Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 16, 2019

Ліберальні кити Канади на виборчих перегонах

Автор:

|

Серпень 27, 2015

|

Рубрика:

Ліберальні кити Канади на виборчих перегонах

Нещодавно у приміщенні Українсько-канадської суспільної служби відбулася політична дискусія провідних лібералів за співучасті української громадськості. Під час дискусії було порушено низку надзвичайно важливих питань, що стосуються Канади й України. У диспуті взяли участь:

Аріф Вірані

Аріф Вірані
Ініціатор і модератор політичної дискусії. Як біженець він прибув до Канади 1972 року, навчався в Університеті Мак-Ґіл і Торонтському юридичному факультеті, практикує у сфері прав людини та конституційного права. Стоїть на сторожі соціальної справедливості, рівності прав і доступного правосуддя в Канаді та за її межами. Був прокурором при Організації Об’єднаних Націй, оскаржуючи військові злочини. Йому — 43 роки, мешкає в Roncesvalles Village. Прагне сприяти розвиткові околиць, які входять у Parkdale-High Park. Є тим неукраїнцем, котрий щиро уболіває за Україну, шукаючи шляхи розв’язання її проблем.

Христя Фріленд

Христя Фріленд
Відома журналістка та письменниця. Навчалася в Гарвардському університеті, отримала ступінь бакалавра, а в Оксфордському університеті — ступінь маґістра. Позаштатний кореспондент Finansial Times, Washington Post і The Economist; заступник головного редактора, редактор новин у Великій Британії, шеф московського бюро, кореспондент радіо «Східна Європа». Заступник редактора Globe & Mail (Канада) і редактор The Economist Post (США). Автор книг, лауреат двох престижних міжнародних премій. Мешкає в Торонто. З 2013-го — посол до федерального парламенту. Радник Джастіна Трудо, лідера Ліберальної партії. Балотується до федерального парламенту від University Rosedale.

Борис Вжесневський

Борис Вжесневський
Провідний політик і великий філантроп. Власник фірм Future Bakery та M-C Dairy. 1983 року отримав ступінь бакалавра в Торонтському університеті. Один із 100 найуспішніших підприємців провінції Онтаріо. З 2005-го — в Палаті громад парламенту Канади. 2006-го та 2008 року був повторно обраний послом до федерального парламенту. Фінансово та морально підтримував найважливіші проекти в Україні задля розвитку демократії, верховенства права та збереження національної ідентичності. Нагороджений орденом Ярослава Мудрого за видатні заслуги перед Україною. Балотується до федерального парламенту від Etobicoke Centre.

Іван Бейкер

Іван Бейкер
Народився в Торонто, вчився в Bachelor of Business Administration (Schulich School of Business, York University) і Masters of Business Administration (Tuck School of Business, Dartmouth College, USA). Радник з економіки та фінансування, викладач для маґістрантів Йоркського університету (MBA). За громадську діяльність нагороджений діамантовою медаллю королеви Єлизавети ІІ. Президент Конґресу українців Канади в Онтаріо. Працював задля впровадження в шкільну програму Канади теми Голодомору. З 2014-го — посол до провінційного парламенту в Etobicoke Center; заступник голови Ради провінційної скарбниці, член постійної комісії з економічних питань.

Світові потуги на тлі зростаючої військової аґресії Путіна
Б. В.: — Аґресія Москви проти України проглядалася ще 2010 року. Саме тоді я як федеральний парламентарій запросив до Канади Мустафу Джамілєва, голову кримськотатарського Меджлісу та колишнього довголітнього в’язня сумління. Представляючи його членам канадського уряду та провідним політикам наголошував на тому, що наступний військовий конфлікт у Євразії буде в Україні. А політичною лінією розламу стане Крим.
Улітку 1991-го, перед самим путчем, я був у Луганську. Впродовж десяти днів мене прослуховували в міліції та КДБ. Уже тоді чільні компартійні діячі говорили про Новоросійську республіку, яка була позначена на їхніх мапах. Вони передбачали крах СРСР і готувалися до громадянської війни.
Тепер розумієш, що той давній сценарій КДБ і Кремля реалізувався в Криму, а відтак на Луганщині та Донеччині за сприятливих для Москви обставин. Головною причиною стали напружені міжетнічні стосунки в цих реґіонах, які постійно підігрівалися внутрішніми та зовнішніми силами.
2009-го і 2010 року уздовж трас виднілися білборди, на яких білоголові та синьоокі вояки з автоматом Калашникова й імперсько-російським двоголовим орлом пропагували «Рускоє єдінство». Саме до цієї організації мав стосунок Сергій Аксьонов, самопроголошений прем’єр-міністр окупованого Криму.
На жаль, цього Захід не добачав і не розумів, як і досі не збагне тієї загрози, яку несе світові путінський режим. Напрошується висновок: прорахунки Заходу щодо режиму Путіна призвели й далі призводитимуть до жахливих наслідків.
Виглядає так, що Російська Федерація (РФ) готується до наступу, готуючи українські військові однострої для російських солдатів. Імовірно, плануються масштабні провокації, відповідальність за які хочуть перекласти на українських вояків. Подібне в повоєнні роки відбувалося в Західній Україні, коли криваві звірства переодягнених енкаведистів накидали українським повстанцям, щоб їх дискредитувати.
Утім сховати правду Путіну не вдасться, рано чи пізно все встане явним. Бо ми вже знаємо, хто насправді збив малайзійський літак рейсу МН-17. Проблема знову полягає в тому, чи застосує адекватну відповідь Захід на новий вияв російської аґресії, а чи далі закликатиме РФ до миру.
Х. Ф.: — Дещо про себе: відчуваю себе часткою української спільноти. Зазначу, що пишаюся тим, що на початку моєї роботи у федеральному парламенті Путін вніс мене у свої «чорні списки». Подібна доля спіткала й Бориса, котрого різні режими записували в заборонні списки. Йому слід віддати належне за надзвичайно плідну працю на благо України, впродовж усіх років її незалежності.
Висловлю важливі зауваження щодо України: Угода про асоціацію між Україною й Європейським Союзом (ЄС) не була несподіванкою, а довготривалим процесом; Кремль бреше, що конфлікт в Україні відбувається внаслідок етнічних протистоянь; конфлікт на сході України тривав і далі триває через несприйняття частиною України загальнолюдських гуманітарних цінностей; Кремль прагне поділити сфери впливу між провідними державами світу, що є в ХХІ ст. неприйнятним.
Кремль також хоче трактувати події України як питання НАТО чи розподіл сфер впливу. Все, що діється в Україні,спровоковано Путіним і наближеними до нього особами задля збереження їхнього клептократичного режиму й особистого збагачення.

Надання Україні оборонної зброї
І. Б.: — Чи потрібно Україні допомога оборонним озброєнням? Так. Коли б Канада дала зброю Україні, то це був би тиск, може, не відразу на Путіна, але на уряд та адміністрацію США середнього рівня, які б це підтримали. Це підбадьорило б уряди інших країн. Тим паче, що така допомога Канади змусила б РФ після сильного військового опору відмовитися від своїх аґресивних планів. Із цього приводу нещодавно висловився Джон Гербст, колишній Надзвичайний і повноважний Посол США в Україні, а зараз — директор Євразійського центру при Атлантичній раді США, назвавши такий можливий крок Канади «абсолютним добром».
Про надання військової допомоги я говорив у парламенті Онтаріо, закликаючи уряд Канади першим зробити цей крок. Знаю, що наданої Канадою зброї було б замало, щоб зупинити російського аґресора. Однак вірю, що слідом за Канадою надійшла б летальна зброя від США, Німеччини й інших країн.
Б. В.: — Не менш важливим є для України назвати речі своїми іменами. Досі не розумію, чому Канада на законодавчому рівні не прирівняла Донецьку і Луганську «народні республіки» до терористичних організацій. Замало говорити Путіну «забирайся з України», треба робити реальні справи. У зоні воєнного конфлікту РФ використовує реактивні системи залпового вогню «Град», які вже випалили там сотні гектарів землі. А що робить Захід? Висилає українським військовим бронежилети, прилади нічного бачення тощо. На словах підтримує Україну, а насправді накладає ембарго на постачання їй оборонної зброї.
І що Канада? Нещодавно знищила застарілу зброю оборонного значення замість того, щоб надати її Україні. Про це стало відомо завдяки журналістам газети Ottawa Citizen. Скільки ще має загинути українських вояків, аби Захід перейшов від чергових обіцянок до рішучих дій?
Зазначу, що ні прем’єр-міністр Браян Малруні (консерватор), ні прем’єр-міністр Пол Мартін (ліберал) не чекали вказівок із Вашинґтона, а проявляли власну ініціативу. Бо були справжніми лідерами Канади. Тепер же, за словами міністра оборони Джейсона Кенні, Канада має узгоджувати надання оборонного озброєння з Білим домом. Але президентові США далеко до лідера в цій справі!

Джастін Трудо та ліберали напередодні федеральних виборів
Б. В.: — Авторитетні ліберали українського походження мають значний вплив на Джастіна Трудо. Щодо України, то він має свою чітку позицію. Коли б очолив уряд Канади, то доклав би максимум зусиль, аби виключити РФ зі cвітової банківської системи. Це стало б руйнацією Росії й її клептократичного режиму. Це — позиція надзвичайно сильного лідера.
Х. Ф.: — Спершу хочу разом із Борисом та Іваном висловити подяку Аріфові за його ініціативу у проведення цієї вкрай потрібної дискусії. Ми вважаємо, що проблеми України не повинні трактуватися як її власні. У цьому ключі ми співпрацюємо з іншими канадськими партіями. Допомога Україні не має бути суто партійною справою, а загальноканадською. Не менш важливо є дати відчути з боку канадських українців постійну підтримку України.
Зараз із українцями Торонто ведуть дискусію вольові, цілеспрямовані та надзвичайно поінформовані ліберальні політики, котрі до того ж мають значний вплив в Україні та за її межами. Варто назвати імена відсутніх, але не менш авторитетних лібералів Ральфа Ґудейла, Кевина Ламуру, Марка Ґарно й інших. Саме маючи таких блискучих політиків ліберальний уряд зможе ефективніше підтримувати Україну, ніж будь-хто інший.
Про вибори. Українська спільнота має знати, що на наступних виборах до влади, імовірно, прийдуть ліберали, або НДП. Серед кандидатів від НДП є ососби, котрі на словах підтримують Україну та знають навіть кілька українських слів. Однак провід НДП — дуже далекий від проблем України.
Коли повідомили про тренування українських вояків канадцями, п. Трудо схвалив це публічно. А лідер НДП Т. Мулкер заявив, що не підтримує цього. «Ми всі стурбовані безпекою наших вояків, особливо тому, що це не є міжнародною місією, спільною з союзниками та НАТО», — сказав він.
І. Б.: — Під час виборів в окрузі Parkdalе-High Park змагатимуться ліберали з НДП. Важливим є й те, щоб українці проголосували за найкращих лібералів Христю Фріленд, Бориса Вжесневського й Аріфа Вірані. Саме вони, порушуючи актуальні питання на щотижневих оглядах, впливають на формування політики в найвищих ешелонах влади Канади. Про Христю та Бориса сказано чимало доброго. Зупинюся на Аріфові. Крім того, що це — кваліфікований правник, він постійно розширяє свій український кругозір, знає проблеми України. Саме такий депутат найкраще міг би репрезентувати українців округу Parkdale-High Park у парламенті Канади.
Здавалося б, що підтримка України не має бути провінційною справою. Але Кетлін Вин (ліберал), прем’єр провінції Онтаріо, так не вважає. На тлі мовчазного Заходу вона першою з канадських політиків відреагувала на кровопролиття на Майдані, кинувши заклик про введення міжнародних санкцій проти Януковича. І скажу, що це був дуже відважний крок. Лише через дві доби міністр Кенні від імені Канади підтримав заклик п. Вин. Від провінції Онтаріо вона надавала гуманітарну допомогу Майдану, у своїх виступах підтримуючи прагнення українців до свободи та демократії. Так ліберали задають тон своїми ініціативами в парламенті Онтаріо.

Прем’єр-міністр Гарпер і проблеми України
Х. Ф.: — Не можу погодитися з думкою, що Стівен Гарпер підніс питання України на міжнародний рівень. Теперішня Канада не є тією країною, до якої зверталися б G7 або НАТО за підтримкою чи порадою. Донедавна я була провідним міжнародним експертом у питаннях України, до мене зверталися з міністерств США, Великої Британії, з офісу Анґели Меркель. Хотіли зрозуміти українців та ситуацію в Україні.
Наголошую, що в ліберальній партії є знавці, завдяки яким Канада може бути експертом у справах України для G7 і ЄС. Позаяк ми, ліберали, прагнемо знати про Україну, кожен її реґіон якнайкраще. Саме такі знання зміцнили б позицію Канади, завдяки чому ми б могли краще пропагувати та захищати Україну.
Візьмемо для прикладу малу Швецію, яка завдяки міністрові закордонних справ Карлові Більдту досі зберігає значний вплив на світову політику. В інтереси Швеції, за словами п. Більдта, потрапила велика смуга країн, що тягнеться аж до Туреччини. Зі жалем видатний дипломат зазначає, що країни цієї смуги не є предметом зацікавлення ЄС. І не дивно, що Швеція надіслала своїх найкращих дипломатів в Україну, Білорусь і Молдову, адже вважає їх зонами найбільшого ризику. І коли в Україні розпочалася інвазія РФ, п. Більдт першим прибув до Києва. Саме авторитетних політиків із широким кругозором потребує Канада.
Б. В.: — Зараз простежується паралель між подіями в Сирії й Україні. Про Сирію п. Гарпер сказав таке: надавати допомогу їй без озброєння рівнозначно тому, що кидати з літака гуманітарний вантаж для загиблих і вмираючих. Але чомусь Канада крім шатер, черевиків та одностроїв не надала військової допомоги Україні. То скільки ще має загинути українських вояків, аби Канада подивилася на Україну як на Сирію, надавши їй оборонне озброєння?
Х. Ф.: — Часто ми бачимо показушну риторику консерваторів «забирайся з України» замість того, щоб увести санкції проти найвпливовіших осіб з оточення Путіна — голови Ради директорів держкомпанії «Роснафтогаз» Сєчіна та голови російської залізниці Якуніна (останнього Путін уже відправив у відставку. — Ред.). Канада знову опинилася серед безініціативних держав! А має всі дані, щоб бути сильним гравцем на міжнародній арені. Але риторика на кшталт «забирайся з України» значно опускає рівень Канади.
Не все гаразд і у внутрішній політиці Канади. Чинний уряд сприяє погіршенню взаємин офіційної Оттави з низкою провінційних урядів. Прем’єр-міністр Канади публічно воює з прем’єрами Онтаріо, Альберти та Ньюфаундленда. Це є доказом того, що п. Гарпер не вміє співпрацювати з урядовцями й політиками іншої партійної приналежності. Як уже згадувалося, завдяки п. Більдтові мала Швеція стала потужним гравцем у світовій політиці. На жаль, велика й процвітаюча Канада досі демонструє свою провальну дипломатію.

Канадські українці в контексті подій в Україні
Х. Ф.: — Усе, що діється в Україні, болить кожного канадського українця. Бо кожен із нас не тільки відчуває особливу близькість до України, а й почувається відповідальним за її долю. Зараз надзвичайно важливо, щоб канадські українці позбулися втоми від України. Вірю, що Україна розпочала нову сторінку у своїй історії та йде правильним шляхом. Але попереду ще довгий шлях. Очевидно, що реформи в Україні не завершені, існує корупція. Однак покладаю великі надії на український уряд, позаяк він — найкращий із часів проголошення незалежності України. Покладаю також надії на громадянське суспільство, яке тепер згуртованіше, ніж будь-коли.
Міркую, що ми, канадські українці, можемо зробити для України. Відповідь проста: пропонувати канадських українців-професіоналів у владні структури всіх рівнів. Адже маємо в уряді України міністра фінансів Яресько (США), міністра економіки Абромавичуса (Литва), міністра охорони здоров’я Квіташвілі (Грузія), а також губернатора Одеської області Саакашвілі (Грузія) та його заступницю Гайдар (РФ).
Б. В.: — Українці на Майдані здобували людські права та відстоювали людську гідність і тепер є зразком людських чеснот. Усупереч цьому Путін трактує і Майдан, і конфлікт в Україні як етнічне протистояння. Нагнітаючи в РФ антиукраїнські настрої, він відкрив скриньку Пандори у своїй країні: ксенофобію, нетерпимість і навіть ненависть до інших. Утім саме прищеплення цінностей Революції гідності громадянському суспільству може стати тим щитом, який захистить Україну від кремлівської нечисті. Від російської аґресії зараз потерпає не тільки Україна, а й уся Європа, бо під загрозою опинилися її цінності. За ці цінності з прапором ЄС вмирали на Майдані герої, причому — різних національностей.
Повертаючись до питання європейських цінностей, варто наголосити на тому, що Путін, окупувавши Крим і розпочавши військову аґресію на південному сході України, порушив усі досі існуючі міжнародні угоди. До певної міри аґресивну політику Путіна спровокував сам Захід. Багато було застережень щодо відмови України від ядерної зброї. Я був одним із тих, хто пишався, що Україна зробила свій внесок у нерозповсюдження ядерної зброї. Тепер же країни, стежачи за подіями в Криму, на Донеччині та Луганщині, які потерпають від аґресивних сусідів, не лише не зменшують свій ядерний потенціал, а навпаки — нарощують його. Зараз Україна платить велику ціну, поставивши заслін перед Путіним на шляху до Європи. Загроза світовій безпеці досі існує, але, на жаль, Захід цим мало переймається.

Залучення інвестицій в Україну і не тільки
Х. Ф.: — У 1990-х рр. канадські українці захоплювалися Україною. Але настав час перейти від сентиментів до конкретних справ. З цією метою я пробую нав’язати контакти з авторитетними людьми. Крім того, задля підтримки України планую організувати в Торонто конференцію за участі Всесвітнього банку реконструкції та розвитку.
А. В.: — Важливим для України є використання інтелектуального досвіду. Будучи прокурором при Міністерстві юстиції провінції Онтаріо, я знайшов свою нішу. Ідеться про те, що в міністерстві ми працюємо над рекомендаціями, які експортуємо в країни Південної Азії, Африки, на Філіппіни. Наші напрацювання сприяють утвердженню судової незалежності та верховенства права. Поки що це — лише провінційний рівень, однак є слушна нагода продовжити цю ініціативу на рівні державному, щоб допомогти багатьом країнам та їхнім громадянським суспільствам.
Б. В.: — Варто спільно реалізувати подібні проекти з містами-побратимами. Про співпрацю з Києвом я нещодавно розмовляв із Д. Торі, мером Торонто.
І. Б.: — Безперечно, Україна потребує допомоги не тільки на державних рівнях, а й на обласному, районному та міському. Ідеться про допомогу експертів у різних сферах державного життя: охороні здоров’я, вищій освіті, приватному бізнесі тощо. Спілкуючись із деякими міністрами в Україні, я переконався, що вони прихильно ставляться до залучення канадських експертів. Звісно, така співпраця має бути конструктивною та продуктивною, передовсім — для України. Зараз слід визначити ніші нашої співпраці, а також знайти відповідних фахівців в Україні. І врешті — здобути вагомі результати.
Марія Глинська, світлини Миколи Сварника

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...