Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 20, 2017

Memento Budapest

Автор:

|

Лютий 05, 2015

|

Рубрика:

Memento Budapest
Підписання Будапештського меморандуму

Підписання Будапештського меморандуму

Анексія Автономної Республіки Крим є яскравим прикладом випадку, коли сила права виявилася безсилою перед правом сили. Хочеться вірити, що це тимчасово, але українці мають змиритися з тим, що свого часу були ошукані, віддавши реальну зброю в обмін на абстрактні гарантії.

Від початку створення зброя масового ураження була високим козирем у геополітичних іграх між країнами. Показово використовувана для демонстрації сили, вона стала засобом для залякування, а подекуди й шантажу. Гонка озброєнь призвела до того, що наявної зараз ядерної зброї вистачить для кількаразового знищення Землі. Спробу стабілізувати ситуацію з розповсюдженням і нарощенням смертельної загрози міжнародне співтовариство зробило ще далекого 1968 року, коли Генеральна асамблея Організації Об’єднаних націй (ООН) ухвалила Акт «Про нерозповсюдження ядерної зброї». Відтоді найбільшим успіхом в цій «операції» стало добровільно-примусове роззброєння України 1994-го. Молода держава не мала сил для спротиву, тому виявилася ідеальною жертвою красивих декларацій.
Після розпаду СРСР Київ отримав у спадщину третій за кількістю світовий ядерний арсенал, що неабияк непокоїло США та Російську Федерацію (РФ). Вашинґтон наполягав на його знищенні, тоді як Москва підтримувала варіант із передачею зброї їй. Як стверджує В. Василенко, представник України при Європейському Союзі та НАТО в часи підготовки Будапештського меморандуму, тиск був колосальним: Захід погрожував ізоляцією та санкціями, Росія, попри публічні заяви, гальмувала процес роззброєння, щоб увігнати Україну в міжнародну блокаду. За словами дипломата, вибору фактично не було, бо він стояв між незалежністю та ядерною зброєю, а друга без першої не мала сенсу. Під знаком запитання перебував і фінансовий чинник утримання такого арсеналу. Величезні економічні труднощі середини 1990-х з інфляцією та державним боргом доповнювалися проблемами в обслуговуванні ядерної зброї.
Урешті, 5 грудня 1994 року США, РФ, Велика Британія й Україна підписали в столиці Угорщини Меморандум «Про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї». Франція та Китай виступили з окремими заявами. Будапештський меморандум декларував повагу до територіальної цілісності України та гарантував непорушність її державних кордонів. Цікаво, що в межах цих гарантій документ називав неприпустимими спроби не лише військової інтервенції, а й економічного тиску на Україну.
Насправді ж меморандум так і не став обов’язковим для виконання з юридичної точки зору, адже його ратифікації та затвердження урядами країн-учасниць не відбулося — в основу було покладено віру на чесне слово. Крім того, у документі не було сформульовано конкретного механізму допомоги Україні в разі порушення цих гарантій.
А 2003-го Київ переконався, що навіть чітко прописані в доволі розпливчатому меморандумі положення можуть бути «дружно» проігноровані. Тоді, попри зобов’язання в шостому пункті документу проводити консультації в разі загрози територіальній цілісності та незалежності України, Київ залишили сам на сам із Москвою в конфлікті навколо острова Тузла.
Від консультацій із приводу острова відмовилися всі ядерні держави-гаранти, конфлікт на півострові залишив за бортом перемовин саму Росію. Обіцянки закарбувалися лише на папері, не відклавшись при цьому у пам’яті світових бонз, чого вимагала сама лексична суть слова «меморандум»: буквально — те, про що варто пам’ятати.
Вершиною лицемірства стала заява Путіна, у якій президент РФ заперечував будапештські зобов’язання Росії щодо України, пояснюючи це тим, що після «державного перевороту» офіційний Київ став представляти «іншу» державу, не ту, якій меморандум надавав гарантії цілісності. При цьому він чомусь не застосував дзеркальної логіки до власної країни, яка зі захопленням території Криму також стала «іншою» державою (з тією ж назвою, але відмінними кордонами) і чиє членство в міжнародних інститутах, таких як Рада безпеки ООН, на основі цього варто переглянути.
Положень Будапештського меморандуму, по суті, дотрималася лише Україна. Київ виконав зобов’язання, позбувшись ядерної зброї. Дії РФ і бездіяльність Заходу призвели до фактичної денонсації положень документа, тому з правової точки зору Україна може вдатися до відновлення свого ядерного статусу. Про наявність зброї масового ураження як про стримуючий фактор в українському суспільстві активно заговорили одразу після анексії Криму. Навіть екс-президент Польщі Лех Валенса висловив припущення, що, якби «Україна мала ядерну зброю, Росія поводилася б обережніше».
Але «немирний атом» у цій ситуації — лише ілюзія захищеності. Щоби переконатися в цьому, слід лише згадати про процес кримської анексії. Хто би з українських можновладців віддав наказ завдати ядерного ракетного удару, і хто б із військових його виконав, коли навесні 2014 року на півострові жоден солдат Збройних сил України не наважився вистрелити в окупанта навіть із автомата Калашникова чи пістолета Макарова? Крім того, ядерний конфлікт між сусідніми державами з 800-кілометровою відстанню між столицями передбачає знищення обох, тобто самознищення.
Навіть якщо відкинути такий невід’ємну на сьогодні фінансову складову, ядерна зброя для України — як ота валіза без ручки. Але валіза — дорога, із крокодилячої шкіри. Тягнути її самотужки незручно, але й не обміняти на щось вартісне — злочинно. 1994-го українці за свою дорогу валізу замість живого золота взяли боргову розписку. Після перегляду операції об’єктом справедливого ґешефту міг би стати повноцінний вступ України в НАТО, що дало би державі надійніші гарантії безпеки.
Зараз в арсеналі України є ще потужніша, ніж ядерні боєголовки РФ, зброя. Це — прецедент, який створила Росія на європейському просторі після Другої світової війни, попри прецедент із добровільним ядерним роззброєнням Києва. Адже, як зазначає політолог та журналіст І. Лосєв, «чимало урядів зрозуміє, що краще мати власну ядерну бомбу, ніж підтримку США, Британії, Франції та НАТО».
Чи відмовиться тепер від своєї формально неіснуючої зброї Ізраїль, чи закриє ядерну програму Іран? Відкинувши Будапештський меморандум, Кремль виступив не проти України, а проти системи, ще раз підтвердивши слова Бісмарка про те, що договір із Росією не вартий навіть паперу, на якому його підписано. Але, на відміну від України, західний світ не дозволить ламати систему, бо це означатиме його кінець.
Одним із помітних культурних об’єктів угорської столиці є Memento Park Будапешту. У «Парку пам’яті» площею 2,5 га сконцентровано пам’ятники соціалістичного минулого Угорщини — Леніну, інтернаціоналістам, червоноармійцям, робочому руху, чоботам Сталіна, мученикам, дружбі, раді республік і подібному радянському сміттю. Українцям, як і угорцям, слід пам’ятати уроки історії, щоби рухатися далі й не повторювати помилок минулого. Тож пам’ятаймо про Будапешт і не забуваймо про Крим.

Роман Лихограй

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...