Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 17, 2017

Опозиція крокує трьома колонами, а влада розраховує на її роз’єднаність

Автор:

|

Лютий 07, 2013

|

Рубрика:

Опозиція крокує трьома колонами, а влада розраховує на її роз’єднаність

Після невдалої спроби зміни влади на парламентських виборах опозиція сподівається здійснити переворот на президентських. Але досягне результату лише завдяки злагоді у своїх лавах.

Перманентні вибори
Позаяк у ХХІ ст. перемогу на президентських і парламентських перегонах в Україні учасники здобувають лише з кілька відсотковою перевагою, то вони, по суті, не завершуються оголошенням результатів — уся подальша діяльність підпорядковується наступним виборам. Дотримуються цієї традиції й 2013 року.
Тим більше, що відсотки, набрані опозиційними партіями на виборах до Верховної Ради (ВРУ), слугують їм підставою для сподівань здолати владу на президентських перегонах 2015-го. Адже якщо соратників президента Віктора Януковича — членів Партії реґіонів (ПР) — на парламентських виборах підтримали 30 % електорату, то за три опозиційні парті, разом узяті, свої голоси віддали 52,68 % виборців. За Всеукраїнське об’єднання (ВО) «Батьківщина», очолюване ув’язненим екс-прем’єром Юлією Тимошенко, висловилося 25,54 % українців, за УДАР — 13,96 %, за ВО «Свобода» — 13,18 %.
Відтак, ПР домоглася непереконливої більшості в парламенті лише завдяки обраним у мажоритарних округах депутатам, які приховували свою партійність, а також своєму союзникові — Комуністичній партії України (КПУ). Але, за результатами проведеного з 21 по 24 грудня фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва й соціологічною службою аналітичного Центру імені Олександра Разумкова опитування з приводу того, за кого би громадяни України голосували в разі, якби в країні відбулися дочасні президентські вибори, у першому турі почесного голову ПР і главу української держави Віктора Януковича підтримало би лише 22,9 % українців.
А конкуренцію йому в другому турі склала би Юлія Тимошенко, яка би набрала 13,1 % голосів. Та позаяк закон не передбачає участі у виборах кандидатів, які були засуджені, то наразі шанси поборотися проти чинного президента передусім Арсеній Яценюк, голова парламентської фракції ВО «Батьківщина». Бо у відповідь на запитання: «За кого ви проголосували б, якщо би Юлія Тимошенко не брала участь у виборах?» – найбільше опитаних (14 %) назвало саме його прізвище.
Утім, він не набагато випередив Віталія Кличка з його 13,1 %. Натомість, за лідера «Свободи» свої голоси віддали би 5,2 % опитаних, а за голову КПУ Петра Симоненка — 6,2 %. Та оскільки якась частина тих 11,5 % респондентів, які запевнили, що не братимуть участі в народному волевиявленні, може до 2015 року й передумати, а частина тих 18,2 %, котрі наразі не змогли відповісти, за кого би вони проголосували в першому колі виборів, нарешті визначиться, то за ці категорії виборців, звісно ж, боротимуться претенденти на вихід до другого кола.
До того ж, як зауважила Ірина Бекешкіна, директор «Демократичних ініціатив» імені І. Кучеріва, якби президентські вибори проводили зараз, то в другому турі переміг би будь-який кандидат від опозиції: «Янукович від влади – один, а опозиціонерів є аж четверо — Тимошенко, Кличко, Яценюк, Тягнибок, і в сумі вони набирають 36 %, а в Януковича — 22 %. реальний висновок із цих даних — такий, що в разі проведення чесних виборів зараз у другому турі пролетів би Янукович, точно — пролетів би. Так як опозиція перемогла сумарно, перемогла за партійними списками, так само в другому турі кандидат від опозиції (навіть не важливо — єдиний чи той, хто вийде у другий тур, аби не чубилися між собою) із великою вірогідністю (принаймні зараз) переміг би Януковича».

Прикра неодностайність
Але, на жаль, амбіційним опозиціонерам украй важко дотримуватися умови «не чубитися між собою». А те, що вони вже розпочали змагання за голоси в першому колі президентських виборів, зауважили й за кордоном. Приміром, польська газета Rzeczpospolita констатувала, що «бурхливий початок роботи нової ВРУ є нічим іншим, як початком репетицій наступних президентських виборів 2015 року».
А першою кандидата на участь у них висунула ще торік, 7 грудня, партія «Батьківщина». Його ім’я та прізвище — Юлія Тимошенко — не стали сенсацією, навіть попри те, що законодавство не передбачає участі у виборах кандидатів, що були раніше судимі. А ніхто не вказав на це «Батьківщині», мабуть, тому, бо депутат її парламентської фракції Володимир Яворівський пояснив, що цю кандидатуру висунули, аби «нагадати суспільству про те, що Юлія Тимошенко є».
Між тим, п. Яценюк, запевнивши, що беззастережно підтримує кандидатуру Леді Ю., усе ж обмовився, вочевидь, «озираючись» на заборону їй брати участь у виборах: «Якщо я скажу, що не хочу бути президентом, ви мені не повірите. Це було би неправдою».
Тобто, Арсеній Яценюк чітко дав зрозуміти, що претендуватиме на участь у президентських перегонах, коли до їх початку не вдасться звільнити п. Тимошенко та скасувати її судимість. Тим більше, що Олександра Кужель, депутат парламентської фракції «Батьківщини», заявила після відвідин Юлії Володимирівни в лікарні, де та зараз перебуває, що вона просить підтримати Арсенія Яценюка в президентській боротьбі як єдиного кандидата в тому разі, якщо не вийде з в’язниці до 2015 року.
А от соратник п. Кужель по фракції Анатолій Гриценко звинуватив п. Яценюка, що той, мовляв, не досить активно бореться за звільнення Юлії Тимошенко з-за ґрат, оскільки йому вигідне її ув’язнення, з огляду на власні президентські амбіції. Однак позафракційний депутат Олесь Доній витлумачив ці звинувачення як заявку їхнього автора на участь у виборах президента.
Схоже, із цим твердженням погоджуються й соратники п. Гриценка по фракції. Як повідомило київській газеті «Комерсант-Україна» не назване нею «джерело, близьке до керівництва «Батьківщини», ця партія «дала Гриценку останній шанс залишитися у фракції». Але привід до висновку, що не тільки він не в захваті від президентських амбіцій Арсенія Яценюка, дав вихід із «Батьківщини» депутатів В’ячеслава Кириленка, Ксенії Ляпіної, Івана Стойка й Олега Медуниці. Усі четверо відновили своє членство в іншій партії — «За Україну!» Та й Сергій Соболєв, голова «тіньового» уряду й теж депутат від ВО «Батьківщина», висловився днями щодо кандидатури Арсенія Яценюка вельми лаконічно: «Не будемо забігати наперед».

Програшний сценарій
Не були сприйняті як несподіванка й заяви амбіційних Віталія Кличка та Олега Тягнибока про те, що вони також планують узяти участь у президентських перегонах. Та позаяк завдяки своїм радикальним діям лідер націоналістів цілком спроможний випередити в рейтинґу своїх союзників-опозиціонерів, налякавши цим русифіковані схід і південь України й спонукаючи їх знову проголосувати за Віктора Януковича, політолог Андрій Золотарьов порадив опозиціонерам не лише остаточно визначитися з єдиним кандидатом, а й запропонувати виборцям іншу кандидатуру.
Крім того він нагадав, що під час президентських перегонів 1999 року тодішньому главі України Леонідові Кучмі вдалося перемогти зі стартовим рейтинґом 6 % тому, що демократична опозиція не зуміла виставити проти нього єдиного кандидата, тож у другому колі йому протистояв тільки лідер КПУ Петро Симоненко. А так як провладні засоби масової інформації залякували виборців комуністичною загрозою тоді, то нині можна не сумніватися, що впродовж 2013-2015 рр. вони демонізуватимуть уже українських націоналістів. «І на цьому тлі Янукович виглядатиме як гарант стабільності й спокою, як свого часу – Кучма, — прогнозує п. Золотарьов.
Із ним солідарні Дмитро Рахімов, директор Інституту розвитку політичних технологій PolitPR Ukraine, і політолог Тарас Возняк, головний редактор незалежного журналу «Ї», який пояснив: «Завданням ПР буде знайти гідного опонента на президентські вибори. Свого часу Леонід Кучма підтягнув Петра Симоненка й блискавично виграв у нього вибори. Гадаю, такий самий фокус буде зроблено вдруге через два роки».
Натомість, аналітик Іван Полозенко вважає, що «саме з прицілом на вибори-2015 «Свободі» заздалегідь увімкнули «зелений коридор» — «медіаприсутність, про яку не могла мріяти Тимошенко, перебуваючи на волі». І подає свою версію двох етапів перемоги нинішнього лідера країни: «Перший тур: Кличко — 13 %, Яценюк — 14 %, Тягнибок — 15 %, Янукович — 25%. Другий тур: Тягнибок — 40 %, Янукович — 51 %. Навіть симпатії Заходу будуть на боці Януковича, адже відомо, яке реноме там має «Свобода» та як старанно вона його підживлює. Сплановано ідеально».
А Володимир Фесенко, керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента», нагадує: «За даними минулорічних досліджень, Тягнибок був єдиним опозиційним кандидатом, у якого без проблем вигравав Янукович». Отож політолог упевнений, що для «реґіоналів» лише «Тягнибок може бути прийнятним варіантом у таких змаганнях», а тому прогнозує: «Можуть розіграти карту націоналістичної загрози, русофобії й таким чином мобілізувати російськомовних виборців на підтримку Януковича як єдиного важеля протидії загрозі українського націоналізму».
Ще один політолог – Анатолій Луценко – наполегливо радить опозиціонерам: «Єдиний можливий сценарій — це визначитися зараз, бо інакше жодної синергії не буде. 2002 року було заявлено, що в президенти від опозиції йде Віктор Ющенко. Лише завдяки цьому вдалося створити ситуацію, коли порядок денний формувала не влада, а опозиція».

Ігор Голод

Коментар експерта
Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:
— Лідери опозиційних партій не хочуть об’єднуватися з «Батьківщиною», як про це просить Юлія Тимошенко. Вони виходять із логіки своїх партій: необхідності їх посилення, зміцнення, розширення та потреби виконання своїх електоральних обіцянок. Вони розмірковують так, ніби вони — парламентська опозиція. Парламентські опозиційні вожді розраховують, що саме хтось із них вийде в другий тур президентських виборів, а навколо них об’єднаються інші опозиційні сили – і тоді він стане лідером усієї опозиції. Однак на ідеологічні протиріччя можна не звертати уваги, якщо є якась революційна хвиля. Бо головне зараз для політичних сил — повалення режиму. Але коли революційної хвилі немає, коли вулична політика завмерла й уся політика концентрується в легальних формах у парламенті, тоді тут немає необхідності об’єднуватися проти режиму, незважаючи на програмні розбіжності.  Навпаки — вони заважають об’єднуватися. Через це опозиція може програти президентські вибори. Буде конкуренція між ними. Іноді – дуже запекла. Проте вона буде на користь іншій стороні.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...