Адже передбачалося таємними протоколами до нього. У розподілі Польщі з Гітлером, анексії Литви, Латвії, Естонії, Бессарабії та Північної Буковини, нападі на Фінляндію і захопленні частини її території. У розстрілі польських офіцерів в Катині, у тисячах і тисячах по-звірячому закатованих дітей, жінок і чоловіків у тюрмах у західній Україні, мільйонах людей вивезених на муки та смерть до Сибіру. А також у десятках мільйонів загиблих у Другій світовій. Цей ряд жахіть фактично — нескінченний.
Усе це є наслідком дружби між сталінським СРСР та гітлерівською Німеччиною. Наслідком «сенсу» — високотехнологічного раціонального дикунства. Звісно, для чекіста, який марить світовим пануванням і для цього ладен на будь-які дії, цілком раціональною є очистка шляху до омріяної мети за допомогою Аушвіцу, ГУЛАГУ чи перетворення на радіоактивний попіл усього, що заважає досягти бажаного. Чи спрпавді таким є Путін, адже у це важко повірити? Аналіз подій в Україні та Росії починаючи від березня минулого року робить це запитання риторичним.
Виникає наступне запитання: наскільки реальним є розвиток ситуації за найгіршим сценарієм? Відповідь, на жаль, — сумна. Путінське визнання «сенсу» є свідомим плювком в обличчя Заходу, широким кроком у бік створення нової моралі. Це дуже нагадує гітлерівське: «Я звільняю людей від обтяжуючих обмежень розуму, від брудних і принизливих самокатувань химери, названої сумлінням і мораллю, і від претензій на свободу й особисту незалежність, до яких доростає лише дехто». І нічого дивного — свою прихильність до ще одного ідеолога нацизму «талановитого», на його думку, доктора Геббельса російський президент демонструє повсякчас. Це не було б так сумно, якби західні лідери поводилися згідно із ситуацією. Але так не є.
Майже 80 років тому почалося щось подібне. Європейські держави до останнього уникали війни. Пам’ять про Першу світову була жахливою. Все що завгодно — тільки не війна! Проте зупинити війну можна було тільки твердою рішучістю її почати, давши відсіч нацистській Німеччині. Зіштовхнувшись з реальною небезпекою, Гітлер би відступив, оскільки 1936-го Вермахт був іще надто слабким, щоби протидіяти Європі. Але відступили європейські держави, і Гітлер повірив у результативність стратегії аґресії.
Після Першої світової лівий берег Рейну і смугу правого берега завширшки 50 км оголосили демілітаризованою зоною. Через три роки після приходу Гітлера до влади, 7 березня 1936-го, німецькі частини демонстративно ввійшли в демілітаризовану зону. Німеччина порушила підписаний нею мирний договір. Французька армія мала повне право застосувати силу. І німецькі війська мали наказ не чинити опір у разі зіткнення з французами! Але французи не наважились, обмежившись невиразними погрозами та зробивши Гітлера тріумфатором.
З кожним роком мляві погрози Заходу справляли на Гітлера всі менше враження. А західні держави знову і знову йшли на поступки. У березні 1938 року Австрія увійшла до складу Німеччини. Гітлер заговорив про долю німців, що живуть в Чехословаччині. У вересні 1938-го він зажадав, щоб Чехо-Словаччина відмовилася від Судетської області, заселеної німцями. Інакше погрожував «звільнити» судетських німців за допомогою вермахту. Після заяв Гітлера в Судетській області почалися заворушення. Якщо донедавна судетські німці вимагали лише широкої автономії в межах Чехо-Словаччини, то тепер — возз’єднання з Німеччиною.
Уряд Чехо-Словаччини запровадив військовий стан і звернувся до Лондона та Парижа по допомогу. Прем’єр-міністр Великої Британії Невілл Чемберлен відповів: «Демократичній країні важко почати війну тільки для того, щоби перешкодити судетським німцям самим вирішувати, який уряд вони бажають мати».
Після зустрічі із Гітлером Чемберлен заявив: «Як би ми не симпатизували маленькій країні, що зіткнулася з великою та потужною державою, ми за жодних обставин не можемо дозволити втягнути Британську імперію у війну тільки із цієї причини». А потім був Мюнхен. Гітлер переконався, що його супротивники — кволі та нерішучі. Про наслідки його впевненості людство не забуде ніколи.
На жаль, події 10-12 травня ц. р. перегукуються з тими, що відбувалися в 1930-х. Візит канцлера Німеччини до Москви 10 травня виглядає надто вже політкоректним. Цілком зрозуміло, країни Європейського Союзу несуть колосальний тягар санкцій, оголошених Росії, та хотіли би його якнайшвидше полегшити. Але він є виправданим, порівняно із появою нового Гітлера. Власне, про це кремлівський очільник Кремля не забуває нагадувати, пробуджуючи адекватні реакції в західних лідерів.
Не варто відкидати й те, що саме путінські історичні екскурси змусили п. Меркель так жорстко висловитись і назвати анексію Криму злочинною й такою, що створює загрозу для миру в Європі. Таких слів у російській столиці гості не говорили, мабуть, і в часи «холодної» війни. Бундесканцлерін виступила за відновлення суверенітету і територіальної цілісності України, проте такі заяви ми чуємо давно, невже для цього треба їхати до РФ?
Якщо Анґела Меркель сприймалась на гостинах у Путіна майже героїчно, то візит Держсекретаря США Джона Керрі, взагалі, виглядав незрозумілим, а скандал з оцінкою пакту Молотова-Ріббентропа робить ситуацію ще менш симпатичною. Звіт про результати перемовин російські пропагандисти традиційно перекручують у потрібному їм руслі, а Держдеп ображено спростовує чергові кремлівські брехні.
Виглядає навіть не смішно, а, швидше, бридко, особливо якщо взяти до уваги те, що найбільш уживаним словом у промові держсекретаря було «Сергій». Невже метою візиту стала потреба довести світові, що особисті стосунки із гарним хлопцем Сергієм є надзвичайно дружніми? Можливо так хоче думати п. Керрі, але реалії виявляються дещо інакшими. У подарунок колезі міністр закордонних справ Росїі Сергій Лавров виніс до конференц-зали футболку, кошик краснодарських помідорів і кошик картоплі. Зважаючи на те, що в дипломатії випадкових рухів не буває, цілком вірогідним видається висновок, що таким чином Росія у типовій для себе манері дає зрозуміти Заходу, що не боїться санкцій: від голоду не помремо, а більше нам нічого не потрібно, лиш би великий Путін був із нами. А з огляду на те, що Володимир Володимирович — людина весела, душевна і різнобічна, то, щоби потішити підданих, може й балалайку до рук взяти. І тоді буде «і хлєб, і пєсня», і прийде до них щастя. Але здається, такий формат щастя не задовольнить решту світу, бо ж крім балалайки Росія мє ще й ядерну кнопку. Тому панам політикам час уже добряче задуматися.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...