Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 13, 2019

Повстати ладен кожен третій

Автор:

|

Березень 21, 2013

|

Рубрика:

Повстати ладен кожен третій

У Вінниці, Ужгороді та Львові відбулися акції опозиції під гаслом «Вставай, Україно!». Однак опозиції вірять далеко не всі, хто налаштований проти влади.

По дорозі на… свято
Два опозиційні Всеукраїнські об’єднання (ВО) «Батьківщина» та «Свобода», а також партія УДАР почали піднімати своїх співгромадян на вуличні протести проти влади 14 березня у Вінниці. Це місто обрали першим, а вже наступного дня запланували таку ж акцію в Ужгороді, приурочивши її до 74-ї річниці створення Карпатської України. Але при цьому чи-то не стежили за прогнозами метеорологів, чи-то просто їх проігнорували, чи-то, навпаки, остерігаючись малої чисельності присутніх на анонсованих ними акціях, сподівалися виправдати її негодою.
Так чи інакше, але погода в будь-якому разі не могла не вплинути на чисельність мітинґувальників. Адже, приміром, 14 березня у Вінниці їм таки дошкуляв доволі сильний дощ. А допомагали йому в цьому, як скаржилися опозиціонери, працівники Державної автоінспекції, котрі блокували того дня в’їзд делегацій від районів Вінниччини в її обласний центр, погрожуючи перевізникам забрати ліцензії, якщо ті повезуть активістів на віче.
І все ж організатори нарахували до 10 тис. учасників. Натомість, полковник Юрій Куций, начальник Вінницького міського відділу міліції, заявив, що «на мітинґу було близько 2 тис. осіб». Однак і він не заперечував того факту, що протестувальники перекрили транспортний рух на центральних вулицях Вінниці, розгорнувши на початку колони Державний прапор України розміром 8 х 10 м і плакати з написами: «Народе, прокинься!» та «За Україну, за її долю, за честь і волю, за народ!» При цьому всі дружно й гучно скандували: «Банду – геть!»
Відтак, Арсеній Яценюк, лідер парламентської фракції «Батьківщина», констатував: «Те, що люди сьогодні прийшли, відпросилися з роботи, полишили всі свої справи вдома, означає, що їм не байдужі їхні пенсії, зарплати, їхнє здоров’я. Ні в кого немає страху перед цим президентом. У всіх є прагнення змінити в цій країні життя на краще. І тому ми тут. Ми – із тисячами українців, і ми покажемо, хто в країні має владу, — тільки народ України. Нашою акцією ми оголошуємо протест проти нинішньої влади. Ми заявляємо про імпічмент президента й вимагаємо його відставки».

Потенціал є, однак…
А от наступного дня в Ужгороді протестувальникам перешкоджали не лише автоінспектори, а й мороз, хуртовина та гори снігу, який рясно випав напередодні. Однак і в цьому місті прес-служба «Батьківщини» нарахувала більш ніж 3 тис. учасників вуличної ходи-протесту, а «Свобода» заявила про 5 тис. присутніх. Тоді як міліція спромоглася налічити всього 450 осіб.
Блокували правоохоронці й в’їзд автобусів з опозиціонерами з різних районів Львівщини до міста Лева, у якому акція «Вставай, Україно!» продовжилася 16 березня. Та попри всі зусилля міліції та снігові замети, через які у Львові навіть сходили з рейок трамваї, і в цьому місті організатори акції нарахували до 10 тис. своїх прибічників. Тоді як правоохоронці — близько 3 тис.
І все ж участь у акціях опозиціонерів взяло менше людей, аніж очікувалося після публікації напередодні результатів соціологічного дослідження, проведеного київським аналітичним Центром імені Олександра Разумкова з 1 по 6 березня ц. р. Адже 32,7 % опитаних громадян України запевнили, що особисто готові виходити на санкціоновані мітинґи та демонстрації.
А 16,7 % респондентів заявили, що пішли б і на несанкціоновані мітинґи. Фактично стільки ж українців улаштувало би страйк. Щоправда, бойкотувати рішення влади наважилося б лише 13,4 % громадян. А блокувати рух на автомобільних і залізничних шляхах — майже кожен десятий. І тільки 4,3 % – узяло б участь у вуличних заворушеннях. А ще 4 % – готові йти в незалежні від президента й уряду збройні формування.
Серед можливих причин узяти участь у акціях протесту найчастіше називають такі: значне підвищення цін на найнеобхідніші товари — 34,4 %, невиплату зарплат — 29 %, протест проти масового скорочення робочих місць на якомусь підприємстві або в якійсь галузі — 24,5 %, протест проти свавілля місцевої влади — 23,3 %, низький рівень заробітної плати — 22,6 %, захист прав людей, чиї права було порушено, — 20,9 %.
Ірина Бекешкіна, директор фонду «Демократичні ініціативи», на своє ж запитання: «Багато це чи мало?» – відповідає: «Гадаю, що багато. Я би сказала, що в Україні стабільно високий рівень протестної готовності. Наприклад, у всіх подіях Помаранчевої революції загалом брало участь, за нашими дослідженнями, 15 % населення: 13 % були на помаранчевому майдані і 2 % — на біло-блакитному».

Навесні — зарано
Чому ж 14-го, 15-го й 16 березня в акціях «Вставай Україно!» взяло участь набагато менше учасників? Політолог Володимир Фесенко, керівник Центру політичних досліджень «Пента», пояснив це так: «Серйозні «майдани» завжди виникали лише восени, під кінець року, коли визрівали різні економічні та соціальні конфлікти. Тоді і є емоційний пік».
Окрім того, політолог критикує опозиціонерів за те, що ті «оголосили повстання, а проводять зустрічі з виборцями, серії мітинґів». Відтак, він прогнозує: «Досить швидко це істотне розходження стане очевидним. Обіцяли одне, а робите інше. Здивування та розчарування опозиційних виборців тільки наростатиме».
Володимир Фесенко розтлумачив також, що «помилковим є призначення головної події акції протесту в Києві на травень». Адже як фінальний акорд акції «Вставай, Україно!» опозиція планує мітинґ у столиці на 18 травня – День Європи. А зібрати там сподівається до 50 тис. осіб.
Однак п. Фесенко нагадує, що навесні українці вже традиційно не налаштовані на протести, бо їхні думки зайняті зовсім іншими питаннями. Тому керівник Центру політичних досліджень «Пента» вважає помилкою опозиціонерів уже саму назву їхньої акції: «Навіщо такі гучні заклики: «Вставай, Україно»? Потім люди запитуватимуть: «Ви нас зібрали, а що далі?» Завищені очікування, якщо вони не виправдовуються, можуть призвести до недовіри або розчарування людей в опозиції.»
Вадим Карасьов, керівник Інституту глобальних стратегій, теж критикує назву акції й наголошує на спонтанності її організації та відсутності головної ідеї й основних вимог. Утім, на його погляд, сам задум виходу опозиції в народ – правильний, адже закритість опозиції в заблокованому парламенті вигідна для влади. Хоча форму виходу в народ обрано невдалу.

Розпочали заздалегідь
Між тим, Анатолій Романюк, директор Центру політичних досліджень Львівського національного університету, резюмує: «Опозиція зважила, що до осені ще далеко, а градус політичної боротьби треба піднімати саме на квітень-травень. Саме тоді ухвалюватимуть важливі державні рішення, приміром, про підписання Угоди про асоціацію з ЄС, а хвилею виступів можна буде якось впливати на дії влади. Однак не на руку опозиції зіграло раптове погіршення погодних умов у Західному регіоні. Очевидно, що опозиціонери розраховували на значно більшу кількість людей.»
Денис Денисенко, директор Центру політичного консалтингу, навпаки, запевняє, що початок оголошеного опозицією повстання насправді навіть трохи перевершив очікування: «Особливо, зважаючи на те, що в спроможність опозиційних партій вивести людей на вулиці останнім часом мало хто вірив. Звісно, участь у акціях такої кількості прихильників — за даними опозиції, у Львові та Вінниці близько 10 тис., — важко назвати «повстанням». Але це, як не крути, – наймасовіші виступи проти влади за досить довгий час. Врешті, не треба забувати й про несприятливі погодні умови».
І все ж директор Центру політичного консалтингу переконаний, що кожне «повстання повинне пройти певну еволюцію, і не тільки ідеологічну та мотиваційну, але й, що дуже важливо, організаційну». Відтак, цитує слова з інтерв’ю одного з організаторів Помаранчевої революції 2004 року Романа Безсмертного: «Практична підготовка Майдану почалася з весни 2004 року, концептуально початок розкручування цих акцій — весна 2003 року, так званий етап пробудження людей. До моменту Майдану було проведено загалом близько 300 акцій. На перших вуличних мітинґах у Дніпропетровську було 2,5 тис. осіб (старт кампанії вуличних акцій), тоді було чимало скептиків, як розумієте. Від Дніпропетровська до Майдану — великий шмат організаційної роботи. 4 тис. людей пройшли навчання з безпеки та протидії провокаціям».
Тобто, п. Денисенко нагадує, що й велелюдна Помаранчева революція розпочалася з нечисленних маніфестацій, і радить організаторам акції «Вставай, Україно!»: «Головне, щоб опозиція робила висновки з критики та не забувала про те, що подіям постійно потрібно надавати динаміки. А самі акції протесту – щоб нарешті отримали узгоджений вектор руху й у публічному вимірі, і серед самих опозиціонерів».

Перспективи не запропоновано
Та все ж політолог визнає: «На жаль, говорити про це – дуже рано. Адже навіть три лідери головних опозиційних сил, схоже, поки не дійшли згоди щодо спільного формату участі в масових акціях (лідер партії УДАР Віталій Кличко їздив у той час за кордон, щоб спонукати європолітиків «натиснути» на українську владу. — Ред.). Залишається сподіватися, що всі ці починання не згинуть у жорнах політичної доцільності та кон’юнктурних інтересів, як це вже бувало неодноразово».
Водночас, публіцист Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису «Ї», сприймає акцію «Вставай, Україно!» доволі скептично: «Якщо немає реальної революційної ситуації, а я її, чесно кажучи, не бачу, то вивести сотні тисяч людей на вулиці не вдасться. І не вдасться не тому, що народ підтримує владу, а тому, що опозиція, як на мене, не запропонувала українському народу якоїсь реальної перспективи. Люди починають якісь дії тоді, коли бачать, що щось є попереду, що є якийсь шанс. Якщо ж цієї перспективи немає, то всі побажання політиків зводяться до їхніх кар’єрних порухів чи до їхніх успішних або ж неуспішних політичних маневрів. Опозиція має певний ресурс, однак вона не знає, як його правильно використати, а тому акції «Вставай, Україно!» демонструють безсилля та безглуздя своїх ініціаторів і схожі на жести відчаю чи боротьбу з вітряками».
Що ж, будемо сподіватися, що організатори акцій протесту врахують зауваження аналітиків. Інакше ризикують остаточно опинитися на узбіччі політики.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...