Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 19, 2018

Пристрасті за «Укропом»

Автор:

|

Липень 23, 2015

|

Рубрика:

Пристрасті за «Укропом»

«Укроп»

Політичний дебют команди олігарха Ігоря Коломойського почався зі скандалу. Логотипом новоствореної партії «Українське об’єднання патріотів» обрали «Укроп», який уже став народним символом патріотизму та військового спротиву. Шеврон зі зеленою гілочкою на чорному тлі, розроблений художником Андрієм Єрмоленком, набув великої популярності і серед воїнів АТО. Укропи — так почали називати українців сепаратисти, котрі, звісно, розмовляють російською. Українською ця рослина — кріп.
«От мені цікаво, а хтось із них додумався, чи я дам дозвіл на використання цієї символіки для партії? Я це робив для наших вояків, а не для партій, яким не довіряю!», — образився п. Єрмоленко. Але вже наступного дня Геннадій Корбан, лідер нової партії, повідомив, що питання авторського права врегульоване. Черех тиждень це підтвердив і сам художник.
Будь-який символ, що годиться на стяг, гарантовано там опиниться. Це — аксіома українських політтехнологій. «Наша Україна» мала у своєму логотипі оберіг-підкову, але ніхто не скаржився на «прихватизацію» народних забобонів. А скільки партій та організацій намагалися прикрити свою ідеологічну порожнечу клаптиками червоно-чорного стягу? Комуністи — ті взагалі використовували радянську державну символіку, провокуючи умовні рефлекси старшого покоління.
Що там символи — в Україні піднімають на стяг навіть живих людей. Згадаймо сумнозвісну традицію пхати в партійні списки митців, спортсменів та інших поважних персон, а тепер — ветеранів АТО, особливо комбатів, і майданівців. До ВРУ затягли навіть Юрія Шухевича — сліпого 82-річного сина командира УПА.
Доля логотипу «Укроп» була вирішена, коли він здобув всенародну популярність. Якби його не підібрали дніпропетровські, це зробив би хтось інший. Обійти увагою такий влучний, оригінальний та актуальний символ політтехнологічна братія навряд чи змогла б. «Укроп» — це золото, яке лежало під ногами. Не дивно, що його хутенько підібрали та розміняли на політичний капітал.
І справа тут зовсім не у безсоромності наших політиків. Голосуючи, різні суспільні прошарки та групи висувають до парламенту тих, хто лобіюватиме їхні інтереси. Але насправді більшість українських партій лобіює інтереси своїх спонсорів, а не виборців. Відтак політичний процес — це змагання фінансово-промислових угруповань за владу, а не боротьба тих чи інших соціальних прошарків за свої інтереси.
Звісно, клани бувають різними. У них — різні апетити, риторика, геополітичні та цивілізаційні орієнтації, різна готовність рахуватися з суспільними настроями. Зрозуміло, що в таких умовах повна відвертість із електоратом неможлива. Втім, електорат і сам не в змозі артикулювати власні групові інтереси. Економічна еліта злилася з державною, середній клас — маргіналізований, а більшість — аморфне пролетаризоване болото.
Звідси й однотипність політичних програм, що всім обіцяють все: робітникам — заводи, селянам — землю, бізнесу — вільний ринок і податкові канікули тощо. Дезорієнтоване суспільство отримує надію, а політики дотримуються етикету, роблячи вигляд, що прийшли в цей світ служити народові. Ідилію псує те, такі програми ніколи не виконуються. Тому електорат не надто переймається програмами. Так, обираючи торік Президента, лише половина українців зважала на відповідність «ідей і пропозицій» кандидата своїм власним переконанням.
Якщо предметна раціональна розмова між політикумом і суспільством не клеїться, доводиться завойовувати симпатії електорату альтернативними методами. Найочевидніший спосіб — через шлунок, й «Укроп» уже почав роздавати гречку виборцям.
Майже чверть століття політична еліта спілкувалася з українцями мовою слоганів. Політичний процес триває за лаштунками вульгарного реаліті-шоу, яке розігрують перед об’єктивами телекамер. І якщо певна політична сила раптом відмовиться від політтехнологічних викрутасів, її чекає електоральне фіаско.
Якими б щирими намірами не керувався політик, йому доведеться давати нездійсненні обіцянки, маніпулювати та ламати комедію перед телекамерами. Інакше за нього просто не проголосують, і всі його наміри залишаться нездійсненними. І це — погана новина для нас усіх. Але хороша новина в тому, що політикум так чи інакше підлаштовується під електорат. Якщо якось суспільство зажадає ґрунтовних програм, то навіть Олег Ляшко представить монографію у трьох томах.
Як свідчать соціологи, позитивні зрушення є — частка тих, кого цікавлять не лише слогани, поволі зростає. Але радикальні зрушення ще попереду. Що більше українців розчарується у популістах, то швидше скінчиться епоха «голосування серцем».

Олександр Фоменко, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...