Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 20, 2017

Опозиція контратакує

Автор:

|

Лютий 14, 2013

|

Рубрика:

Опозиція контратакує

Опозиційні українські партії нарешті наважилися й налаштувалися на рішуче протистояння владі.

Спроба реваншу
Заплановане на минулий тиждень відкриття другої сесії VII скликання українського парламенту, Верховної Ради, було зірване трьома опозиційними партіями — Всеукраїнським об’єднанням (ВО) «Батьківщина», яким керує з-за ґрат колишній прем’єр Юлія Тимошенко, а парламентську фракцію якої очолює Арсеній Яценюк, УДАР – на чолі з чемпіоном світу з боксу Віталієм Кличком, а також ВО «Свобода», головою котрої є Олег Тягнибок. Депутати цих політсил заблокували парламентську трибуну, зажадавши від Партії реґіонів (ПР), чиїм почесним головою є президент України Віктор Янукович, дотримати нарешті вимоги статті 84 Конституції України: «Голосування на засіданнях Верховної Ради України (ВРУ) здійснюється народним депутатом України особисто».
Ігнорують «реґіонали» й Закон «Про регламент Верховної Ради України», згідно з яким, «народні депутати України повинні голосувати особисто, у спосіб, який унеможливлює голосування за іншого». Однак соратники президента змушені користуватися не лише власними електронними картками для голосування, а й тими, які належать відсутнім на засіданнях колегам. Бо, здобувши на останніх парламентських виборах спільно зі своїми союзниками — позафракційними депутатами та комуністами — лише незначну перевагу, вони ще жодного разу не мали її в сесійній залі ВРУ. Оскільки майже всі «реґіонали» час від часу відволікаються від законодавчої діяльності, щоби покерувати ще й своїм бізнесом, то ще жодного разу кількість присутніх у парламенті депутатів від ПР не збігалася з числом їхніх голосів «за» чи «проти» за те чи інше рішення ВРУ.
Відтак, аби унеможливити «реґіоналам» прийняття їхніх же одіозних рішень за допомогою карток відсутніх у парламенті соратників, опозиціонерам не залишилося нічого іншого, окрім як демаршем спробувати домогтися, щоб у ВРУ нарешті була задіяна оснащена сенсорною кнопкою система електронного голосування «Рада-3». Вона вже розроблена фахівцями, але все ще не схвалена законодавчо через спротив прибічників президента.
Тож після того, як 5 лютого на узгоджувальній раді лідерів парламентських фракцій і голови Верховної Ради Володимира Рибака, останній відмовився ставити на голосування пропозицію опозиціонерів узаконити «Раду-3», ті вдалися до блокування трибуни. Причому вони запевняють, що в доцільності такого радикального заходу їх остаточно переконали опубліковані напередодні дані опитування соціологічної служби аналітичного Центру імені Олександра Разумкова та фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Бо майже 90 % їхніх респондентів вважає, що за подібні речі в депутатів потрібно забирати мандат.

Патова ситуація
Натомість, депутати з парламентської фракції ПР намагаються переконати опозиціонерів у тому, що ті своїм демаршем лише довели протистояння у ВРУ до патової ситуації. Зокрема, спікер Рибак, заявивши про готовність парламентської більшості розглянути всі шість законопроектів опозиції, які стосуються введення нової системи голосування, поскаржився журналістам: «Опозиція запропонувала закони для розгляду, та сама ж не дає можливості їх розглянути».
Адже для розгляду пропозицій опозиціонерів треба було офіційно відкрити сесію Ради. Однак це неможливо було зробити, бо ж парламентська трибуна виявилася заблокованою. Але при цьому «реґіонали» не зізнаються на прес-конференціях у тому, про що говорять на узгоджувальних нарадах опозиціонерам: мовляв, у системі «Рада-3» нібито «і дроти давно прогнили», та й, узагалі, треба впроваджувати модернішу систему «Рада-4», а це забере час… аж до осені. Тому їхні опоненти сподіваються домогтися вирішення цього питання лише подальшим блокуванням парламентської трибуни.
А тим часом, приміром, політичний оглядач Юрій Чевордов констатує, що ситуація склалася тупикова: «Або негайне введення сенсорної кнопки, або безстрокове блокування парламенту, іншими словами, його параліч, що може закінчитися дочасними парламентськими виборами».
Останнє підтвердив Олександр Єфремов, лідер фракції ПР, заявивши від її імені: «Якщо опозиція продовжить блокування, це означатиме проведення нових виборів. Ми готові до будь-якого розвитку ситуації, у нас жодних проблем немає». Однак і Віталій Кличко запевнив, що його фракція також «готова до позачергових виборів, які може оголосити президент у разі, якщо Верховна Рада не засідатиме більш ніж 30 днів». Підтримали його й «свободівці».
«Чи-то це – колективний блеф із боку всіх сторін, чи-то насправді «закусилися» серйозно й стоятимуть до кінця, не здаючи своїх позицій, — коментує ситуацію п. Чевордов. — Опозиції виборці не пробачать чергової гучної заяви, що закінчилася нічим, на зразок відмови від мандатів, що не відбулася, одразу ж після парламентських виборів. Депутати від влади, якщо ж підуть на повідку в опозиції, тим продемонструють усім, хто коливається чи не визначився, у тому числі, позафракційним депутатам, що опозиція в цій країні щось вирішує й машина влади почала давати збій. Якщо ж не відступить ніхто, то незабаром треба готуватися до нових виборів. Третього, принаймні поки що, не проглядається».

Усе одно розблокують?
Своєю чергою, політолог Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій, цілком слушно зауважує: «Опозиція заблокувала трибуну, але ПР не зробила жодних зусиль, аби протистояти цьому. Крім того, мирно й спокійно пішла з Верховної Ради. Чому? Не маючи ресурсів для технологічної реалізації персонального голосування, Партія реґіонів не квапиться відкривати сесію та починати працювати». Тому що вона чудово розуміє, що довго блокувати трибуну опозиція не зможе — не з фізичних або календарних причин, а тому що в парламенті має виступити комісар Єврокомісії з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле. До того ж, у Раді готується резолюція щодо євроінтеграційного курсу України, яка могла би стати серйозною заявкою зовнішньополітичних позицій ВРУ, особливо важливої для України напередодні лютневого саміту «Україна-ЄС».
Тож на своє запитання: «Кому вигідно, щоби парламент працював у пленарному режимі й на цьому пленарному засіданні виступив п. Фюле, а також було ухвалено стратегічно важливий зовнішньополітичний документ?» – п. Карасьов сам відповідає так: «Безумовно, опозиції. Якщо блокування триватиме й надалі, то влада може сказати, що саме опозиція блокує євроінтеграційний курс України. Тобто, у влади з’являється поле для маневру. Якщо вона тихо саботуватиме євроінтеграційний курс, то завжди можна буде звинуватити в цьому опозицію. А якщо й справді серйозно готується до саміту «Україна-ЄС» і залишила в минулому всі ігри з Путіним у Митний Союз, то завжди може акцентувати увагу європейських партнерів на тому, що саме вона, виконавча влада, до якої є багато претензій із боку української громадськості та ЄС, є найпослідовнішим євроінтегратором. І тут постане питання: наскільки ефективним є блокування трибуни ВРУ опозицією в контексті можливого виступу Штефана Фюле в парламенті й ухвалення документа про євроінтеграційні прагнення України? Зрозуміло, владі квапитися нікуди. Опозиції доведеться зняти блокаду».
Навіщо тоді вона здійснила свій демарш? Може, удалася до цього задля чергової дискредитації влади, або для репетиції справжньої спроби домогтися свого найближчим часом? Що ж, відповідь на це запитання отримаємо вже невдовзі.

Ігор Голод

Пряма мова
Олексій Полтораков, учений секретар і аналітик Інституту української політики:
— Якщо хочете, це – біг на місці, щось на кшталт імітації бурхливої діяльності, такий собі партійно-політичний чи фракційний клінч, який нагадує класичну ситуацію мисливця в обіймах ведмедя: і задушити сил немає, і відпустити складно. У кожної сторони протистояння є сильні та слабкі позиції.  Наприклад, в опозиції – сильні політико-правові позиції, вона апелює до норм Конституції, що голосування повинне бути особистим, індивідуальним тощо. Тим не менше, ситуація з псевдоопозиціонерами, першими «тушками» продемонструвала певну кризовість. Однак метод, який вони обрали, — блокування трибуни, – зміцнює позиції партії влади та провладних сил, оскільки дозволяє «перевести стрілки» на тих, хто конкретно не дає парламенту працювати.
Тобто, на запитання: чому парламент не працює й навіщо ми вас обрали? – буде відповідь: ось хто не дає працювати. А те, що робиться в кулуарах, погоджувальна рада тощо, гадаю, залишиться за дужками. Вихід рано чи пізно знайдеться. Але якщо вести рахунок на очки, то два очки — на користь партії влади, одне — на користь опозиції. Схожими ходами опозиція набрала свій рейтинґ, більш-менш продемонструвала свою принциповість. Два очки на користь партії влади — це, по-перше, вона трохи втягнула опозицію в підкилимні ігри, а по-друге, у нас помалу накопичується пакет законів, які слід ухвалити, як би голосно це не звучало, в ім’я народу України.
Гадаю, раніше чи пізніше сторони таки прийдуть до якогось консенсусу. Найімовірніше, вони підуть на взаємні поступки: влада, грубо кажучи, погодиться, що голосувати слід індивідуально, і по парі якихось непринципових законів, які становлять взаємний інтерес, буде ухвалено. Відбудеться таке собі зразково-показове голосування. А потім усе може повернутися на круги своя, ба більше, у цю схему такого непрямого голосування може втягнутися й опозиція. У неї також достатньо різних людей, для яких депутатський мандат є не те щоби формальністю, а, швидше, індикатором статусності, аніж необхідністю працювати. Понад те, не варто забувати, що профільні комітети, які мають стежити за цими питаннями, зокрема депутатською етикою тощо, усе ж контролюються владою, що дає їй додаткові важелі впливу на вихід із такої кризової ситуації радше на свою користь, ніж на користь опозиції.

Костянтин Матвієнко, політичний експерт:
— Опозиція тисячу разів має рацію, коли вимагає персонального голосування, бо незаконне ухвалення законів множить на нуль повагу до них, відтак — до держави. Проте «казус кнопки» дуже вигідний для влади, бо, направду, у тій ситуації, куди вона завела країну, їй, окрім дрібнолобістських проектів, немає чого запропонувати парламенту для серйозного розгляду. Опозиції, до речі, так само. Ідей у неї — катма. Тому довкола кнопки розгортається черговий договірний матч, який, утім, уже не може замаскувати інституційну неспроможність держави як такої. А персонального голосування слід домогтися обов’язково! От, лишень, чи буде за що голосувати?

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...