Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 15, 2019

Операція «Механічний апельсин»

Автор:

|

Березень 13, 2014

|

Рубрика:

Операція «Механічний апельсин»

Мережевий «Російський журнал», який заснував кремлівський політтехнолог Гліб Павловський, ще 2008 року надрукував статтю «Операція «Механічний апельсин» українофобського політолога Ігоря Джадана. Можна сприймати цей матеріал як виплід хворої фантазії російського фашиста, однак неможливо не помітити, що початок описуваної операції, згідно з якою, першою має бути окупована Автономна Республіка Крим (АРК), збігається з реальністю. Публікуємо скорочено статтю п. Джадана.

Операція з визволення України й шанси на її успіх?
Залежно від розвитку політичного середовища сценарій силового втручання може розвиватися трьома основними шляхами. За найобмеженішого варіанту, російські збройні сили можуть зайняти лише Кримський півострів.
Такий сценарій – імовірний, якщо керівництво України продовжить порушувати статті Великого договору в частині, що стосується базування Чорноморського флоту (ЧФ). У такому разі, заявивши про необхідність посилити охорону об’єктів, Російська Федерація (РФ) проводить десантну операцію силами морської піхоти, займаючи ключові елементи інфраструктури АРК: летовища, порти, дорожні вузли. Українські частини в Криму не зазнають прямої атаки, якщо тільки не чинитимуть опір. Унаслідок нерішучості київського керівництва серйозний опір при такому сценарії виключено. Єдиною сухопутної силою, спротив якої можливий, є елітний український окремий батальйон морської піхоти у Феодосії. Ще вірогідні окремі перестрілки на морі.
Київ також не кидатиме на звільнення півострова військ, оголюючи інші напрямки. Адже в АРК київська влада ніколи не мала навіть найменшої підтримки й завжди утримувалася адміністративною силою. Крим для України — швидше, головний біль, якого «помаранчеві» поспішили би позбутися, якби тільки могли.
Надалі абсолютно передбачуваною є позитивна реакція російської більшості Кримської автономії, а також швидка переорієнтація місцевих еліт, якій «помаранчева» влада ніяк не зможе протидіяти. Якщо РФ не виведе своїх військ із якихось політичних причин, референдум про незалежність Кримської республіки й подальше, ймовірно через кілька років, утворення союзу Криму з Росією або навіть входження до складу РФ цілком можливе, якщо Москва визнає такий крок за доцільний.

Біло-блакитна Русь
При ширшому варіанті зоною втручання стає весь південний схід України, причорноморські території, Донбас, Харків і Дніпропетровськ. Це – так звані біло-блакитні, російськомовні території, населення яких стійко голосує проти русофобських партій. Фактично все населення, без винятку, тут ставиться до Росії позитивно. Тут же зосереджена основна промисловість України, тісно інтегрована з російською промисловістю, особливо у військовій сфері: ракетобудування, заводи з виробництва турбін, кораблів і авіації.
Закріплення Росією цієї території за собою як дружнього державного утворення або навіть шляхом безпосереднього входження до складу РФ може мати низку важливих «плюсів». По-перше, дружнє культурно й генетично російське населення, яке проживає на історичних російських територіях. По-друге, високий освітній рівень населення південного сходу України, його здатність і бажання вбудовуватися у створювані РФ кластери нової економіки.
Однак, можливо, опір українських русофобів буде запеклішим. Адже «помаранчева» Україна в такому разі втратить приблизно половину території й населення, дві третини промисловості та вихід до моря. Якщо тепер київські еліти втішають себе ілюзіями того, що в майбутньому Україна може претендувати на роль одного з найбільших європейських гравців, то після втрати російськомовних областей ці амбіції вже не матимуть під собою жодних підстав.
На цій території розквартировано чималі сили української армії, загальна чисельність сухопутних військ якої налічує до 80 тис. осіб. Російським частинам можуть протистояти три танкові бригади, одна з яких розташована під Харковом, а інші можуть бути висунуті з районів Чернігова та Кривого Рогу. Враховуючи страх перед наступом на Київ, українська армія, швидше за все, не зможе виставити для відбиття російського наступу більше, ніж п’ять механізованих бригад.
Така ж доля спіткає й аеромобільні частини України: вони будуть підтягнуті до столиці, замість того щоби брати участь у бойових діях. Мова йде про такі частини: 25-та окрема Дніпропетровська повітряно-десантна бригада, 95-та окрема аеромобільна бригада (Житомир), 80-й окремий аеромобільний полк (Львів). 79-та окрема аеромобільна бригада (Миколаїв), швидше за все, не встигне відступити й буде оточена в місці своєї дислокації. Три полки армійської авіації України не зможуть чинити серйозного опору діям 16-ї Повітряної армії РФ (Кубинка).
Операція може початися з розгрому українського флоту ударами з повітря та протикорабельними ракетами, захоплення місць його базування в Одесі, Очакові, Чорноморському, Новоозерному, Миколаєві, Євпаторії та Феодосії силами 810-го окремого полку, 882-го окремого десантно-штурмового батальйону і 382-го окремого батальйону морської піхоти ЧФ за підтримки перекинутих повітрям із Тихоокеанського флоту чотирьох полків 55-ї дивізії морської піхоти (Владивосток). Окремий танковий батальйон морської піхоти ЧФ розумно було би переправити з Новоросійська на одеський плацдарм.
Однак неможливо обмежити подібну операцію висадкою повітряного та морського десанту. РФ може залучити до операції сили десантних військ і морської піхоти. Та якщо українські танкові й механізовані частини чинитимуть опір, операція може затягнутися. Тому було би логічно, якби дії десантів на першому етапі були підтримані ударом важких сухопутних частин, силами танкової дивізії з виходом до гирла Дніпра. Кінцевою метою руху моторизованих і танкових частин є вихід до кордонів Придністровської Республіки.
Запорукою швидкості й малих втрат тут служить ефективна розвідка, яку неважко організувати, враховуючи дружній характер місцевого населення. Зокрема, надто активне перекидання українських частин на південь, якщо таке почнеться, створить загрозу форсування Дніпра, і тоді стає вкрай рекомендованим попереджувальний повітряний удар по злітно-посадочних смугах аеродромів Херсона, Одеси та Миколаєва.
Північніше, у районі Харкова та Дніпропетровська, дії десанту підтримають частини Московського військового округу. Головні бої очікуються в районі Одеси та Миколаєва, оскільки для українських «атлантистів» і їхніх господарів найціннішим надбанням є вихід до Чорного моря.
На цій ділянці театру військових дій можна очікувати й появи союзних «добровольчих» або навіть регулярних частин таких країн Північноатлантичного блоку, як Польща та Румунія. У цьому випадку можна було би говорити про ескалацію конфлікту. РФ має чим відповісти на таку ескалацію: формально не провокуючи НАТО на пряме втручання ударами по території натовських держав, Росія може розпочати дії проти суден цих країн у Чорному та Балтійському морях, затримуючи їх «до з’ясування обставин». Такі дії не мали би прямої військової цінності, проте вони продемонстрували би рішучість РФ і налякали би такі країни, як Німеччина та Франція. А за найсприятливіших обставин міг би відбутися навіть розкол НАТО.
Утім, виходячи з потреб і можливостей її економіки РФ не варто затягувати вирішення конфлікту. На відміну від США в Іраку й Афганістані, Росія цілком здатна вирішити його звитяжно, не втягуючись у виснажливу, багаторічну боротьбу з етнічно чужим населенням.

Повернення «матері міст»
Третій варіант розвитку подій припускає встановлення контролю над Києвом і центральними областями. Реалізація такого сценарію, природно, вимагатиме вищої ціни, проте вона має свої переваги: ??Росія повертає собі контроль над найстарішим центром російської духовності та державності.
У той момент, коли супротивна сторона зрозуміє, що метою наступу є Київ, усі вірні «помаранчевому» керівництву сили буде відведено до столиці й у разі чого всі основні бої розгорнуться на підступах до неї. У цьому випадку можлива крайня радикалізація дій з обох боків. Завданням сухопутних мобільних з’єднань і повітряних армій у такому разі буде якнайшвидше відрізати Київ від комунікацій, що зв’язують його зі західними областями, щоби не допустити прибуття до міста танконебезпечної живої сили західноукраїнського ополчення та затягування міських боїв. У районі Києва й північніше опір можуть чинити частини 8-го армійського корпусу України, й особливо 1-ша окрема гвардійська танкова бригада.
Демонстраційний повітряний ядерний удар у стратосфері в районі південної частини Прип’ятських боліт, здійснений уночі, надзвичайно допоміг би в цьому випадку. Він не завдав би істотних збитків, якщо не вважати виведення з ладу ліній електропередач і електричних приладів у радіусі 100 км. Та відразу протверезив би гарячі голови, чітко продемонструвавши неабияку рішучість Кремля.
Утім, політичні витрати, необхідні для такої демонстрації, декому можуть здатися неприйнятними. В останньому випадку швидка мобілізація добровольців із числа російської молоді південного сходу мала би стати ефективною заміною ядерній зброї. З’явившись у районі столиці, такі формування навели би лад набагато швидше за російську армію, якій би тільки те й залишалося, що підтримувати високомотивовану піхоту своєю високоточною зброєю.
Як додатковий засіб можна припустити атаки з повітря на транспортні вузли та райони концентрації ворога на захід від Києва зі застосуванням касетних боєприпасів, боєприпасів об’ємного вибуху та білого фосфору. Не слід залишати без діла й артилеристів: із передмість Києва реактивні системи залпового вогню здатні контролювати територію в радіусі 90 км.
Особливе місце в операції займе блискавичне захоплення Київської лаври й утримання її до прибуття основних сил. У міру очищення столиці від залишків «помаранчевих» Москва зможе зосередитися на дипломатичному фронті, де й очікуються головні бої. Вони будуть нелегкими, проте в підсумку міжнародне становище Москви тільки зміцнилося б, оскільки багатьом стало би зрозуміло, що з Росією краще товаришувати, ніж ворогувати.

Newseek

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...