Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 16, 2018

Про українських копів, що залишилися радянськими ментами

Автор:

|

Вересень 01, 2016

|

Рубрика:

Про українських копів, що залишилися радянськими ментами

Поліція

Ця світлина навіювала жах. Скрючений труп майже голого молодого чоловіка зі закутими за спиною руками. А у тексті — дві версії. Мати каже, що убили її дитину. Ті, кого громадська думка вважає вбивцями, виправдовуються: він кидався з лопатою. І врешті риторичне запитання: «А кайданки йому не заважали?»

Ключове слово «чому?»
Справа про моторошне вбивство мешканця містечка Криве Озеро, скоєне у ніч на 24 серпня, вже трішки вляглася. Підозрюваних затримано, слідство триває, суд буде. Істину встановлять. Правда, за трьох умов. Якщо слідчі і судді: а) професійно на таке спроможні; б) справді захочуть торжества справедливості, в) на них не натиснуть згори.
Тож тут вже нема що аналізувати. Хіба що, відштовхнувшись від конкретного випадку, вийти на узагальнення. І спробувати розібратися, чому не спрацювала реформа правоохоронної системи? Та єдина, яку народ, в основній своїй масі, сприйняв із ентузіазмом і реально вважав вдалою. Він невиправний мрійник, той народ. А сувора дійсність нанизує факти на довжелезний шампур розчарувань. Один поліціянт п’яним сів за кермо. Інший стріляв по колесах автомобіля, а вцілив у 17-річного хлопця. А були й ще й ті, хто брав хабарі, ошивався в окупованому Криму, співпрацював із російськими спецслужбами, катував затриманих, покривав організовану злочинність… Зовнішні зміни очевидні. А сутність явища залишається старою. Чому?

Генетичний код
Якби все залежало лише від назви! А вона і радянські часи була лукавою. Термін «міліція» у класичному розумінні означає добровільні формування. На противагу професійним, котрі служать за гроші опорою влади. Що й робила радянська міліція, яка мала всі ознаки поліції. Тільки не назвалася так із ідеологічних міркувань.
Соціалізм упокоївся в Бозі. А міліція залишилася. І почала змінюватися на гірше. Громадяни колишнього СРСР почувалися у більшій безпеці, ніж зараз, не тому, що було менше злочинців. Тоталітарна система загнала всіх, схильних до правопорушень у глибоке підпілля. Вигулькували лише найбільші відчайдухи. Решті інстинкт самозбереження дозволяв переступати через закон лише дуже обережно. Криміналітет мав свою синю риску. Була вона і в міліціонерів. Бо над райвідділом тяжів райком партії. Щоб не позбутися посади, люди в погонах намагалися вислужитися і не «залетіти».
Ось епізод, описаний міліційним ветераном у приступі відвертості: «Заходжу в гастроном, який «веду». Купую продуктів на вечерю. Даю «сотку». Продавець мені — решту. Все пристойно. Люди в черзі й не помітили, що вона мені повернула ті ж сто рублів, тільки дрібними банкнотами».
Вловлюєте різницю? Все можна, якщо обережно. Коли ж розсипалася тоталітарна система, злочинний світ збагнув переваги демократії набагато швидше, ніж чесний люд. Той чомусь важко позбувався «совкової» психології. А для міліції взагалі настало чудове життя. У політиків — свої клопоти, вони за владу б’ються. Коли ж врешті глянули у той бік, то там уже мали чим поділитися. З кожним роком риска посувалася все вище і розмивалася. Доки не щезла зовсім.

Нуль престижу
Усі це бачили. І народ також. Та він, на жаль, піддається маніпулятивним технологіям. Владі не хотілося міняти систему, бо та знала табличку ділення. А невдоволення мас гамували пропагандистськими методами. Міліцію висміювали в пресі й на естраді. Люди реготали, коли телебачення транслювало чергову виставу «Вечірнього кварталу» чи ще якийсь гумористичний сюжетик із сержантом Петренком. І під супровід свого сміху звикалися з думкою, що так і буде, нічого з цим не вдієш. Важкий спадок тоталітарного минулого…
У той сам час на російському телебаченні йшов серіал «Менти» з симпатичними акторами та героїкою професії. Зроблений був професійно. В Україні він також мав широку аудиторію. І несвідома її частина та ще й підсвідомо робила порівняння. Воно було не на нашу користь. Маю підозру, що до опускання авторитету української міліції доклалася і російська пропаганда. У підсумку служити «ментом» (похідне від «міліціонер») хотіло щораз менше реально порядних і чесних. Непрестижно! Що люди скажуть? Подумають, пішов брати хабарі. Так чисельність корупціонерів у погонах досягла критичної маси.
Можна лише поспівчувати тій мізерній порядній меншості, яка наперекір усьому пам’ятала про офіцерську честь. Такі люди є в кожній професії. Наприклад, неможливо знищити в Україні освіту. Бо є натхненні Богом на добро Марії Іванівни та Івани Павловичі, котрі справді люблять дітей і вміють їх навчати. Вони самотужки не змінять світ, але на них можна опертися, коли виникне конечна потреба його перевернути!

Переатестація
Так, слово «мент» уже стало лайливим. Та чи перестане чоловік опікати бандитів і брати хабарі лише тому, що його на американський лад почнуть величати копом? Кадри, безперечно, належало пропустити через сито чесності та справедливості. Але політичний підхід виявився хибним. Оцінювати треба за професійним рівнем, а не за гучністю вигуку «Героям слава!» Займатися відбором мають не активісти вуличних акцій, а ота натхненна меншість, що ще залишалася наперекір усім. Однак, складається враження, що саме її найбільше общипали. За чесність і прямоту.
Геннадій Москаль, колишній міліційний генерал, а зараз — очільник Закарпаття, сказав нещодавно таке: «Я знаю дуже багато оперативників, котрі навіть не знали, хто в Україні президент. Вони знали, хто бандити: за прізвиськами, за забарвленням, за родом діяльності. Уже немає тих, хто це вмів і хто цим займався». Ось така авторитетна думка.

Мотивація
Люди безчесні вміють добре прикидатися. І без проблем ошукають довірливого романтика з палким серцем, революціонера. Та найбільша проблема в тому, що до будь-яких занять із шансами для зловживань завжди тягнуться люди злодійкуваті. А служба у силових структура притягає ще й схильних до насилля. Є характерний приклад із комуністичного минулого. В немудрій голові якихось львівських начальників виникла ідея чимось зайняти комсомольців. Виділили приміщення, кошти й організували такий собі «оперативний загін дружини», щоб той ловив молодих хуліганів і виховував. Тим, хто вчився і працював, таке було нецікаво. Зате доволі скоро той загін заполонили молоді хулігани. Й далі били своїх однолітків і забирали у них речі. Вже на легальних підставах. Далі почали (хоча таке завдання ніхто й не ставив) заводити папки, збирати досьє, знімати відбитки пальців. Це потрапило у закордонну пресу й новацію тихцем закрили.
Ви сумніваєтеся, що в поліцію не поприходили ті, кого сама поліція мала б знешкоджувати?

Слуги-журналюги
Не втомлююся дивуватися авторам, котрі в кращих зразках сталінізму прославляють теперішніх «батьків нації». Журналістика як четверта гілка влади в Україні вмирає. Це біда, бо тоді перші три залишаться поза критикою.
Вже потрапляли на очі кілька публікацій, де трагедію в Кривому Озері порівнювали з Врадіївським злочином лише для того, щоб ствердити — це речі не порівнювані! Нагадаємо, що у Врадіївці Миколаївської області три роки тому міліціонери зґвалтували і ледь не до смерті побили молоду жінку. Виявляється, що тепер усе набагато краще. Бо тоді міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко на місце події не приїхав, а теперішня очільниця поліції Хатія Деконоїдзе прибула наступного ж дня. Ось так у припадку вірнопідданства починають хвалити чиновників за те, що є їхнім обов’язком. Врешті, не з цього боку заходити треба. В правоохоронних органах не має бути збоченців, котрі замість захищати громадян держави, їх ґвалтують і вбивають.

Ментальність
Не хочеться нарватися на звинувачення у ксенофобії. Тому краще наведу ще одну цитату. Ігор Луценко, народний депутат від «Батьківщини», написав у Facebook: «До речі, про Нацполіцію і МВС. Все починається з поваги до закону. Якщо людина демонстративно порушує закон (приміром, у частині мови чи громадянства), то чи може така людина очолювати орган, котрий стежить за дотриманням закону? Ну гаразд, на мову певній частині прогресивної громадськості плювати, але ж грубе порушення закону як факт — це має бути червоним світлом, чи не так?»
Про кого це він? Та, мабуть, про міністра внутрішніх справ Арсена Аракова і вже згадану Хатію Деканоїдзе. А ще про червоне світло, якого нема. Хоч на мою думку, тут справа не лише в мові, а у спорідненості з народом. Якщо він чужий, то як його зрозуміти? Ну, не стане Михайло Саакашвілі одеситом, навіть, якщо впише у паспорт, що він «Мішка».

Замість рецепту
«Що ти пропонуєш?» — неодмінно питають ті, хто не любить критики. Відповідаю.
1. Реформу правоохоронної системи чесно визнати невдалою і почати заново. Але вже спокійно, без поспіху.
2. Звернутися до старих кадрів (інших у нас немає), доручивши їм керівництво на перехідний період і створивши з них експертні групи. Навіть із числа глибоких пенсіонерів. Хай вони не зможуть наздогнати хулігана, зате володіють мудрістю та досвідом. А тим, хто ратує за нові обличчя, раджу полічити, скільки років матиме Гіларі Клінтон під кінець свого другого президентського терміну.
3. Ценз осілості — не менше 30 років. Щоб знали народ і його особливості. Кадри і стиль мають бути своїми. Позбутися чужої атрибутики (чорних окулярів, стилізованих під шерифські зірки значків тощо). Нам цього вистачить у фільмах.
4. Ще — стаж такої ж тривалості. Люди, котрі творять нову правоохоронну систему мають добре знати стару. В т. ч., щоб не повторювати помилок.
5. Далі поступово, спокійно добирати нові кадри. Тут варто запровадити принцип рекомендацій від громад. Тоді особи з аферистичними нахилами та судимістю навіть не дійдуть до сита відбору.
6. Право висловлення недовіри громадськістю. Якщо конкретний правоохоронець не подобається значній частині населення на відповідній території, він має бути звільнений. Без права поновлення через суд.
7. І коли Гіллрі Клінтон наприкінці свого другого президентського терміну приїде з офіційним візитом, то переконається, що в Україні копи кращі, ніж у них.

Мирослава Колядинська

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...