Новини для українців всього свту

Wednesday, Jul. 17, 2019

Невивчені уроки історії

Автор:

|

Липень 31, 2014

|

Рубрика:

Невивчені уроки історії
Російські війська, що прямують у бік України

Російські війська, що прямують у бік України

Сергій Глазьєв, радник президента Російської Федерації (РФ), заявив, що вже «йде підготовка до чергової світової війни».

Переведення стрілок
28 липня ц. р. московський інтернет-портал PRgazeta.ru поширив заяву Глазьєва, радника президента Путіна, якою він, у кращому випадку, більш ніж незграбно спробував перекласти аґресію своєї держави проти України на Сполучені Штати Америки, а в гіршому – цілком можливо, анонсував її подальшу ескалацію. Отож, за словами цього кремлівського політтехнолога, «зараз на території України» американцями вже нібито «ведеться підготовка чергової світової війни».
Причому, запевняє він, «не третьої, а четвертої», і пояснює: «Перемогу в Третій світовій війні США здобули внаслідок розпаду СРСР, що й було їхньою давньою метою».
Радник Путіна також стверджує, що «розвал величезної імперії приніс американцям чимало економічних вигод: нові ринки збуту та нові можливості для розвитку». Однак, за його словами, зараз Росія починає міцніти як самостійна держава й США бояться втратити свої позиції світового лідера.
Кремлівський політтехнолог також запевняє: «Не дає спокою керівництву країни й Китай із його зростаючою економікою та величезною армією зі сучасною зброєю. Але найнеприємніше для США полягає в тому, що два їхніх основних суперники, які й раніше були у дружніх стосунках, віднедавна стали дружити ще сильніше».
Відтак, радник Путіна звинувачує: «Зрозуміло, що в такій ситуації США не сидять склавши руки й усіма силами намагаються втягнути РФ у війну з її найближчим сусідом, очорнити, послабити, а якщо вийде — розорити та знищити повністю».
Та хоч втягувати Росію у війну й немає жодної потреби, оскільки вона вже її веде, п. Глазьєв, чи-то залякуючи, чи-то анонсуючи сфабрикований Кремлем привід для повномасштабного вторгнення в Україну, стверджував також у своїй заяві: «Розв’язати чергову світову війну доручено Петру Порошенку, тому кривавий президент дозволяє армії бомбити мирне населення важкою артилерією та «Градами», скидати на нього фосфорні бомби, влаштовує провокації з падінням авіалайнера й сподівається, що його російський колега не витримає та вплутається у війну».
Радник російського президента ще й погрожує: «Путін не звик грати за чужими правилами, хоч, можливо в майбутньому йому все ж доведеться зрадити своїм звичкам».

Аналогії
А позаяк 28 липня минуло рівно століття відтоді, як Австро-Угорська імперія оголосила війну Сербії, яка вже найближчими днями трансформувалася в Першу світову, то самі собою напрошуються аналогії з тим прецедентом. Адже й 2014 року в керівництва Росії були ті ж мотиви розпочати війну, які 1914-го спонукали його попередників до участі у Першій світовій.
Причому спільними для них є не лише сподівання націонал-шовіністичною істерією відволікти своїх громадян від боротьби проти влади.
З одного боку, оскільки в Росії давно вже намітилася тенденція до поступового зменшення питомої ваги «блідолицого» населення, порівняно зі «смаглявим» — кавказцями та представниками різних азійських народів, то її керівництво вже неодноразово закликало російськомовних українців переселятися до неї, але так як ті не поспішали відгукнутися, то в Москві все частіше почали лунати заяви про потребу приєднати «своїх братів» разом із містами та селами, де вони живуть.
З іншого ж боку, російська влада вважає буквально смертельною для себе подальшу євроінтеграцію України, бо тут громадяни РФ побачать альтернативу до тієї диктатури, якої вони не бачили впритул досі. А 1914 року російська влада розгледіла неабияку загрозу в альтернативі, яку отримали українці в складі Австро-Угорщини, от і прагнула її ліквідувати.
Євген Чикаленко, активіст українського національного руху на Наддніпрянщині, свідчив: «Галичина була для нас зразком боротьби за своє національне відродження, який підтримував надію й віру на краще майбутнє. Галичина була для нас справжнім П’ємонтом, бо до 1906 року тільки там могла розвиватися українська преса, музика і, взагалі, національне життя». Із цього приводу в росіян були висновки урядової комісії ще 1875 року: «Допустити окрему літературу на простонародному українському говорі — це те саме, що закласти тривку підвалину для переконання в можливості відділення, хоч би й у далекій майбутності, України від Росії».
Тож коли одразу після початку першої війни наддніпрянці поскаржилася тодішньому міністру внутрішніх справ Російської імперії Сазонову на закриття їхніх організацій і видань, той пояснив їм: «Настав слушний момент, аби раз і назавжди позбутися українського руху».

Прецедент
Зокрема, і для того, щоби настав слушний для Російської імперії час розгромити українство в його П’ємонті — Галичині, та й вв’язалася в Першу світову війну. Адже, заледве туди вдершись, російські окупанти одразу ж депортували з неї вглиб своєї країни тодішнього, по суті, лідера українського руху — митрополита Андрея Шептицького. Українські організації, видання, школи й навіть дитячі садки, звісно, розгромили. А українську мову — заборонили.
Головнокомандувач російський військ великий князь Ніколай Ніколаєвіч видав із приводу окупації Галичини маніфест, у якому висловив радість щодо «об’єднання російського народу, яке завершило справу московського князя Івана Калити». А тимчасовий військовий генерал-губернатор Галичини граф Олексій Бобринський запевнив: устрій у Галичині ґрунтуватиметься на російських мові та законах.
Такі осередки «мазепинства», як українські громадські та наукові установи й товариства, видання та господарські й кредитні спілки, школи та клуби, закрили. А україномовну літературу, вилучену в них і в приватних осіб, спалювали, оголосивши: «Немає ніякої України, а є лише непереможна Росія, яка в Галичині залишиться назавжди».
Попри ці запевнення, товари, що перетинали Збруч у обидва його боки, обкладалися митом. Водночас в окуповану Галичину «експортували» з Росії 93 чиновників, про яких Бобринський писав у своєму звіті, що вищої освіти не мав серед них жоден, середню — шестеро, а решта — початкову. Зате вони генетично засвоїли традиційні від часів монгольських баскаків мародерство та здирництво. Відтак, створювали безвихідні для місцевого населення ситуації, аби брати з нього хабарі.
Масово грабували та убивали галичан за спроби опору й солдати. Як засвідчив ще 1892-го громадський діяч Олександр Стефанович, під впливом наклепів російських попів навіть українці з Поділля готові були вирізати косами уніатів-галичан за те, що ті нібито мали намір убивати православних. А потурав мародерам брат царя — великий князь Михайло Олександрович. Ігнорував і те, що вояки, виструнчуючись при його появі, усе ж не кидали оберемків дорогих речей, награбованих у крамницях.
Брутальністю й жорстокістю Бобринського обурилися навіть працівники газети «Львовское слово», яку видавало російське військове командування, за що видання й закрили. Депутат державної думи Росіян Мілюков назвав злочини Бобринського у Галичині «європейським скандалом». Тепер усе це повторюється в окупованих російськими диверсантами містах на сході України. Однак Путіну явно кортить, щоби воно поширилося на всі її терени.

Лише лякають?
Ігор Семиволос, директор київського Центру близькосхідних досліджень, прогнозує: «Стає очевидно, що за подальшої ескалації світ поступово буде занурюватися в цей конфлікт. І цей конфлікт набуватиме характеру інтернаціонального. Це – та небезпека, про яку всі говорять, і тишком-нишком усі говорять про можливість широкомасштабного конфлікту в Європі між Росією та Заходом. Оскільки, принаймні, так чи  інакше прозвучали вже і думки, і заяви, що в разі широкомасштабного вторгнення Росії на територію України Євроатлантичний альянс – і є заяви й інших країн — не буде спостерігати за цим і також введе війська в Україну. Ми тоді матимемо повномасштабний конфлікт».
Щоправда, водночас аналітик припускає: «Росіяни не підуть углиб України, вони не зможуть завдати удару, оскільки реально бояться партизанської війни, реально бояться того, що в такій ситуації російської армії впродовж дуже короткого часу просто не стане. Вони розуміють це. Адже для контролю за цієї територією потрібна величезна купа людей. І наша сила, сила нашої армії з кожним днем стає все більшою, відповідно, у них шансів на швидке просування до Києва стає все менше».
Окрім того, більшість експертів вважає, що Путін і його оточення тільки залякують Україну своїми погрозами та стягненням військ на її кордони, аби вона пішла на поступки Москві, бо в Кремлі нібито чітко усвідомлюють, що широкомасштабним вторгненням у сусідню державу таки спровокують санкції з боку Заходу, які знищать економіку Росії.

Ігор Голод

До слова
У Лисичанську, який уже близько тижня вільний від терористів, потроху починається налагоджуватися життя, хоча цей процес і відбувається досить болісно. Христина Бондаренко, репортер «5-го каналу», котра перебуває на Донбасі, розповіла історію місцевого п’ятирічного хлопчика Сашка, який посивів від усього того, що відбувається довкола нього. Сивина у дитини з’явилася після того, як терористи бігли за ним і, стріляючи йому вслід, кричали: «Гляди, какой шустрый малый». Дивом уцілілий Сашко не розмовляв сім днів. Зараз його батьки організували у своїй квартирі такий собі штаб Національної гвардії. А хлопчику повернутися до життя допоміг один із бійців, який запропонував Сашкові змінити сиву стрижку на «нуль». Хлопчик тоді й заговорив, зараз разом із нацгвардійцями співає пісні, тренується, а при прощанні тепер каже: «Слава Україні!».

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...