Новини для українців всього свту

Saturday, May. 30, 2020

Роковини президенства Зеленського: здобутки та розчарування

Автор:

|

Квітень 28, 2020

|

Рубрика:

Роковини президенства Зеленського: здобутки та розчарування

Володимир Зеленський виграв президентські вибори 21 квітня 2019-го. 73 % виборців, котрі прийшли на дільниці, сказали йому «так» у другому турі. І хоча президентську булаву на трибуні Верховної Ради України (ВРУ) він підняв 30 травня, заступивши таким чином на посаду глави держави, підсумки річниці його президенства журналісти й експерти взялися підбивати вже зараз.
Володимир Зеленський прийшов до влади на хвилі обіцянок проведення реформ, появи «нових облич», боротьби з корупцією, гучних «посадок» представників попередньої влади та закінчення війни на Донбасі. Українським виборцям бадьорі обіцянки молодого й активного шоумена сподобалися. Минув рік, і з’ясувалося, що роздавати популістські обіцянки значно легше, ніж їх виконувати, а керувати величезною країною — це не розважати публіку зі сцени.

Мінусів більше, ніж плюсів
Тож спробуємо бодай коротко проаналізувати виконання Зеленським своїх головних передвиборчих обіцянок. Про якісь серйозні «реформи» говорити не доводиться. Більше того — представники президентської монобільшості у ВРУ постійно намагаються або відтермінувати, або взагалі скасувати те, що було зроблено за часів п’ятого президента Петра Порошенка. Як приклади — закон про мову та децентралізація. Постійно також лунають розмови про скасування медичної реформи Уляни Супрун.
Економічних здобутків також не видно. Українська економіка почала валитися ще до пандемії коронавірусу, доходи населення падали, а українці продовжують отримувати фантастичні рахунки за комунальні послуги (при цьому ціна на газ у світі досягла мінімуму). Обіцяна велика приватизація провалилася, так само, як і плани залученні іноземних інвестицій.
Попри неодноразові заяви про нульовий рівень терпимості до корупції та прагнення показати, що часи, коли процесами в країні керували «свої» люди, минули разом із президентством Петра Порошенка, п. Зеленський вже отримав власний великий корупційний скандал. Його фігурантом став Денис Єрмак, брат глави Офісу президента, котрий, можливо, займався тим, що можна трактувати як торгівлю державними посадами. Попри те, що в країні повністю сформована і діє антикорупційна вертикаль, жодних гучних справ, пов’язаних із хабарництвом найвищих посадовців, в Україні досі не зафіксували.
Хоча є й позитивні моменти. Зокрема, Зе-команді вдалося проштовхнути через ВРУ питання, яке десятиліттями було заморожене — запуск у комерційний обіг ринку землі. Щоправда, міжнародні донори України вже висловили невдоволення прийнятим законом, що містить істотні обмеження, зокрема, для потенційних закордонних інвесторів.
Виникли проблеми у й стосунках із Міжнародним валютним фондом (МВФ), який напряму пов’язує виділення чергового траншу з прийняттям так званого антиколомойского закону. І хоча законопроєкт пройшов у ВРУ перше читання, якраз теперішні і колишні депутати від «Слуги народу» подали до нього рекордні 16 тис. правок, сподіваючись завалити друге читання.
«Робота з міжнародними партнерами залишилася такою ж, як і за минулої влади — спроби хитрувати до останнього, а потім загнати себе в кризу, і під впливом неминучості можливого дефолту наприкінці виконати поставлені умови, зіпсувавши собі репутацію», — заявив виданню «Новоє время» Гліб Вишлінський, економіст і виконавчий директор Центру економічної стратегії.
На думку Юрія Городниченка, професора Каліфорнійського університету в Берклі, якщо ВРУ проголосує за «антиколомойский» законопроєкт аж у травні, то це може закінчиться банкрутством для багатьох українських підприємств. «На тлі Covid-19 один місяць — це вічність: кожен тиждень подібний до фатуму в звичайний час», — упевнений він.
Ну, й, нарешті, війна на Донбасі. Зе-команді вдалося провести низку знакових обмінів полоненими та після трирічної паузи зібрати «нормандський формат», в деяких пунктах почалося розведення військ. Однак бойові дії тривають, мало не щодня отримують поранення і гинуть українські бійці та мирні мешканці.
«Притаманний шостому президентові України пацифізм виливається, зокрема, й у своєрідне ставлення до підпорядкованого йому війська. Війна поступово зникає зі заголовків, зведення про операцію Об’єднаних сил перестали бути новиною дня. Натомість сам президент зосередився на приємнішому для нього питанні: звільненні заручників. Це має позитивний вигляд і не викликає багато докорів, хоча з кожним новим обміном з’являється дедалі більше питань щодо того, кого й на кого обмінюють», — пише «Український тиждень». Однак, як зазначає далі видання, усупереч бажанню п. Зеленського, бої тривають, а кількість загиблих не зменшується, навіть навпаки — іноді перевищує показники минулих років. У районах, де відбулося розведення військ, про перемир’я не йдеться: там тривають обстріли, про що повідомляє навіть Організація з безпеки та співпраці в Європі.
Безперечним позитивом для Володимира Зеленського стала історія зі запуском процедури імпічменту президента США. Українському лідеру, за словами Михайла Пашкова, експерта Центру Разумкова з питань зовнішньої політики, вдалося вийти сухим із цього скандалу. «Зміг дистанціюватися від внутрішньоамериканської політичної боротьби та зберегти підтримку і республіканців, і демократів. Їм не вдалося втягнути Україну в свою боротьбу», — стверджує аналітик.

«Відсутність досвіду і професійного підходу»
Та неґативу все ж більше. Через рік після перемоги Зеленського на виборах Україна опинилась у найслабшому стані за всю історію незалежності. Про це заявила Вікторія Сюмар, народна депутатка з парламентської фракції «Європейська солідарність». «Минув лише рік. Дискурс «про розвиток» змінився на дискурс «як вижити». Українське перестало бути пріоритетом. Українське кіно ледь вдалося врятувати від планів уряду вбити його фінансування «в нуль». У ВРУ постійно виникають ініціативи, як змінити або відтермінувати закон про мову, квоти і навіть як змінити заборону російського кіно. Українське змінилося на #какаяразніца», — написала вона у Facebook.
«Для тих, хто не голосував за Зеленського, цей рік показав, що Україна втратила професійну владу, яка, може, і робила помилки, але все ж справлялася з найбільш складними за всю історію сучасної України викликами і проблемами, а головне — взагалі розуміла значущість цих викликів, отже — і ціну помилки з точки зору державності України», — заявила порталу «Кореспондент» Олеся Яхно, політична експертка.
А для тих, хто голосував за Зеленського, цей рік, на її думку, став роком розчарувань і втрачених надій. І тому, що більша частина обіцянок спершу була нереалізована (припинення війни, низькі тарифи, боротьба з корупцією тощо). І тому, що багато практики виявилося не новою, а добре забутою старою (повернення олігархів у владу, наприклад). Та й просто через запізнілу реакцію влади постфактум на низку проблем. «Навіть якщо у Зеленського були й є щирі помисли, відсутність досвіду та професійного підходу часто призводить не до вирішення проблеми, а до поглиблення старих і появи нових», — підсумувала фахівчиня.

Ігор Берчак

До слова
«Сьогоднішня українська влада — досить неоднорідна субстанція. Ще донедавна її навіть складно було назвати апаратом насильства — таким комічним видавався весь цей балаган на самокатах та електрокарах. Та віднедавна багато що змінилося. У повітрі запахло реваншем», — пише в статті «Вікно можливостей навстіж» у тижневику «Український тиждень» Роман Малко. І цей реванш ретельно готувався впродовж років, Covid-19 лише пришвидшив цей процес. «І те, що сьогодні доводиться спостерігати, — уже ретельно зважені, сплановані та погоджені кроки, а не хаотична істерика. Ті, кого відсунули від корита 2014-го й хто за логікою мав би зникнути з виднокраю, повернулися», — йдеться у статті.
«Мова не про секту Медведчука, — зазначає автор. — У бій цього разу пішли не тільки «старики», чий потенціал серйозно схуд, що довели останні парламентські вибори. Під вивіскою молодих і перспективних прорвалися їхні «отприски».
Дописувач стверджує, що діти й онуки всіх цих секретарів парткомів, червоних директорів, офіцерів КДБ, використовуючи суперечності в діях своїх супротивників, спершу допомогли союзникам-олігархам «помножити їх на нуль». Потім під прикриттям кіношного бренду «Слуг народу», руками інших, дорвалися до влади. І вже спокійно дочекавшись сприятливої ситуації, коли лідер ослаб і втратив запал, тихою сапою почали повертати своє, проникнувши в силові структури та президентський офіс. «Ці хлопці й дівчата наразі зуміли найкраще просунутися в прочинене Covid-19 вікно можливостей, але в них є суттєва проблема: вони все ж заручники того, хто привів їх до влади», — наголошує автор статті.

About Author

Meest-Online