Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 22, 2017

Новий соціальний курс. Президент знову обіцяє покращити життя — як не сьогодні, то завтра

Автор:

|

Березень 22, 2012

|

Рубрика:

Новий  соціальний курс. Президент знову обіцяє покращити життя — як не сьогодні, то завтра

Жити в Україні стане легше. 7 березня на розширеному засіданні уряду президент Янукович оголосив про новий курс соціально-економічної політики держави. Це — підвищення стандартів життя громадян і покращення їхнього добробуту у визначених сферах соціальної політики. І все це — за рахунок економічного розвитку… Чи не надто оптимістично?

Тижневик «Міст» спробує оцінити практичні перспективи оголошеного соціально-економічного курсу: тобто, що конкретно пропонує президент; наскільки реальним є виконання перелічених пунктів; у які мінімальні часові рамки можна виконати поставлені завдання й, голов­не, чи витримає бюджет такі прояви небаченої президентської щедрості?

Перш за все, варто зауважити, що навіть поверховий аналіз заявленого курсу свідчить: Віктор Янукович не пропонує нічого особливого й екстраординарного. За своєю суттю його так звана нова економічна політика — банальний приклад зразкової діяльності влади у державі. Здорові соціально-економічні процеси, притаманні розвиненим країнам і тим, що розвиваються, віднедавна стали в Україні офіційним президентським соціальним курсом. Що ж, тепер ми хоч можемо стверджувати, що президент України не позбавлений логіки: економіка має розвиватися, соціальні стандарти — зростати. І дуже добре, що за 20 років незалежності української держави ми таки прийшли до цього висновку.

Якими ж категоріями економічного розвитку та підвищення соціальних стандартів оперують в уряді й Адміністрації президента? У цьому важливо розібратися, аби приблизно розуміти, на якому рівні йде розмова. Адже коли влада додає собі бали за кількаразове підняття мінімальної заробітної плати в Україні, то в громадян такі показники викликають тільки сміх крізь сльози. Колись прем’єр-міністр Микола Азаров визнав, що мінімальне зростання (на 2—4 USD) зарплат — це лише компенсація втрат від інфляції.

Але ж і цього не відбувається: з огляду на різницю між офіційними та реальними показниками інфляції, рівень доходів громадян невпинно падає, і це доведено незалежними експертами й рейтинґами. При цьому влада зберігає за собою формальне право говорити про підвищення соціальних стандартів. У нашому випадку, коли ми чуємо про оголошення нового курсу, є привід до занепокоєння, що саме такими стандартами оперують у державних верхах. Чого лишень варта одна з останніх заяв першого заступника голови Адміністрації президента Ірини Акімової, що впродовж двох останніх років в Україні спостерігається зростання прожиткового мінімуму, мінімальних заробітних плат, пенсій, посадових окладів першого тарифного розряду… Переходячи на президентську мову, автор цих рядків боїться навіть уявити, які блага чекають на неї вже 2012 року. Адже ці плани, за словами п. Акімової, — «не вигадка, ці плани вже закладені в нинішньому бюджеті».

Що ж конкретно пропонують президент України, урядові економісти та фінансисти? Конкретика президентських соціальних покращень (гіпотетичних) спланована в кількох напрямах. Це — адресність соціальних виплат, підвищення зайнятості населення (щоправда, тут конкретика шкутильгає одразу на дві ноги), відновлення компенсацій вкладникам Ощадбанку та програми «Доступне житло». Двох останніх пунктів Ірина Акімова не згадала у своєму виступі, але про них сказав на розширеному засіданні Кабінету Міністрів президент Віктор Янукович. Що ж до вкладників Ощадбанку, то це — той напрям програми, який найлегше виконати в організаційному плані, щоправда, за умови, що в бюджеті знайдуться на це кошти. Водночас, продовження роздавання «Юлиної тисячі» важко назвати системним кроком на шляху до підвищення соціальних стандартів. Ідея вже була розкритикована як ненова, але для багатьох зубожілих українців вона — непогана та доречна.

Намір відносно оперативно організувати українським громадянам доступне житло також видається реальним — за умови грамотного підходу до цього. Аби ця програма стартувала вже цього року, немає часу будувати нове житло. Але цілком можливо організувати цей процес на рівні співпраці зі забудовниками чи задіяння вторинного сектору. Кілька місяців таки доведеться витратити на вивчення можливостей, створення програми на конкретні перспективи, укладення угод із фінансовими установами.

Але чи наважиться держава витратити на це кошти, передбачити їх у своєму скупому бюджеті — це вже інше питання. «Наш історичний досвід підказує, що дещо буде виконано, а дещо — ні. Скоріш за все, буде виконано те, що найпростіше й недорого зробити. А те, що дорого, наприклад іпотека, із якихось організаційних чи інших причин не буде реалізовано. Це — загальний підхід, зовсім не пов’язаний із нинішньою владою», — уважає Олександр Пасхавер, президент Центру економічного розвитку.

Очевидно, що забезпечити доступним житлом усіх, хто цього потребує (а хто би відмовлявся?), — це завдання ґлобальне; лише за дуже активної фінансової й організаційної державної підтримки результати цього з’явилися б не раніше ніж за кілька років. Усе залежить від серйозності намірів державних керманичів.

Ідемо далі. Забезпечення зайнятості населення — це напрям політики, який завжди має бути пріоритетним у державі. Але це питання — достатньо широке: рівень зайнятості чи безробіття в країні залежить від цілої низки факторів — загального здоров’я економіки, наявності чи відсутності тіньової економіки та фінансових обертів, грамотності оподаткування, привабливості інвестиційного клімату, умов для розвитку підприємництва (згадаймо знову податкову систему) тощо.

Рівень зайнятості населення — це не просто показник у державі, це каталізатор, який відображає внутрішню обстановку. За часів СРСР питання безробіття вирішувалося таким чином, що одним людям доручали викопувати на вулиці ями, іншим — їх закопувати. Громадяни отримали «роботу», а державну економіку «довели до ручки».

Намагатися коригувати показник зайнятості населення — ідея, звичайно, благородніша, ніж переписувати рівень інфляції чи зростання валового внутрішнього продукту, але такі дії мають ознаки штучного характеру. При правильному підході державного менеджменту до фінансово-економічного управління такий показник, як рівень зайнятості населення, хоч і поступово, але все ж переходить на вищий рівень без застосування ручних важелів. Це стосується й доходів громадян, і необхідності їх пільгового чи житлового забезпечення.

Не будемо стверджувати, що проблему безробіття не потрібно вирішувати, адже йдеться про соціальне здоров’я нації. Навіть за умови, що українська економіка колись перейде на вищий рівень розвитку, адресні дії щодо допомоги населенню повинні бути зроблені. Як пояснили в Адміністрації президента, ці робочі місця планують створювати шляхом стимулювання підприємців, які надаватимуть роботу іншим категоріям громадян (молоді та людям передпенсійного віку). Відповідний законопроект зараз доопрацьовується й незабаром буде переданий на розгляд Верховної Ради України. Його ухвалення, за підрахунками чиновників, дасть змогу додатково створити 700—800 тис. (!) робочих місць уже 2013 року.

Ще один напрям соціальних ініціатив президента — «глибока модернізація сфери соціального забезпечення», перехід від безсистемних виплат до адресної допомоги та соціальних послуг, які задовольнять потреби кожної конкретної людини й сім’ї. Глава держави не обіцяє розширяти категорії пільг чи збільшувати їх виплати, проте наголошує, що соціальна допомога має бути справедливою. А підвищення виплат переважно здійснюватимуться для тих категорій населення, які потребують першочергової підтримки: пенсіонерів, інвалідів дитинства, праці та війни, сімей із дітьми. Одночасно передбачається максимальне зменшення пільг для тих, хто їх не потребує. Пропонується й запровадження «принципу Робін Гуда»: забрати у багатих — віддати бідним. Зокрема, Віктор Янукович вигадав увести податок для багатих. Відповідний закон про податок на розкіш буде незабаром прийнятий парламентом, пообіцяв ґарант української Конституції й додав, що його друзі-олігархи, такі як Віктор Пінчук і Ринат Ахметов, підтримують ідею.

А тепер — найважливіші питання: чи вписуються ВСІ оті ініціативи президента в державний бюджет і наскільки? Те, як президентські ініціативи співвідносяться з бюджетом, вирахувати неможливо. Детальних розрахунків немає, принаймні громадськості їх не надали. Редакція «Моста» вирішила не витрачати часу на очікування кошторису від Міністерства фінансів, адже й відповідна кошторисна чи проектно-кошторисна документація навряд чи існує в природі. Офіційні сайти також не наводять бодай окремих програм і їхньої вартості. Тим часом поверхові цифри, надані різними чиновниками державного рівня, суттєво різняться між собою. «Через різночитання в озвучених Іриною Акімовою даних від Мінфіну (8 млрд грн), а Сергієм Тігіпком — від Міністерства соціальної політики (16 млрд грн), неможливо зрозуміти, що є правдою, а що — ні, а також те, чи включено сюди гроші, призначені на те, щоби віддати «тисячі» вкладів Ощадбанку СРСР, — нарікає п. Пасхавер. — Чи, наприклад, та ж таки іпотека: включено її до цієї суми чи ні, а це — великі гроші».

Чиновники самі достеменно не знають, скільки коштів доведеться витратити на соціальні ініціативи, але запевняють, що держбюджет «потягне» пропозиції президента. Пан Тігіпко вже підрахував, що десь зо 3 млрд грн з’явиться у бюджеті після запровадження податку на розкіш і оподаткування урядом операцій з офшорними компаніями. Проте комплексного підходу не видно. Уряд, за словами прем’єра, повинен виконати президентські завдання «за рахунок зростання економіки, оптимізації адміністрування податків, збільшення виробництва». Інакше кажучи, конкретних джерел фінансування немає. Не виключено, що програми реалізовуватимуть в економ-режимі в міру надходження коштів, адже обсягу ініціатив достеменно не заявлено.

Та найважливішою умовою виконання президентських соціальних ініціатив залишиться стабільна воля глави держави й дотримання ним попередніх обіцянок. На жаль, торік рівень соціальної політики став причиною масових акцій протесту з боку різних категорій громадян — різного роду пільговиків, пенсіонерів і підприємців. Коли передбачені пільги в країні не підкріплено бюджетними коштами, коли жінкам підвищують пенсійний вік, а дрібний і середній бізнес душать новим Податковим кодексом, то годі говорити про здорове суспільство зі зайнятими громадянами працездатного віку, благополучними пенсіонерами, задоволеними ветеранами війни та праці.

Юлія Кухар

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...