Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

Реанімація «Східного партнерства» — страховка від пастки МС?

Автор:

|

Лютий 07, 2013

|

Рубрика:

Реанімація «Східного партнерства» — страховка від пастки МС?

Зовнішньополітична ініціатива Європейського Союзу (ЄС) «Східне партнерство» (СхП), започаткована на Празькому установчому саміті СхП 7 травня 2009 року, розглядалася ЄС як своєрідний інструмент для поширення впливу Євросоюзу на шість його східноєвропейських сусідів — Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову й Україну. 2009-го лише дві країни СхП — Україна та Грузія — ставили собі за мету отримати членство в ЄС. Решта держав мала намір лише використати кошти ЄС для реалізації окремих проектів.

Що було й що є?
До приходу до влади Віктора Януковича 2010 року «Східне партнерство» розглядалося Києвом не в рамках відносин України з ЄС, а як додатковий фактор для проведення внутрішніх реформ, що мали наблизити країну до європейських стандартів. Лише обмежена кількість елементів СхП була корисною для України в контексті досягнення окремих завдань у контексті європейської інтеграції. Загалом же, цей механізм мав другорядне значення, порівняно з основними питаннями порядку денного відносин Україна-ЄС.
«Східне партнерство» не цікавило Україну в той період, коли багато зусиль було кинуто на розвиток політичного діалогу з ЄС і опрацювання Угоди про асоціацію. Ототожнення України з рештою держав-партнерів, які суттєво відставали від Києва в процесі європейської інтеграції, могло призвести до сповільнення динаміки зближення України з ЄС і зашкодити перспективі вирішення низки важливих питань політичного характеру, на яких наполягало тодішнє українське керівництво (перспектива членства, безвізовий режим).
Аналітики групи Geostrategy вважають, що Євросоюз започаткував ініціативу СхП для того, щоби на демократичній хвилі національних революцій у Грузії й Україні тісніше залучити країни колишнього СРСР до загальноєвропейських процесів, відірвавши їх від орбіти російського впливу. Однак для реалізації цієї, загалом правильної, ідеї ЄС пішов традиційним інертним шляхом. Фінансування обсягом 600 млн EUR, якими ЄС забезпечив потреби «Східного партнерства» на період до 2009-2013 рр., було розподілено на реалізацію трьох напрямів Ініціативи — двосторонніх програм всеохоплюючої інституційної розбудови (175 млн EUR на шість країн), двосторонніх програм реґіонального розвитку (75 млн EUR на шість країн) і підтримки діяльності органів багатостороннього виміру «Східного партнерства». За весь час існування Ініціативи не було досягнуто прогресу у створенні Трастового фонду, який мав би надавати кредити для реалізації проектів у рамках СхП.
Аналітики, оцінивши реалізацію шести стратегічних завдань СхП і досягнуті практичні результати, дійшли висновку, що не було виконано пріоритетів СхП:
* спрощення візового режиму та його лібералізації – не вдалося досягти жодній країні;
* укладення поглиблених зон вільної торгівлі — не вдалося досягти жодній країні;
* підтримка процесу адаптації національного законодавства та зміцнення інституційної здатності країн-учасниць СхП — удалося досягти частково;
* сприяння реґіональній співпраці з ЄС — удалося досягти частково;
* створення інтегрованої системи управління кордонами — не вдалося досягти жодній країні;
* співпраця у сфері енергетичної безпеки — частково вдалося досягти.
Єдиною державою, яка різко контрастує на такому депресивному тлі, є Молдова. Фактично за кожним пріоритетом СхП ця держава домоглася значних результатів. Імовірно, це дасть їй змогу вже цього року вийти на підписання Угоди про асоціацію з ЄС.
Як очікується, певні підсумки діяльності Ініціативи СхП буде підбито під час саміту «Східного партнерства» в листопаді 2013 року. Однак сьогодні нагальним є розгляд іншого аспекту СхП — геополітичного.

А що далі?
Від часу представлення Ініціативи «Східне партнерство» відбулися кардинальні політичні зміни в Україні та Грузії. Адміністрація Віктора Януковича з 2010 року почала робити різкий нахил у бік співпраці з Митним Союзом (МС), а проєвропейська партія президента Грузії Михайла Саакашвілі зазнала поразки під час проведення 2012-го чергових парламентських виборів. Бідзіна Іванішвілі, новий прем’єр-міністр Грузії, після перемоги на парламентських виборах почав висловлювати симпатії до Російської Федерації (РФ).
Білорусь і Вірменія — дві інші країни-учасниці СхП — уже тривалий час є для РФ надійними союзниками в реґіонах. Отже, залишається лише Азербайджан, який ніколи не ставив і навряд чи поставить перед Брюсселем питання про набуття членства в ЄС.
З 2010 року на пострадянському просторі відбувається поступове затухання інтересу до співпраці з ЄС, у тому числі в рамках «Східного партнерства» (Молдова — поки єдиний виняток). Однак для таких держав, як Україна та Грузія, питання втримання міжнародної рівноваги означає виживання. Навіть в умовах, коли українське керівництво все менше цікавиться Європою та все більше говорить про МС і РФ, очевидною є необхідність залишити для себе страховку від надмірного російського тиску. У зв’язку із цим аналітики вважають, що в умовах поступово вмираючої євроінтеграції Києва саме «Східне партнерство» могло би стати на певний час своєрідним канатом, який не дасть Україні остаточно сповзти в обійми Митного Союзу.
По-перше, СхП менше дратує Москву, ніж Європейський Союз. По-друге, СхП дозволятиме забезпечувати комунікацію Києва з Брюсселем на найвищому політичному рівні. По-третє, програми «Східного партнерства» поступово підтягуватимуть Україну до європейських стандартів. Таким чином, у разі виникнення в перспективі сприятливих зовнішньополітичних обставин країна зможе доволі швидко повернутися на європейську траєкторію.
Група глобальної розвідки Geostrategy
http://geostrategy.ua/node/362

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...