Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 4, 2020

Російська інформаційна війна

Автор:

|

Жовтень 01, 2015

|

Рубрика:

Російська інформаційна війна

Інформаційна війна

Багато разів переконувався, що не варто вестися на новинні заголовки російських видань, але щоразу перемагав якийсь спортивний інтерес, і тоді доводилося робити власні міні-розслідування. От прочитаєш, наприклад, заголовки: «Німці виступили за зняття санкцій із Росії», «Поляки виступили за антибандерівські патрулі на польсько-українському кордоні», і починаєш шукати офіційних заяв урядів і відповідних відомств. А їх немає. На кого ж тоді покликаються російські медіа, хто має право говорити від імені цілого народу або держави? Зазвичай, у ролі «експертів» виступають одні й ті ж люди, маловідомі у своїх суспільствах, але нерозривно пов’язані з проросійськими угрупуваннями.

Усі, завжди і скрізь
Виявляється, що цей випробуваний метод російської пропаганди та ведення інформаційної війни проти України і західного світу, розрахований не на міжнародну аудиторію, а перш за все на громадян Російської Федерації (РФ) і проросійське населення України. Це й є та третя категорія споживачів специфічного російського інформаційного продукту. Описаний метод є наскрізь маніпулятивним, але у багатьох випадках ефективним. Бо жертви пропаганди свою «думку» вже не змінять, але їхню віру потрібно постійно підсичувати.
Жертві пропаганди байдуже, що в сюжеті на каналі НТВ цитують якогось заштатного фермера, котрий зовсім не цікавиться політикою, але відчуває, що після запровадження санкцій проти РФ йому стало важче збувати свій врожай. Його не цікавлять питання демократії, суверенітету та порушення норм міжнародного права, він користується ними за замовчуванням, бо живе у демократичній країні і просто висловлюється про те, що йому найбільше пече. Він навіть не підозрює, що завдяки російським пропагандистам став на мить нібито речником усього німецького народу.
«Усі як один», «завжди готові» — ось те, що цілим поколінням радянських громадян втовкмачувалося у голови. У радянському суспільстві колективізм мав витіснити індивідуальність та й пропаганді було набагато легше оперувати поняттями «ми» і «вони». Колись в одній із публічних дискусій Арон Вайс сказав: «Варто утримуватися від надмірних узагальнень. Я б узагалі радив не вживати три слова: всі, завжди і скрізь. Бо не «всі», не «завжди» і не «скрізь». Приписування цілій нації якоїсь тільки їй властивої позитивної, а найгірше — негативної риси є неприпустимим.
Демократичне суспільство завжди характеризується плюралізмом думок. А оскільки сучасне російське суспільство є авторитарним, а основні медіа або державні, або підпорядковані лояльним до режиму олігархам, то ні про який плюралізм говорити не доводиться. Постійні споживачі російського інформаційного продукту знають, що Росія перебуває у непримиренному протистоянні зі Заходом і якщо вони засумніваються у правильності її позиції, то автоматично поповнять лави зрадників своєї держави. Тому вони добровільно погоджуються спочатку на недомовки, а потім і на очевидну навіть для них брехню. Таким чином підтримка пропагандистської брехні стає мобілізуючим і консолідуючим народ чинником. Благо, досвід часів Холодної війни не встиг вивітритися з патріотичних голів росіян.
Зрозуміло, що на голому патріотизмі довго не попреш, особливо якщо національна валюта стрімко девальвує, світові ціни на нафту падають, влада зажерлася, ще й антисанкції запроваджує та знищує якісну західну їжу. Знищує продукти в країні, яка давно не виробляє достатньо своїх, а звикла жити за рахунок нафто- та газодоларів. Вигадує міфічне «імпортозаміщення» неіснуючою російською продукцією та запроваджує антисанкції проти західних країн, будучи повністю залежною від сучасних західних технологій. Тому й треба давати надію своїм співгромадянам, що от-от і Європа дасть слабинку та кинеться просити Росію за півціни купувати у неї продукцію. Саме тому через підставних і проплачених «експертів» російські медіа розповідають, що Європі вже не сила терпіти американський диктат у політиці щодо РФ.
На жаль, антиамериканські настрої — досить поширені в країнах Європейського Союзу (ЄС). Але не настільки, щоб засліпити очі політичному керівництву ЄС. Російська пропаганда пробує розбурхувати скандали з прослуховуванням американськими спецслужбами телефону канцлера Німеччини Анґели Меркель та французького президента Франсуа Олланда. Але напруження як виникає, так і спадає, не залишивши по собі видимого сліду. Тоді пропагандисти вдаються до інспірування певних подій та їхніх дуже своєрідних інтерпретацій.

Спецоперація «Антибандерівський патруль»
Не хотілося б робити великих узагальнень, але факти — річ уперта. Наприклад, «Правий сектор» (ПС) фактично став публічним явищем завдяки пропаганді російських медіа. Ще в самій Україні мало хто чув цю назву, а центральні російські телеканали вже розпиналися про міфічних «карателів» із ПС, лякали ним старих і малих. Розкручували ім?я Дмитра Яроша, розповідаючи про його візитки на місці проведення терактів. «Правосєків» ніхто в очі не бачив, але ними залякували людей на Сході, прикривали відверту аґресію та справно використовували їх в інформаційній війні проти України.
На особливу увагу заслуговує подія, що трапилася порівняно недавно. Після гучного інциденту в місті Мукачевому на Закарпатті, де кримінальні «розборки» між місцевими мафіозі вилилися у збройний конфлікт між міліцією та вояками «Правого сектора». І хоча було очевидно, що конфлікт відбувається через переділ контролю над потоками контрабанди, ПС намагався представити подію як боротьбу з перемитництвом. У цій історії святих і божих не було. Але була, на жаль, ефектна картинка для російського телебачення.
Дивним чином кадри зі стріляниною з гранатомета першими потрапили на телебачення так званої Новоросії, а потім — уже й на центральні російські канали. Кілька діб увага російських пропагандистів була прикута до закарпатського міста. Попри гучні заяви Президента Порошенка, винуватців конфлікту так і не затримали, вони просто розчинилися у карпатському лісі. Ще одна сумнівна історія повисла в повітрі і не перестає псувати внутрішній і зовнішній імідж України. Які ж дивіденди отримали з цієї події російські пропагандисти? Їх — кілька.
По-перше, російські медіа продемонстрували своїм глядачам, що не тільки територію Донбасу охопила «громадянська» війна. Українською владою начебто невдоволені і на заході, що межує безпосередньо з ЄС. По-друге, показала недолугість української влади, «не здатної» контролювати ситуацію. По-третє, ще раз налякала легковірів примарним «Правим сектором». По-четверте, продемонструвала європейським сусідам України, що ні про який безвізовий режим із країною, що перебуває у стані анархії, не може бути й мови.
Цікавим є продовження Мукачівської історії. «Правий сектор» не переставав дивувати українців: з’явилася неадекватна, фактично антидержавна заява п. Яроша, посипалися погрози від Петра Порошенка та міністра внутрішніх справ Авакова, без найменших заходів, аби ліквідувати заколот і покарати винуватців. До всього ПС взявся облаштовувати у містах Західної України та в Києві якісь дивовижні блокпости. Знову ж таки, все обмежилося необхідною для росіян пропагандистською картинкою, на якій дебелі чоловіки в камуфляжі й озброєні автоматами вдають, що контролюють міста і державний кордон України. І тут, можливо, це збіг, а може, російські медійники добре знаються на психології праворадикальних елементів, але почалася повна синергія та дзеркальна робота польських неонацистів, їхніх проросійських сателітів та… українського «Правого сектора».
У Польщі ще навіть не чули про так званий антибандерівський патруль від неонацистської «Фаланги», а російський канал НТВ уже розповідав про цю небуденну акцію та цитував «експерта» Анджея Заполовського. Цей експерт став відомим у медійному просторі РФ завдяки постійному переказуванню темників кремлівської пропаганди. На допомогу п. Заполовському поспішив ще один «штатний експерт» — Томаш Мацєйчук, котрий розповів, що «Правий сектор» уже окупував Львів і виставив свої патрулі, а тепер береться за підготовку націоналістичних боївок, які проникатимуть через державний кордон, аби вчиняти на території Польщі диверсійні акти.
Дивним чином польські «фалангісти», ніби за помахом чарівної полички, також одягнули камуфляж і виставили свій «антибандерівський патруль» на польсько-українському кордоні в Бєщадах. Тільки з тією різницею, що, на відміну від безкарної карнавальної акції українського ПС, польські «патрулі» негайно затримала прикордонна служба, було встановлено їхню ідентичність і видворено за межі прикордонної смуги. На відміну від українських, польські медіа, в т. ч. «Газета виборча», поспішили вивчити ситуацію та поінформувати своїх читачів, що мова йде про маргінальних типів, відомих своїми неонацистськими поглядами та тісними зв’язками з Росією. Коло замкнулося. Місію виконано. До нових зустрічей, правда, з тими самими акторами.

Василь Расевич, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply