Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 30, 2020

План Маршалла для України

Автор:

|

Листопад 13, 2014

|

Рубрика:

План Маршалла для України
Джордж Сорос

Джордж Сорос

Окремі західні лідери пропонують Україні новий «план Маршалла». Найближчим часом відбудеться велика «конференція донорів», на якій цей план розглянуть. Яким він має бути? «План Маршалла» для України мусить мати таку ж мету, як і оригінальний «план Маршалла» для Європи

Для початку – екскурс в історію. Прийнятий 1948-го, він був не тільки планом відбудови Європи після Другої світової війни. Це була схема того, як не дати повоєнній Європі відкотитися назад у своєму цивілізаційному розвитку. США було невигідно створювати собі потужного конкурента у світовій економіці, але перемогло розуміння того, що якщо не допомогти Європі, то не буде цивілізаційного союзника, який допоможе протистояти цивілізаційним супротивникам, у першу чергу СРСР.
В оригінальному «плані Маршалла» орієнтація була не на ліквідацію наслідків війни, а на майбутнє. На такі суспільні категорії, як відчуття оптимізму й упевненості у своїх силах. США не хотіли закріплювати за собою васала, їм був потрібен потужний партнер.
Ми маємо усвідомити те, що далеко не всі на Заході вбачають в Україні партнера. Партнера – не як буфер між Росією та Заходом, а як цивілізаційного союзника у боротьбі проти цивілізаційних супротивників. Питання у тому, чи вважають вони українців частиною «своєї» цивілізації?
Питання це — непросте. З одного боку є Росія, яка активно просуває ідею «руского міра». З іншого боку, є певна інерція геополітичних підходів Заходу, які полягають у тому, що лівобережна Україна — інша, «незахідна» цивілізація.
Генрі Кіссінджер, Збіґнєв Бжезінський, їхні послідовники з американської еліти — дуже розумні й успішні люди, але їхнє сприйняття України може означати, що їй залишать роль буфера для «стримування» Росії. Тому українці мають довести, що вони — частина сучасної цивілізації.
На Заході лише невеличка частина суспільства свідомо сприймає такі ключові концепції сучасної цивілізації, як природне право й антропоцентризм, еволюцію, принцип невизначеності та квантову фізику, ефективний ринок та цінність активів тощо. Але ця невеличка частина визначає розвиток суспільства, і тому вона називається елітою.
Переважна більшість української еліти не сприймала ключових концепцій, принаймні, ще рік тому. Але за цей рік суспільство змінилося. Коли Янукович і «його» судді розповідали, що він — легітимний президент, народ, можливо, і не розумів відмінності між «легітимністю» та «легальністю». Але люди підсвідомо відчували, що Янукович втратив свою легітимність як президент. Громада зрозуміла також, що має право на протест, хоча «закони 16 січня» стверджували зворотне.
Дисонанс між підсвідомими відчуттями народу та комунікацією з боку тогочасної еліти були може найважливішим чинником Революції гідності, під час якої вже відбулася трансформація суспільної свідомості. До речі, результати останніх виборів — найкращий доказ таких змін.
Наше завдання зараз значно ускладнене тим, що ми повинні спершу переконати західну еліту, що належимо до однієї цивілізації. Нам потрібно зрозуміти, що немає такої окремої цивілізації, як «рускій мір». Є сучасна цивілізація, а є відстала імперія, яка починається на сході Європи та простягається до кінця Азії. Україна була частиною цієї імперії, але зараз змінилася й не хоче туди повертатися.

План має базуватися на виборі економічної моделі, яка була б ефективною для України
Фундаментальна економічна модель для переважної більшості країн Європи була обрана ще задовго до «плану Маршалла». Усі зусилля були спрямовані на те, щоби зробити цю модель ефективнішою за рахунок американської бізнес-практики. Ця модель — капіталізм, або економічна модель, де ефективний ринок капіталу, а не держава, відповідає за об’єднання ресурсів (капіталів) громадян та їхній розподіл (інвестування).
В Україні ж капіталізму немає. Мало того, немає розуміння, що це таке. «Еліта» читала про капіталізм у радянських підручниках або «пізнавала» його під час відпочинку в Європі. Найосвіченіші зі старого покоління читали Маркса, але в радянському перекладі та з добре промитими мізками. Найосвіченіші з нового покоління читали про капіталізм у «Економіксі».
Проблема – не тільки в тому, що ми не розуміємо капіталізму, а в тому, що вважаємо, що розуміємо його. Скажімо, вам сподобався будинок. Подивилися на нього ззовні, зсередини, поспілкувалися з декораторами. Але цього недостатньо для того, щоби зрозуміти, як побудувати такий самий. Для цього потрібно знати, якими є фундамент і структура.
Не довіряйте людям, котрі кажуть, що вони побудують принципово нову економічну модель в Україні! Це — або популізм, або ідеалізм. Світова економічна історія вказує на те, що існують тільки дві фундаментальні моделі для сталого економічного зростання. Ви або створюєте ефективний ринок капіталу, де люди об’єднують свої ресурси і самі ухвалюють рішення, як їх потім використовувати, або експортуєте щось у країни, де функціонує ефективний ринок капіталу.
Яку модель обрати Україні? «Експортна» модель дозволяє залишити сучасну олігархічну систему та «зберегти» українську еліту. Тому потрібно обрати саме цю модель? Тим більше що в України – такий великий експортний потенціал: сільськогосподарська продукція, руда, метал, транзит газу тощо. Але є невеличка проблема з таким підходом. Експортний потенціал дозволяє забезпечити більш-менш нормальний рівень життя максимум для 5 млн. українців. Що робити з іншими?
Аналіз свідчить, що іншого варіанту забезпечити процвітання для України, як побудувати ефективний ринок капіталу, не існує. Для цього спочатку потрібно зрозуміти, що це таке. Бо мова йде не про закон, розробку чергової програми розвитку фондового ринку чи навіть прийняття нових законів. Мова йде про фундаментальні зміни ролі держави, конкуренції, прозорості, захисту прав власності, відчуття справедливості та довіри у суспільстві. Чи готова на це еліта? Ні! Але інші варіанти — тільки гірші.
Як людина, котра майже щодня бачить реальні можливості української держави та професійну компетенцію людей, можу стверджувати, що в Україні – не проблема з кадрами, а катастрофа! Причому не тільки в державному секторі. У приватному також.
Розраховувати на те, що прийдуть «нові» й одразу ж будуть ефективно працювати, — утопія. «Нові» обов’язково повинні прийти. Але ефективно працювати вони почнуть нескоро. І далеко не всі. І тільки у разі, якщо будуть мати можливості та стимули розвиватися.
«Дерегуляція» — дуже невдалий термін. Потрібно не менше або й більше регулювання. Але ми потребуємо інакшого регулювання. Патерналізм — це не тоді, коли держава «дбає» про народ. Коли держава забезпечує ефективність ринку, тоді дбає про свій народ. На практиці ми вже довели, що купувати газ на європейських ринках – вигідніше, ніж у «брата» з усіма його «політичними знижками».
Усі розповідали, що там недостатньо «вільних» обсягів, що там — захмарні ціни, що неможливо його доставити до України, а достатньо було лише взяти та зробити. Держава вже зекономила для свого народу сотні мільйонів доларів.
Патерналізм — це тоді, коли держава продає імпортний газ підприємствам теплокомуненерго втричі дешевше за закупівельну ціну. Або коли неграмотні «спеціалісти» занижують справжню собівартість видобутого в Україні газу у вісім разів, а держава потім продає його за такою ціною «для потреб населення». Це породжує корупцію, це — субсидії багатіям, котрі їх не потребують, це вбиває економічні стимули для енергоефективності та розвитку власного видобутку. Держава витрачає тільки на газові субсидії, щонайменше, у сім разів більше, ніж вона витрачає на армію під час війни! Набагато більше, ніж на освіту, медицину, культуру, разом узяті!

План має бути достатньо «технологічним»
Підготовка документа масштабу «плану Маршалла», а потім впровадження цього плану — це певна технологія.
Можна спроектувати комору та побудувати комору. Можна спроектувати хмарочос і побудувати хмарочос, можна спроектувати хмарочос і побудувати комору. Але не можна спроектувати комору та побудувати хмарочос. Так само не може спроектувати хмарочос той, хто досі проектував тільки комору.
Нам потрібно проектувати хмарочос. У хмарочоса є фундамент і структура. Проектувати цю структуру мають кваліфіковані фахівці, використовуючи сучасні підходи.
Як і в оригінальному «плані Маршалла», ми маємо орієнтуватися на майбутнє, а не просто на відбудову/ліквідацію наслідків війни та компенсацію збитків. Мета буде стосуватися не тільки таких економічних категорій, як добробут або економічний розвиток, а і таких суспільних категорій, як відчуття справедливості, довіри, оптимізму та впевненості у своїх силах. Ця мета має бути віддзеркалена в принципах, якими сторони повинні керуватися. Принципи мають віддзеркалювати реальну готовність сторін їх утілювати.
За аналогією з оригінальним планом Маршалла, основними напрямками фінансування мають стати модернізація технологій і бізнес-практики, розбудова інфраструктури, критично важливі поставки палива й озброєння.
Інструменти такого фінансування повинні бути певною «критичною маржею» для залучення інших інвестицій. Наприклад, такими інструментами є інвестиційні фонди, у тому числі для кредитів/лізингу приватному бізнесу, експортні агенції тощо. Також важливими інструментами допомоги з боку Заходу є ліквідація торгових і регуляторних бар’єрів для українських компаній, технічна допомога, стажування українських спеціалістів в іноземних компаніях. Окремим питанням має бути адміністрування витрачання коштів та якість залучених експертів.

Юрій Вітренко, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply