Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Feb. 19, 2018

Порошенко і саботаж

Автор:

|

Липень 02, 2015

|

Рубрика:

Порошенко і саботаж
Петро Порошенко

Петро Порошенко

Риторичність і пафосність мовних фігур у промовах Петра Порошенка вже нікого не дивують. Справді, чого у нього не забереш, то це плиткого красномовства, яке, відверто кажучи, вже не те що набридло, але давно дратує і злить, оскільки часто є порожньою словесною тріскотнею людини, котра недооцінює інтелектуальний рівень громадян і дуже переоцінює свої акторські здібності. Як не дивно, але тим змінам, що все-таки відбулися в країні, потрібно завдячувати аж ніяк не Президентові, урядові та Верховній Раді (ВРУ). Часто ці зміни відбувалися завдяки потужному тискові українського громадянського суспільства на владу й усупереч волі та діям владної верхівки.

Влада, система і «новий» шлях
Перше, що вже на старті насторожило в роботі п. Порошенка, — це кулуарність прийняття рішень і непублічність політичних планів. Ніхто не знав, якими ж насправді є ці плани навіть на найближчу перспективу. Гадали-вгадували виходячи із тих засад, що Президент має чіткий намір покарати злочинців із попереднього режиму, докорінно реформувати країну, відбити аґресію та подолати корупцію. Після подій на Майдані ні в кого навіть не виникало сумніву, що нове політичне керівництво України не піде на сепаратні домовленості з олігархами, щоби зберегти стару систему. Це було би дико і неприродно, особливо з огляду на пам’ять про полеглих за свободу героїв.
Але Президент пішов іншим шляхом. Можливо, він вважав, що для реалізації задуманого йому потрібно зосередити у своїх руках якнайбільше повноважень. А може, така концентрація влади була потрібна йому для збереження старої системи, в якій він виріс, сформувався і досягнув найвищих політичних висот.
Аби ніхто не посмів перешкодити реалізації відомого тільки йому плану, у медіа запустили тезу: жодної критики нової влади, допоки та не досягне перших результатів. І ця технологія спрацювала якнайкраще. Не було чутно навіть найменшої критики тоді, коли Президент вирішив позмагатися за владні повноваження з прем’єр-міністром. І хоча історія формування владної коаліції була першим серйозним сигналом, коли лідери двох найбільших фракцій банально поділили сфери впливу та владу, незважаючи на те, що тим вбивали український парламентаризм. Однак це не викликало в суспільстві ні найменшого занепокоєння.
Не спричинило жодного стривоження й підписання коаліційної угоди, положення якої значною мірою суперечили конституційним нормам. Українці списали все на «революційну доцільність». Окрилений ламанням через коліно коаліції й обранням головою ВРУ свого давнього підручного Володимира Гройсмана, п. Порошенко далі реалізовував свій план. Він більше не хотів чути про технократичний уряд, бо відразу зрозумів, що не зможе на нього впливати, якщо той не буде сформований за квотним принципом.
Аби не бути голослівним, просто проаналізую діяльність президента за останній рік. По-перше, найбільше підозр і нерозуміння викликала кадрова політика Президента Порошенка. Подання кандидатури Віталія Яреми на посаду генерального прокурора України здивувало багатьох. Не було зрозуміло, чому Президент зупинив свій вибір на колишньому очільникові київської міліції, бо ж тільки діти не знали про масштаби корупції, яка там панувала свого часу. Завданням п. Яреми було розвалити всі справи, не допустити до покарання винуватців злочинів і за будь-яку ціну зберегти систему.
Порошенко не був новачком у системі, а тому добре знав, як функціонують прокуратура і суди, тому й прокрутив оборудку «Ярема». Як би цинічно це не звучало, але виникає враження, що публічні поклони на місці загибелі героїв «Небесної сотні» не надихнули Президента на боротьбу із системою, а були лише камуфляжем для досягнення справжньої мети.
Сміх крізь сльози може викликала чергова процедура заміни генерального прокурора. І знову Президент усіх здивував вибором — цього разу він уподобав старого прокурорського апаратника Віктора Шокіна. Що тільки не розповідали легковірним українцям: і те, що п. Шокін переродився, і те, що тільки він може переламати хребет гідрі системи, і навіть те, що він — невиліковно хворий, а тому перед зустріччю з Богом хоче таким чином спокутувати всі свої гріхи.
У перші тижні після призначення він кинув кілька камінців у тиху заводь української корупції. Кинув так, аби пішли якнайширші кола, але без особливих наслідків. І все заглухло. Потім була комічна історія зі спробою покарати Сергія Клюєва, а тепер — нова сенсація: виклик на допит Валентина Наливайченка. Доки голова Служби безпеки України поводився як нешкідливий для системи хлопчик, то не мав жодних проблем. А тільки-но зачепив справу БРСМ і заговорив про причетність Генеральної прокуратури України (ГПУ) до корупції у неймовірних масштабах, як отримав відмову з Адміністрації Президента в офіційному візиті до США і повістку в ГПУ. Невже знайшли найбільшого злочинця, який має, мабуть, відповісти і за вбивць «Небесної сотні», і за непокараних злодіїв із команди Януковича, і за непорушність бізнесу Ахметова та Фірташа?
По-друге, Президент Порошенко, як би дивно це не звучало, в зовнішньополітичній стратегії обрав політику компромісів і домовленостей із Росією Путіна. Вже навіть коли західні лідери зрозуміли й заявили, що з Путіним нема про що домовлятися, Порошенко наполегливо приймав у себе посла Зурабова, по кілька разів на тиждень вів телефонні розмови з Путіним і навіть дослухався до порад росіян у питаннях кадрових призначень. Напевно, тільки найсильнішим розвідкам світу відомо, що насправді обіцяв Порошенко Кремлю за ілюзорну передишку, недоторканість власного бізнесу в Росії та ще з багатьох питань щодо Донбасу, які нам ніколи не відкриються.

Чого ми не дочекаємося від Президента?
Відповідаючи на запитання журналістів під час підсумкової прес-конференції, Петро Порошенко тричі картинно заявив: «Не дочекаєтеся!» У тому, що Президент так часто вдається до цитат із анекдотів, нічого поганого немає. Це може бути тільки свідченням його близькості до народу. Але в бородатому єврейському анекдоті йшлося про старого чоловіка, котрий у невинних питаннях про самопочуття та здоров’я бачив злі наміри ворогів, а тому відповідав на все: «Не дочекаєтеся!» Чого ж стосувалися ці категоричні заяви у відповідях п. Порошенка?
Своїм «не дочекаєтесь» Президент відкинув сподівання тих, хто, спостерігаючи за постійною колотнечею у ВРУ, допускає можливість нових парламентських виборів. Таким чином, українці не дочекаються ні злагодженої роботи коаліції, ні нових парламентських виборів. Чи парламентом і далі керуватиме через п. Гройсмана в ручному режимі Президент Порошенко, аж доки декому не увірветься терпець?
Друге «не дочекаєтеся» пролунало від Петра Порошенка у контексті майбутнього бунтівного Донбасу. «Питання щодо від’єднання Донбасу — провокація. Ніколи не допущу проведення референдуму з цього питання», — запевнив він. Воно ніби й зрозуміло, що президент країни не має права розбазарювати наліво і направо державні землі. Але що пропонує натомість п. Порошенко: повну невизначеність, пролонгацію конфлікту, тисячі смертей із обох боків?
До цієї заяви Президента вгадувалася певна тактика української сторони — зупинити та локалізувати бандитизм на рівні окупованих територій і не пропустити його далі, вглиб країни. Спорудження укріплень на лінії протистояння вселяло надію на те, що з «тією» частиною Донбасу українці вже попрощалися. Але тепер виникає дуже багато запитань: яким чином Україна має намір повернути собі непідконтрольну частину Донбасу? І якщо поверне, то що буде робити з аґресивно налаштованими проти України громадянами? Чи не означатиме це, що Путіну таки вдався його план, бо з такою раною, як Донбас, Україна на десятиліття забуде про євроінтеграцію, реформи і вступ до НАТО?
Третє «не дочекаєтеся» Президента стосувалося можливого дефолту України. Що би там не говорили, але реформ в економічній сфері катма. Підтвердженням цього є відсутність інвестиційного буму в українській економіці. Зрозуміло, інвестори вагаються, чи вкладати кошти в економіку країни, що перебуває у стані війни. Але що зробили фактично контрольовані Президентом уряд і ВРУ, щоби нарешті інвестиційний клімат покращився? А дефолту за обставин, коли держава функціонує суто завдяки зовнішнім позикам, чекати не треба. Він настане одразу, якщо міжнародні фінансові організації відмовляться реструктуризувати борги України або просто більше не видадуть кредитів.
Поки що стара система разом із Президентом Порошенком випробовує сили й терпіння українського суспільства. Вони думають, що громадяни знову втомляться і впадуть в апатію, а тоді вони продовжать своє звичне життя. Помиляються, бо в цьому протистоянні громадянські структури завдяки здобутому досвіду ставатимуть щораз сильнішими, а кланово-олігархічна система втрачатиме позицію за позицією. Головне — не бути пасивним і байдужим, не піддаватися на солодкі вмовляння старих кадрових бійців системи. Не сприймати саботажу з боку представників системи як невідворотну даність, але активно працювати на її злам.

Василь Расевич, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...