Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 25, 2019

Привид тероризму або Улюблена зброя Кремля

Автор:

|

Січень 22, 2015

|

Рубрика:

Привид тероризму або Улюблена зброя Кремля
Теракт в Одесі

Теракт в Одесі

Серія терористичних актів у Харкові, Києві та Одесі остаточно підтвердила думку, що Кремль не припинятиме спроб максимально розхитати ситуацію в Україні, а будь-які перемовини з Білокам’яною — безперспективні. Щонайменше на найближчих кілька років нам час усвідомити і прийняти невідворотність співжиття по сусідству з країною-терористом при ядерній зброї.
До початку АТО терористичної загрози в Україні не існувало, а українці знали про неї переважно з телевізора. Після атак на США 11 вересня у нас довгий час побутував анекдот про старий кукурузник, що впав на напівзруйнований сарай. «Ось бачите, куме, яка країна — такі теракти», — позіхаючи констатував герой. Доповнення, що стосувалися фінансування протиправної діяльності, було внесено у Закон України про боротьбу з тероризмом лише в 2011-ому, а норми стосовно визначення поняття антитерористична операція, району її проведення та суб’єктів, залучених до її проведення, з’явилися тільки минулого року.
Історія українського тероризму до початку «рускої весни» обмежувалася парою пам’ятних подій — двома вибухами в Макіївці у січні 2011-го та чотирма — у Дніпропетровську у квітні 2012-го. І якщо в обласному центрі внаслідок пошкодження уламками замінованих сміттєвих урн було травмовано 27 людей, то на Донеччині взагалі обійшлося без постраждалих. Попри іґнорування фінансових вимог макіївських терористів, вони не виконали ультиматуму і не продовжили обіцяної серії атак. Згодом виникла гіпотеза, що за терактами одне з «атакованих» підприємств намагається приховати грубі порушення фінансової діяльності та збитки, таким чином завдані державі. Винуватців цих вибухів так і не знайшли, натомість вигадали інших злочинців — «васильківських терористів», що буцімто планували акцію на 20-ту річницю Незалежності. Тероризм в Україні був певною ширмою, за якою влада та наближені до неї бізнесмени намагалися приховати щось або прибрати когось.
Підґрунтя для ідейного тероризму, що базується на релігійній, расовій чи етнічній нетерпимості, в Україні не було і немає. Жодна церковна конфесія чи національна група не відчувала якогось непомірного державного тиску, не піддавалась дискримінації чи переслідуванню. Колоніальне, а не імперське минуле України мінімізувало конфлікти на національному ґрунті, а економічна ситуація не робила країну аж надто привабливою для міґрантів із країн «третього світу», що розглядали її переважно як перевальний пункт у своєму шляху на Захід. Утім, тероризм, як і війна, завжди мав ще один невід’ємний фактор — гроші.
Фінансова складова превалює і в тих злочинних діях, що мають місце сьогодні на сході країни. Терористи Путіна — не смертники. І хоч один з них підірвався на власній вибухівці в Одесі, це є наслідком необережного поводження, а не фанатичної готовності вмерти за ефемерний «рускій мір». Нічні обстріли військкомату та прохідної бронетанкового заводу в Харкові, а також будинку мера у Львові яскраво свідчать про те, що навіть власною свободою ці люди жертвувати не готові. Найбільш «успішний» теракт у рок-пабі «Стіна», де постраждало 13 людей, також обійшовся без самопожертви. Багато експертів сьогодні говорять про те, що Україні слід навчитися жити, як державі Ізраїль — в умовах постійної терористичної загрози. Але український сусід є значно підступніший, а тому й небезпечніший.
Порівнюючи геополітичне положення Ізраїлю та України, слід відзначити, що Тель-Авів веде війну з позиції сили з примітивно озброєним, налаштованим на прямолінійне, максимально чисельне ураження противником. Москва ж розв’язала в Україні гібридну війну летальною зброєю, а окрім куль, снарядів та мін, там є перманентний страх. Убивчим наконечником цього страху є не сам теракт і завдані втрати, а його очікування, постійна загроза, що пригнічує та деморалізує. Важко заперечити, що за необхідності ФСБ спромоглася б організувати масштабні кровопролитні теракти на території України. Але це Кремлю не потрібно. По-перше, на доказ провини так званих народних республік — ДНР та ЛНР — має скластися видимість певної напівпрофесійності скоєних атак. І, по-друге, найголовніше — теракт з великою кількістю жертв, зазвичай, має протилежний до поставленої мети ефект, що підтвердили нещодавні події в Парижі. Люди перестають боятися того, що вже відбулось, і об’єднуються навколо спільної мети протистояти ворогу. А акт праведного гніву Путін скоріше приготує в проекції на власний народ, ніж віддасть такий моральний козир українцям. Це і більш масштабно, і вже проходило в минулому.
Президент Росії не розмінюється на дрібниці і грає лише на високих ставках. Навіщо кропітливо працювати над знищенням невеликої (у рамках держави) групи цивільних осіб на чужій території з ризиком бути викритим, якщо можна спокійно та холоднокровно здійснити те ж саме на батьківщині, щоб у подальшому виправдати повномасштабне воєнне вторгнення? Серія вибухів житлових будинків у російських містах в 1999 р. дала привід для введення військ на Кавказ та початку Другої чеченської війни. Тіла 307 загиблих від рук чеченських терористів співвітчизників удобрили і підготували добрий ґрунт для підтримки рішення президента про початок уторгнення та виправдання подальшої окупації. Роль ФСБ у цих подіях сьогодні замовчується, хоча «за гарячими слідами» тоді ще незаанґажовані російські ЗМІ робили чіткі натяки про причетність до вибухів аґентів структури та колишніх колеґ діючого лідера держави. Тактика провокації успішно діяла впродовж XX століття для виправдання аґресії імперських держав. СРСР напав на Фінляндію через вигаданий артобстріл фінів, унаслідок якого поблизу селища Майніли начебто загинуло четверо радянських військовослужбовців, а Третій Рейх увійшов до Польщі через здійснений переодягненими в польську форму есесівцями напад на німецьку радіостанцію. Сьогодні провокації на кордоні замінили провокації з терористичною загрозою. Привид тероризму насправді не такий матеріальний, яким його іноді намагаються представити. Зрештою, і армія США входила в Ірак у пошуках міфічної біологічної зброї, начебто виплеканої в мобільних лабораторіях задля майбутніх атак на Америку. Тому тим, хто сьогодні панікує через почуття власної незахищеності, варто більше турбуватися про російський народ. Електорат кремлівського карлика може збільшитись зменшившись.

Тетяна Лихограй

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...