Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 28, 2020

Китай виштовхує Україну зі Середньої Азії

Автор:

|

Квітень 04, 2013

|

Рубрика:

Китай виштовхує Україну зі Середньої Азії

Аналітики групи глобальної розвідки Geostrategy здійснили аналіз стану проникнення Китаю до важливого з точки зору глобальної геополітики реґіону Центральної Азії. Унаслідок аналізу експерти дійшли невтішних для України висновків:

а) Україна поступово зводить нанівець співпрацю з такими країнами реґіону як Узбекистан і Киргизстан (за останні роки не відбулося жодних більш-менш значущих подій високого рівня за участю цих держав і України). Від посла України в Узбекистані Юрія Савченка та посла України в Киргизстані Володимира Солов’я роками не надходять жодні сигнали про те, що ж усе-таки відбувається у двосторонніх відносинах із цими важливими державами реґіону;
б) у так званому живому активі Києва поки що існують такі держави, як Казахстан і, частково, Таджикистан. Однак відсутність протягом тривалого періоду конкретних результатів у співпраці з цими державами вказують на те, що Україна втратить і цей напрямок. Арешт на початку 2013 року в Казахстані представників «Укрспецекспорту» за підозрою в даванні хабара різко зіпсував атмосферу українсько-казахських відносин. Оскільки посол України в Казахстані Олег Дьомін і посол України в Таджикистані Віктор Никитюк не проявляють особливої публічної активності, це додатково свідчить про відсутність системної стратегічної роботи Києва в цьому реґіоні;
в) будь-які спроби України вийти на більш-менш зрозумілі проекти в Центральній Азії миттєво блокуються російською стороною. Надалі подібна ситуація навряд чи зміниться.
Натомість, та тлі виходу української держави з важливого з безпекової й енергетичної точок зору реґіону Центральної Азії, який колись був частиною СРСР, політичний і економічний вакуум активно заповнює Китай. Зараз у своїх відносинах із Центральноазійськими державами Пекін надає перевагу економічній, а не військовій співпраці. Це робиться свідомо й, перш за все, для того, щоб уникнути небажаного напруження у відносинах із Росією. Проте наївно було би вважати, що торгівля — єдине, що цікавить Китай у Середній Азії.
Нафта й газ — ці два слова в лексиконі китайських політиків стосовно Казахстану та Туркменістану звучать так часто, що стає зрозуміло: Пекін уже розробив серйозні геополітичні плани щодо проникнення до цього реґіону. Китай має гостру потребу в енергетичній безпеці й стабільності в найбільшій за площею територіально-адміністративній одинці країни — Сінцзяні. Ця провінція межує з Монголією, Росією, Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном, Афганістаном, а також двома штатами – Джамму та Кашмір, які контролюються Пакистаном, що робить її ключовою з точки зору дотримання національної безпеки всієї КНР.
Населення провінції — близько 22 млн осіб. З огляду на важливість географічного наближення реґіону Сінцзянь до Центральної Азії, Китай також опікується окремими безпековими питаннями, пов’язаними з можливим поширенням і активізацією ісламського фундаменталізму. Піднебесна намагається вирішувати їх у межах двосторонньої та багатосторонньої співпраці з державами реґіону.
Аналітики очікують, що після виведення військ НАТО з Афганістану 2014 року міжетнічні та міжрелігійні конфлікти в Центральній Азії можуть загостритись. А це означає, що ризики для Китаю також різко збільшаться. Проте очікується, що КНР поки що не намагатиметься стати реґіональним політичним лідером у Центральній Азії, а натомість залишить цю роль Росії.

Аналіз ситуації
Китай давно почав розширювати свій вплив у реґіоні, однак переважно використовує економічні, а не військові механізми. Військовий вплив у реґіоні обмежений із низки причин:
* Пекін намагається уникнути охолодження у відносинах із Росією, яка вважає себе гарантом реґіональної безпеки;
* лідери держав Центральної Азії переконані, що Китай є надто активним у реґіоні, тому з недовірою ставляться до розширення його військового впливу.
* Китай не хоче ставати гарантом безпеки в реґіоні через свою зовнішню політику невтручання.
Зараз більшість багатосторонніх безпекових ініціатив проводиться через Шанхайську організацію співпраці (ШОС), і вони сконцентровані на боротьбі з тероризмом. Починаючи з 2003 року в рамках ШОС було проведено вісім миротворчих операцій, остання й найменша з яких пройшла в червні 2012-го в Таджикистані за участю всіх членів організації, крім Узбекистану. Вони продемонстрували очевидну недостатність військової співпраці в реґіоні. Узбекистан не бажає допустити інтернаціоналізації конфліктів, аби запобігти лідерству сторонніх держав в реґіоні, зокрема Росії.

Безпекова співпраця
На тлі невпинно згасаючої співпраці України з державами реґіону Центральної Азії Китай, навпаки, нарощує активність. Оскільки економічні аспекти є відомі й очевидні, цікаво зупинитися саме на тому, що Пекін поки що намагається приховувати, — співпраці у сфері безпеки.

Казахстан
У межах антитерористичної співпраці Китай сприяє Казахстану в транспортній і комунікаційній галузях. Це — основний партнер КНР у реґіоні, регулярні військові обміни проводяться з 1993 року, спільні військові навчання — із 2002-го. У рамках багатосторонніх механізмів співпраця двох держав зводиться до традиційних секторів — протидії тероризму та наркотрафіку. Китай надає значну військову допомогу Казахстану, однак, лише у сфері несмертельного обладнання.

Киргизстан
Співпраця – обмежена, зводиться до боротьби з уйгурським сепаратизмом і постачання збройним силам Киргизстану транспорту та комп’ютерів.

Туркменістан і Таджикистан
Безпекові відносини поки що не є пріоритетними для Китаю; у стосунках із Туркменістаном пріоритетним є імпорт газу, тому співпраця у сфері безпеки зводиться до охорони трубопроводів. Інтереси Китаю в Таджикистані також обмежені через ворожість цієї країни до КНР унаслідок перегляду кордону.

Узбекистан
Узбекистан, навпаки, поступово дистанціюється від Росії з метою поглиблення відносин із Китаєм. У червні 2012 року Узбекистан вийшов з Організації договору про колективну безпеку та підписав угоду про стратегічне партнерство з КНР у рамках ШОС. Проте Китай наразі не схиляється до глибшого, ніж з іншими країнами реґіону, партнерства з Узбекистаном.

Висновки
Пекін занепокоєний можливим поширенням ісламського фундаменталізму в реґіоні після виведення військ НАТО з Афганістану, оскільки це негативно вплине на можливість імпортувати енергоносії та привнести нестабільність до Сінцзяну. Це буде більш імовірно, якщо в Афганістані надалі триватиме громадянська війна або «Талібан» повернеться до влади й експортуватиме ідеологію до центральноазіатських держав. Оскільки обмеженість військового впливу Китаю поширюється й на Афганістан, він, на думку аналітиків, буде проводити обережну політику, надаючи перевагу багатосторонній співпраці.
Тож Леоніду Кожарі, міністру закордонних справ України, доцільно звернути увагу своїх підлеглих на важливість поступової реанімації середньоазійського напрямку. Дипломатичні кадри для роботу в цих державах повинні підбиратися не за залишковим принципом «ті, хто не володіє іноземною мовою» й не за принципом політичної висилки (посол України в Казахстані Олег Дьомін — колишній губернатор Харківської області; таких, як він, послів завжди було багато). А за принципом «професійності, порядності та креативності».
Група глобальної розвідки Geostrategy
http://geostrategy.ua/node/409

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply