Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Aug. 22, 2017

Помилка президента

Автор:

|

Вересень 11, 2014

|

Рубрика:

Помилка президента
Сі Цзіньпін і Путін

Сі Цзіньпін і Путін

Путін припустився кричущої стратегічної помилки, порвавши книгу правил міжнародних відносин і не спитавши згоди в керівництва Китайської Народної Республіки (КНР). Будь-яка спроба вербування Пекіна в союзники, який допоможе згладити біль від санкцій Заходу приречена на провал. А разом із нею — і шанси Кремля на безболісну перемогу й на перемогу взагалі.

Глава Росії у своїй переможній промові стосовно Криму поспішив подякувати китайському політбюро за нібито надану підтримку. Міністр закордонних справ Сергій Лавров із притаманною йому еластичністю повідомив про «спільні оцінки Росії та КНР ситуації в Україні». Це, звісно ж, – відчайдушна брехня. Китай не стояв за Російською Федерацією (РФ) під час голосування щодо Криму в Раді безпеки Організації Об’єднаних Націй (ООН), як це було у випадку із Сирією. Він демонстративно утримався. Міністерство закордонних справ КНР заявило, що «Китай завжди дотримується принципів невтручання у внутрішні справи будь-якої держави та поважає незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України».
Ми не знаємо точно, про що говорив Сі Цзіньпін під час зустрічі з президентом Обамою в Гаазі (Нідерланди), але те, що він сказав, не має нічого спільного з божевільними оцінками Кремля. Бен Родс, заступник радника з національної безпеки США, після цих перемовин заявив, що Росія більше не може покладатися на «традиційного союзника».
Якщо це так, то Путіна обдурили. Йому не вдасться уникнути американської фінансової петлі. Немає в нього надій і на те, що вдасться змішати всі карти Заходу, створивши з КНР Євразійський блок — ліґу авторитарних режимів, що контролює гігантські запаси природних ресурсів.
Реальність – у тому, що Китай постійно й невпинно руйнує монополію Росії на контроль над газовими запасами Середньої Азії. Туркменський газ завжди йшов на північ і був заручником цінової політики «Газпрому». Тепер він іде на схід. Президент Сі Цзіньпін особисто прибув у вересні 2013-го на відкриття 1800-кілометрового газогону в КНР із родовища Галкініш, другого за обсягом у світі (26 трлн. куб. м).
Цим газогоном буде поставлятися до 62 млрд. куб. м газу на рік. Це — половина того, що «Газпром» постачає Європі. Те саме відбувається в Казахстані, де китайські компанії встановили контроль над більшою частиною енергетичної індустрії. Те, що зараз дієється, їдко описано в низці дипломатичних телеграм зі Середньої Азії, опублікованих Wikileaks. Британський дипломат ще 2010 року повідомляв, що росіяни «з болем» спостерігають за тим, як їхнє енергетичне домінування в Середній Азії випаровується.
Ще більш відкриває очі на події телеграма, у якій цитується Дженні Гуопін, посол КНР у Казахстані. Він попереджає, що Китай і Росія йдуть курсом, що веде до зіткнення, і тією стороною, яка поступиться, буде не Китай.
«У майбутньому відносини між великими державами в Середній Азії будуть делікатними й складними. Нові нафто-та газогони руйнують російську монополію на енергетичний експорт», — заявив посол. Дипломат не тільки позитивно оцінив американську роль у реґіоні, а й висловив думку про те, що НАТО має взяти участь як спостерігач у перемовинах Шанхайської організації співробітництва.
Вісь СРСР-Китай була улюбленою лякалкою у світі в 1960-х. Держсекретар Генрі Кіссінджер, однак, бачив, що дві ворожі культури перебувають на ножах у всьому. Як влучно висловився 2006-го японський професор Акіхіро Івасіта, це — «чотири тисячі кілометрів проблем».
Британський дипломат Джордж Валден виставив напоказ глибоке коріння цієї взаємної недовіри у своїй книзі China: A Wolf in the World? Він працював послом і в Росії, і в Китаї. Був одним із дуже небагатьох представників Заходу, котрі жили в КНР у період культурної революції. Він упритул спостерігав, як глибоко дві гілки «братів-марксистів» ненавиділи одна одну. І справді, вони дійшли до межі ядерної війни. І ЦРУ, і Держдепартамент США були приголомшені його звітом. У них не було джерел на місцях у епоху Мао.
Джордж Валден переконаний, що китайці ніколи не пробачать росіянам захоплення Східного Сибіру — ще за царя. Для них це — «втрачена територія». Вони жадають повернення власності, і в цьому їх підтримує етнічне переселення за Амуром, що вельми нагадує мексиканську міґраційну реконкісту Каліфорнії й Техасу.
Населення Східного Сибіру зменшилося з 8 млн. до 6,3 млн. осіб за 20 років, і за цими числами стоять міста-примари вздовж Транссибірської магістралі. РФ не змогла скористатися з плодів свого сходу. Із низьким рівнем народжуваності, хронічним алкоголізмом і очікуваним скороченням населення на 30 млн. (за прогнозами ООН, а не за статистикою демографів Путіна, до 2050-го у РФ житиме не більш як 110 млн. людей), нація неминуче відкотиться до європейського бастіону старої Москви. Питання полягає в тому, як швидко й наскільки мирно.
Джонатан Фенбі, експерт із КНР, зазначає, що в китайській Раді національної безпеки є фракція, яка мала намір підтримати Путіна щодо України, сподіваючись натомість вичавити з нього більш вигідні умови поставок газу, продовольства та корисних копалин. Але ці голоси заглушив Сі Цзіньпін. Він грає на складнішій стратегічній сцені.
Китай, швидше за все, піде по туго натягнутій линві, «ховаючи свою пишність і купуючи час». З ескалацією української кризи робити це стало важче. Пекіну доведеться вибирати. Більш ніж імовірно, що президент Цзіньпін не відкине великого призу американсько-китайської «Великої двійки» заради порятунку убогого та некомпетентного режиму в Москві від його ж власної нерозсудливості.
Путін повинен усвідомити, якою фатальною є його ізоляція й наскільки небезпечним буде кожен наступний крок. Навіть у всепрощаючої фрау канцлерін Анґели Меркель луснуло терпіння, і вона гірко скаржиться на «неминучу втрату довіри». Починаючи з 2009 року європейські трубопроводи були переобладнані для подачі палива у двох напрямках, аби в разі необхідності допомогти вразливим прикордонним державам. Вісім держав Європейського Союзу (ЄС) мають термінали LNG. Ще дві — Польща і Литва — приєднаються до клубу цього року.
Останній саміт ЄС був закликом до зброї. Чиновникам наказали розробити план розриву залежності від «Газпрому». Навіть якщо «пронесе» цього разу, Європа зробить радикальні кроки з метою пошуку інших джерел енергії. Імпорт із РФ уже протягом десяти років скоротиться наполовину.
Витік капіталу з Росії у І кварталі ц. р. сягнув 70 млрд. USD. Російський Центробанк не може захистити рубль без ведення жорсткої монетарної політики, посилюючи рецесію. Російським банкам і підприємствам доведеться впродовж 12 найближчих місяців закрити кредити на 155 млрд. USD.
Путін зараз починає усвідомлювати, що глобальні ринки більше налякані американською комісією із цінних паперів, аніж російськими танками Т-90. Будь-яка санкція проти будь-якого російського олігарха, пов’язаного з російською компанією, вибиває цю компанію з глобального ринку й потенційно веде до дефолту. Кредитори на Заході погорять. Але ніхто не візьме цього до уваги, якщо йдеться про інтереси національної безпеки.
Путін також вибрав не найкращий момент для своєї авантюри. У Європи зараз — незвично великі запаси газу. Ціни на нафту повинні впасти. Ірак досяг максимального рівня виробництва за 35 останніх років, Америка щодня додає на ринок по кількасот барелів сланцевої нафти, а Лівія відновлює експорт. За статистикою International Energy Agency, улітку світовий видобуток збільшився на 600 тис. барелів на день. Deutsche Bank пророкує перенасичення ринку. Те саме прогнозує китайський Sinopec. Путіну під його бюджет потрібна ціна 110 USD за барель. Дуже скоро він може зіштовхнутися з реальністю 80 USD за барель.
Зрештою, саме він прирік РФ на пастку середнього доходу. Неждані багатства нафтового буму розтрачені. Російські інженерні навички атрофувалися. Промисловість спустошена «нідерландською хворобою» (деіндустріалізація країни, що перейшла на експорт одного виду сировини), прокляттям переоцінки валюти й залежністю від продажу сировини.
Він вважав Німеччину за маріонетку, а Китай – за щось само собою зрозуміле. Він отримав Крим, але перетворив Кремль на парію ще на одне десятиліття, якщо не покоління, і, швидше за все, назавжди втратив Україну. Ідеться про надзвичайно невдалу угоду.

«Голос України»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...