Новини для українців всього свту

Thursday, Sep. 24, 2020

Радянська топографія нерадянської України

Автор:

|

Квітень 23, 2015

|

Рубрика:

Радянська топографія нерадянської України

Первомайськ

«Мислю, а отже, існую», — стверджував Декарт. Що вже казати про більш матеріальні, ніж думка, речі, занесені до офіційних документів і віддруковані на географічних мапах. Закон про декомунізацію України, ухвалений Верховною Радою 9 квітня ц. р., відверто запізнився. У незалежній Україні не лише продовжувало жити старе покоління носіїв радянської ідентичності, але й зростало нове. Воно, своєю чергою, не просто не вважало себе українцями, а й мало цілком офіційне вербальне підтвердження цього.

Картографія УРСР
Радянська Україна досі існує. Тим, хто у цьому сумнівається, радимо зазирнути в адміністративну мапу української держави. На ній позначено 35 населених пунктів, що носять назви з комуністичного минулого, іноді навіть цинічно пов’язані зі злочинами проти автохтонного населення. У середньому виходить більш ніж один населений пункт на кожен із українських реґіонів. Але прикметним є те, що 15 із них припадає на три найпроблемніші адміністративні одиниці — Крим, Донецьку та Луганську області.
В обласних і районних центрах України з відверто комуністичними назвами мешкає майже 2,5 млн осіб (Табл. 1). На перший погляд, 5% від загальної кількості населення — не так уже й багато. Але якщо придивитися уважніше, цей показник зросте в кілька разів!
Формуючи мапи радянського світу, комуністи користувалися лише трьома способами найменування. Перший указував на дорогі серцю більшовиків дати й організації. Наприклад, ушанування 1 Травня — Первомайськ, Первомайське, Первомайський.
Другий спосіб — використання домінуючої кольорової барви Країни Рад. Так з’явилися Красноград (до 1922-го — Костянтиноград), Краснодон (до 1938-го — Сорокіне) чи Красний Луч (до 1929-го — Криндачівка). Цікаво, що іноді комуністи додавали улюблений колір до вже існуючого топоніму: Окни (з молдавської — «Струмки») 1919-го стали Красними Окнами, а Лиман із 1925-го — Красним Лиманом.
Символічно, що, насаджуючи радянську владу в Україні, комуністи справді пролили ріки крові. Попри це, сотні населених пунктів уже незалежної української держави далі носять імена своїх катів: Петровського, Дзержинського, Цюрупи. І це — третій, найцинічніший спосіб найменування.

Як не зі Сталіного, то з Леніного
Ім’я найжорстокішого кривдника українців було викреслене з мап рукою його ж наступників. Так Сталіно стало Донецьком 1961-го. Схоже відбулося з Ворошиловградом, який 1990-го перейменували на Луганськ. А місто, яке нині стало східним форпостом України на захисті від повзучої зарази сепаратизму, досі носить ім’я Петровського, відповідального за виконання хлібних заготівель 1932-1933 рр. У Херсонській області на честь одного з організаторів продовольчих загонів, що відбирали в селян останній харч, названо райцентр Цюрупинськ.
Українським можновладцям пощастило, що у зв’язку з тими ж таки внутрішньопартійними чварами 1938-го Постишеве перетворилося на Красноармійськ. Інакше й досі мали би такий населений пункт на карті, попри те, що 2010-го Апеляційний суд Києва визнав секретаря ЦК ВКП(б) Постишева одним із винних в організації ґеноциду українців. Урешті, існує ж на Одещині Котовськ, райцентр на честь українофоба та кримінальника Котовського, — гідний приклад для наслідування молоддю, що зростала на серіалі «Бригада» й іншій російській бандитській романтиці.
Іноземцеві важко пояснити сусідство кіннотника Щорса (на честь якого окрім однойменного райцентру ще три села в різних областях було названо Щорсівками) і вулиці Симона Петлюри в Києві. Те ж — з ушануванням і Фрунзе, і Тютюнника. Тільки-от на честь українського повстанського отамана названо одну вулицю в Луцьку (колишню Урицького), тоді як російського воєначальника увічнено у десятках монументів, вулиць і населених пунктів. Такі «пропорції» породжують запитання: правонаступницею якої держави є Україна, якщо її Збройні сили, відступаючи з Дебальцевого, зайняли Артемівськ, названий на честь засновника Донецько-Криворізької республіки — штучного утворення на кшталт ДНР і ЛНР. Попри «ленінопад», що досі триває в Україні, дорожні вказівники при в’їзді в Леніне, Ульяновку й Іллічівськ спокійнісінько собі стоять. Не кажучи вже про вказівники до менших населених пунктів, названих на честь неукраїнського діяча (Табл. 2).
Ще одна дивна група «персонажів», чиї імена носять українські міста та села, складається з діячів мало причетних або взагалі не причетних до України. Хтось із них лише народився тут чи працював на початках своєї партійної кар’єри, як-от Мойсей Гольдштейн, відомий під псевдонімом «Володарський». Хтось із нихпро Україну мав мінімальні уявлення — як, наприклад, лідер німецьких комуністів Ернст Тельман чи французький комуніст Моріс Торез. Імена всіх трьох «увічнені» в назвах райцентрів Донеччини, а першого «пам’ятають» навіть на Житомирщині. Не причетні до України й Кіров, Орджонікідзе, Куйбишев, чиї прізвища часто фігурують на українських мапах.

Червона Україна
Значення «гарний, красивий», що його має в українській мові слово «красний», дало радянським топонімам змогу замаскувати улюблений колір комуністів під давні українські місця. Хоча вивести їх на чисту воду зовсім не важко: для цього слід просто подивитися на роки перейменування. Причому справді традиційні назви, як, приміром, Краснопілля на Сумщині, що називалося так від часу заснування у XVII ст., зачіпати сенсу не було. Але тут уже постали Краснопілля, які до приходу більшовицької влади носили інші назви (село на Дніпропетровщині — Землянки, на Миколаївщині — Блюменфельд).
До «червоних» за часів радянської влади залучали і шляхом перейменування у різні роки, і заснування нових поселень. Десь це процес був відкритим, десь — замаскований, як у випадку із Червоноградом, бо формально такий крок 1951-го виправдовували історичним існуванням на території Львівщини так званої Червоної Русі. Така топонімічна політика призвела до настільки брутального засилля червоної барви, наче інших кольорів не існувало: Червоне, Червоний Маяк, Червоний Оскіл, Червоний Донець, Червоногригорівка, Червонозаводське, Червоноармійське. Доповнюють його варіації з використанням мови міждержавного спілкування в СРСР: Красноармійськ, Красногвардійськ і Красноперекопськ.

Числа після коми
Дещицю жовтої барви на почервонілі карти України додало вшанування комуністами днів знаменної для них «революції». «Жовтневих» населених пунктів в Україні є значно більше, аніж навіть «Октябрських»: 91 село та селище в 22 реґіонах — проти 17 у шести. Другою найзначущішою виявилася дата 1 Травня. Так, Першотравневих і Первомайських (з їхніми похідними) в Україні досі нараховується аж 76.
Не обминула радянська влада увагою й тих, хто встановлював ці дати як державні. Комсомольськ, Комсомольське, Комінтернівське й інші комуністичні комітети існують не лише в маргінальному підпіллі Компартії Симоненка, а й на офіційних документах України. Та оскільки найулюбленішим методом насаджування своїх поглядів у більшовиків був силовий, то природно, що представники цього блоку вдостоїлися найбільшого пошанування — українці мають 16 Червоноармійськів (і понад 20 інших варіацій). Чекістів чомусь вшановували біль індивідуально. Вісім населених пунктів досі «хизується» ім’ям Дзержинського, а що вже площ, вулиць, провулків імені героїв боротьби з «контрреволюцією» — не злічити!

Ленінська кузня Україна
Якщо окрім великих населених пунктів на мапі України врахувати всі менші «Щорсівки», «Фрунзівки», «Куйбишеви», усі заводи, фабрики, бульвари, сквери, проспекти, названі на честь комуністичних діячів, побачимо, що стара УРСР і зараз — ледь не більша за нову Україну, а на її теренах продовжують жити наші співвітчизники. Хтось із них прокидається в українському Запоріжжі, але на роботу прямує через площу Леніна, проспектом Леніна — в порт імені Леніна, що дивиться на озеро імені Леніна, де є навіть острів Леніна.
І це — не жарт, а сувора реальність, що не дає українцям шансу бодай думками вирватися за межі «залізної завіси», щоби наблизитися до Європи.

Післямова
За боротьбою з комуністичною спадщиною українські депутати, схоже, забули зробити головний акцент на причинах змін: антиукраїнському характері більшовицької влади. Але не менш вороже до українців був налаштований і попередній режим царату, що так само цинічно змінював традиційні козацькі топоніми на власні назви на честь його катів. Катеринопіль, Павлоград, Новомосковськ і багато інших населених пунктів також мало би повернути до їхніх історичних назв. Тільки так рабський ланцюг, на якому впродовж століть сиділа українська нація, удасться розірвати остаточно.

Роман Лихограй

Таблиця № 1

Область Назва населеного пункту Кількість населення
Окремо по містах Загальна
Донецька  Торез   80 781  270 917
Артемівськ   77 620
Красноармійськ   77 000
Красний Лиман   22 400
Володарське     8 539
Тельманове       4 577
Крим  Красноперекопськ     29 560 74 600
Красногвардійське     10 714
Совєтський     9 947
Первомайське     8 855
Леніне     8 500
Кіровське     7 024
Одеська  Іллічівськ     59 817 119 079
Котовськ    40 700
Комінтернівське      6 863
Фрунзівка      6 300
Красні Окни      5 399
Дніпропетровська  Дніпропетровськ   990 100 1 291 769
Дніпродзержинськ   254 869
Орджонікідзе   46 800
Луганська  Стаханов    92 132  249 734
Красний Луч    82 765
Краснодон    74 840
Кіровоградська Кіровоград  233 333 240 025
Ульяновка      6 092
Харківська  Первомайський    31 275 52 705
Красноград      21 430
Житомирська Володарськ-Волинський       7 880  13 352
Червоноармійськ     5 472
Миколаївська Первомайськ    66 687 66 687
Полтавська Комсомольськ    51 958 51 958
Херсонська Цюрупинськ    25 217 25 217
Черкаська Ватутіне     17 805 17 805
Чернігівська Щорс     12 300 12 300
Запорізька Куйбишеве         7 408 7 408

 

 

Таблиця № 2

 Ленін  Кількість населених пунктів  Кількість у реґіонах
Леніна 9 5
Леніне 9 7
Ленінське 31 14
Іллічівськ 1 1
Іллічівське 1 1
Ульянівка 46 18
Ульяновка 8 6
Загалом 105 19

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply