Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 15, 2019

Передостання зупинка

Автор:

|

Вересень 26, 2013

|

Рубрика:

Передостання зупинка

На ювілейному щорічному саміті «Ялтинської європейської стратегії» (скорочено — YES) українську владу заохочували до підписання угоди з Європейським Союзом (ЄС).

Небайдужі знаменитості
20-21 вересня ц. р. у Лівадійському палаці в Ялті, де з 4 по 11 лютого 1945 року тодішні керівники США, Великої Британії й СРСР вирішували на знаменитій Кримській конференції питання про закінчення Другої світової війни та повоєнний лад у світі, вже вдесяте у ХХІ столітті зібрався політичний, економічний і науковий бомонд планети. Щороку його запрошує туди «Ялтинська європейська стратегія» — найбільший на сході Європи суспільний інститут публічної дипломатії, заснований 2004-го Віктором Пінчуком, бізнесменом, меценатом і зятем екс-президента Леоніда Кучми, для підтримання діалогу з глобальних проблем між ЄС, Україною, Росією й іншими державами.
Ювілейний Ялтинський саміт пройшов під гаслом «Україна та світ у епоху змін: фактори успіху». Але перед листопадовим Вільнюським самітом, на який заплановане укладення Угоди про асоціацію України з Євросоюзом, цьогорічна зустріч у Ялті виявилася, по суті, передостанньою зупинкою на шляху до столиці Литви, яка керує зараз у ЄС.
Відтак, до підписання доленосного для України документа її керівництво заохочували в Лівадійському палаці всесвітньовідомі особистості. Зокрема, як реципієнти меценатської діяльності Віктора Пінчука до Ялти завітало подружжя Клінтонів — 42-й президент США Білл і екс-держсекретар цієї ж держави Гіларі, а також колишній голова уряду Великої Британії Тоні Блер і чинний президент Ізраїлю Шимон Перес. У дискусіях форуму взяли участь ще й комісар із питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле, генеральний секретар ОБСЄ Ламберто Занньєр, міністри закордонних справ Польщі та Швеції, відповідно, Радослав Сікорський і Карл Більдт, колишні президенти України та Польщі — Леонід Кучма й Олександр Кваснєвський, екс-канцлер Німеччини Герхард Шредер, екс-прем’єр Італії Маріо Монті, колишній керівник зовнішньої політики та безпеки ЄС Хав’єр Солана, екс-директор Центрального розвідувального управління США Девід Петреус, колишній генеральний секретар Інтерполу Рональд Ноубл, колишній держсекретар США з питань енергетики й екс-губернатор штату Нью-Мексико Білл Річардсон.

Клінтони — за Україну
42-й президент США, виступаючи в Ялті, радив українським чиновникам «не полишати європейського шляху». А також переконував їх у тому, що «Україна може підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом і зберегти партнерські відносини з Російською Федерацією» (РФ).
Але водночас п. Клінтон запевняв, що не схвалює тиску, спрямованого на Україну з боку Росії. І твердження Сергія Глазьєва, помічника президента РФ, що «Угода про асоціацію з ЄС і зону вільної торгівлі є для України нерівноправною, тому що Україна тільки виконує директиви ЄС, тоді як у Митному Союзі (МС) усе вирішується на рівні консенсусу», п. Клінтон заперечив так: «Не можна погоджуватися на союз, де існують ультиматуми й диктаторство. І де Україна не матиме впливу на ухвалення рішень».
А Гіларі Клінтон, яку багато хто вже бачить наступним президентом США, прямо заявила: «Я з радістю дізналася, що Кабінет Міністрів уже схвалив текст угоди про асоціацію, це — дуже важливий процедурний документ». Та все ж про всяк випадок вона застерегла господарів Ялтинського саміту: «Україна – на роздоріжжі ухвалення великих рішень: або вона досягне євроінтеграції, або пасивно втратить шанс, або інші сили зможуть добитися для України іншого майбутнього». І наголосила, що «ближчі стосунки з Євросоюзом — це краще для України, ЄС і всього світу», а «Сполучені Штати хотіли би залишатися другом і партнером України».
А на репліку п. Клінтон, що українська продукція, включно із «чудовим шоколадом», який заборонили реалізовувати у РФ, аби й тим змусити Київ до інтеграції в МС, навпаки, цілком може бути експортована до будь-яких країн світу, відреагували аплодисментами як господарі саміту, так і гості з-за кордону. «Список природних ресурсів, на які багата Україна, — природний і сланцевий газ, дає їй змогу рухатися вперед і стати енергетично незалежною країною, а сільськогосподарські продукти, прекрасні шоколадні цукерки можна експортувати в багато країн світу. Ці величезні багатства свідчать про те, що в України — величезне майбутнє», — стверджувала екс-держсекретар США.

Повинні допомагати
Думку п. Клінтон підтвердив колишній прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер, заявивши, що Україна є країною з великим потенціалом: «У вас — чудове геополітичне розташування, у вас — європейське мислення, ми повинні допомагати вам». І хоч він і визнав, що, «звісно ж, є перешкоди для підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом», та тут же заспокоїв: «Сподіваюся, що ми їх подолаємо», запевнивши також, що «Україна здатна досягти успіхів у майбутньому».
Президент Литви Даля Ґрібаускайте, яка головує зараз у Євросоюзі, застерегла присутніх, цілком очевидно маючи на увазі Росію, що «Європа бачить зусилля «третіх країн», які хочуть заблокувати підписання Угоди про асоціацію». А відтак зауважила, що «ці дії розкривають справжнє обличчя тих, хто застосовує такі санкції».
Глава Литви, висловивши очікування, що «консенсус у цьому питанні буде знайдено», усе ж порадила Україні «готуватися до посилення тиску з боку противників її євроінтеграції», хоч політик і впевнена, що «Україна — надто велика, потужна й важлива, щоби дозволяти іншим вирішувати своє майбутнє».
Між тим, екс-президент Польщі Олександр Квасневський удався до історії, зазначивши: «Важливість підписання угоди з ЄС для України я би порівняв із голосуванням за незалежність». А екс-голова Світової організації торгівлі Паскаль Ламі був більш конкретним: «Україна має обирати з двох моделей. Перша — та, якої притримуються члени ЄС чи євроазійської спільноти. За цією моделлю відбувається передача торгівельного суверенітету вашої країни наднаціональному органу. Це, скажімо, Європейська комісія, з одного боку, або Євроазійська комісія — з іншого. Це – модель, яку Франція, Німеччина, Казахстан, Росія обрали для наслідування. Є й інша модель, у якій працюють Мексика, Південна Корея, Норвегія та Канада. Вона полягає в тому, що ви зберігаєте суверенітет своєї торгівельної політики та пристосовуєтеся до різноманітних торгівельних вимог».

«Ні кроку назад — позаду Москва!»
Однак міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт вважав за потрібне попередити, що хоч «шлях до Європи здається довшим, аніж шлях на Схід, однак є він більш вигідний, наприклад, з економічного боку: приєднання до Митного Союзу, Єдиного економічного простору Росії, Білорусі та Казахстану призведе до падіння валового внутрішнього продукту в Україні на 40 %, а зона вільної торгівлі з ЄС залишить країну в плюсі: +12 %».
І навіть колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер, який називав себе другом п. Путіна, реплікою «нам (тобто, країнам — членам ЄС. — Ред.) потрібно більше, а не менше інтеграції в Європу» цілком однозначно висловив своє схвалення євроінтеграційних прагнень України.
Цікавого висновку дійшов Ендрю Ретманн, оглядач брюссельської газети EUObserver, поінформувавши читачів: «На зустрічі в межах YES у Криму Україна та ЄС висміюють російські погрози про нібито настання хаосу на українських теренах, щойно Київ підпише Угоду про асоціацію з ЄС. Європейські політики в один голос засудили в Ялті кремлівську тактику щодо України».
А політолог Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента», виділив із почутого ним у Лівадійському палаці ось що: «У блискучому виступі на закритті десятої Ялтинської європейської стратегії Олександр Кваснєвський процитував історичну вже фразу в новому політичному контексті: «Ні кроку назад — позаду Москва!»
Це було звернення до українських учасників Ялтинського форуму. Але про це треба пам’ятати і європейським лідерам. Бо, якщо у Вільнюсі не буде підписано Угоду між ЄС і Україною, про Москву згадає і Віктор Янукович. Та й сама вона нагадає про себе після Вільнюса.

«Закликаю не боятися»
Учасники ювілейного щорічного саміту «Ялтинської європейської стратегії», який пройшов 20-21 вересня в Криму, не лише заохочували українську владу до підписання угоди з Євросоюзом. Більшість із них ще й наполегливо підштовхувала Віктора Януковича до виконання однієї з найпринциповіших для ЄС умов — випустити на лідера опозиційної партії «Батьківщина» та колишнього прем’єра Юлію Тимошенко, ув’язнену на сім років за нібито перевищення нею повноважень під час укладання угод із російським концерном «Газпром».
Нагадав про неї главі української держави й екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, якого Віктор Янукович помилував, вочевидь, тільки тому, що і його звільнення вимагав Євросоюз. Звертаючись до президента під час відкриття Ялтинського саміту, колишній головний міліціонер України, заявив: «Я є прецедентом того, що у вас вистачило мудрості припинити експеримент наді мною. У цьому історичному приміщенні закликаю вас, Вікторе Федоровичу, людину, яка не боїться Путіна, не боятися Юлії Тимошенко».
Однак президент на це відповів, що Луценко й Тимошенко — «у різних вагових категоріях». Та все ж не був категоричним щодо екс-прем’єра, запевнивши: «Ми намагаємося та шукаємо сьогодні, яким чином підійти до найскладнішого питання стосовно Тимошенко. Я вдячний європарламентській місії Кокса-Кваснєвського, яка разом з Україною шукає виходу із цієї ситуації. Якби він був простий, було би дуже просте питання й дуже проста відповідь. Це питання — дуже непросте, тому в нас іще є час, і ми будемо, згідно з планом, який маємо, працювати. Поки що ми не сказали ані «так», ані «ні». Відповідь повинна бути в площині, яка дозволила би нам знайти рішення в законодавчому полі. Треба дати відповідь на ті справи, які є в судах. А відповідь на це питання може дати тільки суд чи добровільне рішення Тимошенко. І відповідь лежить у площині знаходження компромісу за участю Тимошенко. Суд і Тимошенко можуть дуже швидко відповісти на це питання».
Віктор Янукович запевнив також, що «ще є час до підписання Угоди з ЄС, щоби знайти правове рішення». Але одразу кілька експертів, із якими «Радіо «Свобода» поспілкувалося на ялтинській зустрічі, припустило, що президент України натякав на необхідність гарантій із боку самої Юлії Тимошенко, підкріплених західними партнерами щодо того, що лідер опозиції, вийшовши з ув’язнення, не займатиметься політичною діяльністю.

Натиск Європи
Однак Далю Ґрібаускайте, президента Литви ці пояснення, вочевидь, не задовольнили. Бо вона рішуче наголосила, що «питання Тимошенко в тій чи іншій формі має бути вирішене так, щоби це було прийнятним для європейського співтовариства». За її словами, «проміжні домовленості про закони, про зміни в прокуратурі й таке інше у фіналі не спрацюють, якщо весь пакет (вимог Євросоюзу, після виконання яких Україною той обіцяв підписати угоду про асоціацію з нею. — Ред.) не буде до кінця завершений». Президент Литви уточнила, що в цьому ж пакеті — і «питання Тимошенко». Пані Ґрібаускайте ще й наголосила, що «не уявляє, як без вирішення цієї проблеми може бути підписано Угоду про асоціацію».
Єврокомісар із питань розширення Штефан Фюле теж неодноразово заявляв у Ялті, що ЄС «не знижує планки» у виконанні Україною всіх без винятку критеріїв для підписання угоди, серед яких є й проблема п. Тимошенко, причому одним з основних.
А голова комітету із закордонних справ Європарламенту Елмар Брок, нагадавши, що до 15 жовтня свої висновки для законодавчого органу ЄС має надати місія Кокса-Кваснєвського, яка досліджує випадки вибіркового правосуддя в Україні, у тому числі справу Юлії Тимошенко, скористався алегорією: «Сподіваюся, не буде так, що, пройшовши марафонську дистанцію, ви не зможете подолати останні 100 метрів».
Своєю чергою, Радослав Сікорський, міністр закордонних справ Польщі, звернувся до української сторони такими словами: «У випадку з Юлією (Тимошенко. — Ред.), було зроблено певні обіцянки, і тепер це вже є питанням довіри. Тобто, це – тест на довіру та на якість вашого керівництва. Ризик недооцінки впливу справи п. Тимошенко на процес ухвалення європейських рішень є дуже високим, і тому потрібно, аби й ваш президент, і п. Тимошенко, обоє, упродовж кількох найближчих днів зробили те, що правильно».
Тим часом, спецпосланець Європарламенту й екс-президент Польщі Олександр Кваснєвський відкрито наполягав на лікуванні Юлії Володимирівни за кордоном. Бо вона, як стверджував він, потребує операції, терапії та реабілітації. Понад те, він запевнив, що навіть дозвіл на її виїзд за кордон на лікування буде «вирішенням питання Юлії Тимошенко, яке дасть Україні змогу підписати Угоду про асоціацію з ЄС на саміті у Вільнюсі».

Експерти вже не вірили…
Тим не менш, Андрій Золотарьов, керівник аналітичного центру «Третій сектор», підбиваючи підсумки десятої щорічної зустрічі «Ялтинської європейської стратегії», скрушно констатував: «Багато європейців виїхало без відповіді на ключові питання, зокрема питання щодо Тимошенко. Тому говорити про те, що Ялта проклала місток до успішного саміту у Вільнюсі наразі передчасно. Результат може декого засмутити».
Політолог Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента», також розцінив дискусії в Ялті щодо екс-прем’єра доволі скептично: «Вони знову продемонстрували наявність однієї, але дуже хворобливої та нерозв’язаної проблеми на шляху до підписання Угоди між Україною та ЄС — це питання про звільнення Юлії Тимошенко. Ніхто зараз не може сказати точно, чи буде вирішена проблема Юлії Тимошенко та як діятиме Брюссель, якщо ситуація з Юлією Володимирівною принципово не зміниться».
Політолог Олександр Палій — більш оптимістичний у своїх висновках: «Очевидно, Янукович пообіцяв ЄС якось вирішити питання Тимошенко, але до кінця не пояснив, як саме. Кваснєвський говорить про те, що вона повинна поїхати на лікування. Тобто, можливий варіант помилування після звернення екс-прем’єра. Водночас, президент каже про суд і про волю самої Тимошенко. Зараз Янукович іще думає, чи не «зістрибнути» із цієї теми взагалі. Але це було б ігноруванням обіцянок. Польський міністр закордонних справ Сікорський сказав, що «питання Тимошенко — надто велике, аби його ігнорувати». За його словами, «справа Тимошенко, обіцянки, які нам давали, — це питання довіри, тест на довіру та якість керівництва України». Якщо це каже поляк, більш прихильно налаштований до європрагнень України, ніж західні європейці, то, імовірно, саме так воно і є. Тобто, влада давала якісь обіцянки, серйозності яких, можливо, сама не розуміє. Гадаю, Януковичу треба наважитися й перегорнути цю сторінку, попри антипатії до свого опонента. Це було би солідно й по-державницькому. Уже не кажу про те, що загроза від Тимошенко, здається, в очах влади — дуже й дуже перебільшена».

Невже наважився?
Цілком можливо, що відповідь на «питання Тимошенко» дав один із її найзатятіших опонентів – Інна Богословська, депутат парламентської фракції Партії реґіонів, – поінформувавши 24 вересня, що «українська влада розглядає варіант із підготовкою законодавства, щоби відправити Юлію Тимошенко на лікування за кордоном задля підписання асоціації з ЄС». Стверджуючи, що «Тимошенко через свої політичні погляди не бажає проведення операції в Україні», «реґіоналка» зауважила, відтак, що «питання про лікування Тимошенко за кордоном не може бути вирішене індивідуально, а має бути законодавчо оформлене». І що «для цього необхідно внести зміни до законодавства, якими буде встановлено норму, що стосується можливості переривання терміну ув’язнення для лікування за кордоном». А також, за словами п. Богословської, «підписати двосторонню угоду зі стороною, яка погодиться на лікування екс-прем’єр-міністра».
Ба бальше, «реґіоналка» навіть певним чином підтвердила наміри влади справді піти на все це: «Якщо такий план дій до 15 жовтня буде узгоджений, ми поставимо маяки за датами, то це буде шлях, який може вирішити це питання. У зв’язку із цим ми повинні або ж можемо піти на цей компроміс. Але всі мають розуміти, що це неможливо зробити за один день. Та якщо буде політична воля і якщо цей сценарій буде прописаний, то він — цілком реальний».

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...