Новини для українців всього свту

Thursday, Oct. 29, 2020

Куди веде Україну президент Зеленський

Автор:

|

Вересень 26, 2020

|

Рубрика:

Куди веде Україну президент Зеленський
Володимир Зеленський у ролі Наполеона

Після погроз Дениса Пушиліна, ватажка терористичної організації «Донецька народна республіка» обстріляти позиції Збройних сил України (ЗСУ) неподалік від с. Шуми, що під Горлівкою, про що тижневик «Міст» писав у минулому числі, Україна ініціювала термінове засідання Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України (ТКГ) у Мінську (Білорусь). Під час цієї зустрічі представники нашої держави погодилися на спільне «інспектування» згаданих позицій із представниками самопроголошеної республіки. Поява цієї інформації у публічному просторі зумовила хвилю обурення в українському суспільстві, після чого зустріч раптово скасували з невідомих причин.
Тим часом український політикум уже прямим текстом почав казати про те, що чинна влада веде Україну до капітуляції. А плани з «інспектування» назвали державною зрадою. Чи справді це так? Куди веде Україну президент Зеленський? І чи є у влади можливість змінити свій вектор руху? Про це погодилися розповісти експерти.
Олег Жданов, полковник запасу, військовий експерт:
— На превеликий жаль, Зеленський нікуди не рухається. Його за руку веде Єрмак. Тепер така ситуація склалася, що з більшості питань керування державою голова канцелярії президента виконує його функції. Його стратегічне завдання — якомога швидше змусити Україну виконати мінські домовленості. Не дарма ж Путін так їх оберігає. Якщо ви помітили, за п’ять років Російська Федерація (РФ) не пішла на жоден компроміс стосовно цих домовленостей, вони їх влаштовують. Тому і заяви Фокіна з Кравчуком, і скасована «інспекція» — це звідти. Інспекцію скасували тому, що суспільство здійняло великий ґвалт спротиву. Всі зрозуміли, що це повне приниження українських військових, коли бойовики в однобічному порядку інспектують українські позиції. Також людей обурило, що президент вперто не хоче визнавати РФ стороною конфлікту.
У Путіна зараз дуже піднесений настрій. Він на коні. В Білорусі Лукашенко потрапив у тенета, він може з ним робити що завгодно. А тут ще й свій хлопець Єрмак підводить президента України під виконання того, що хоче Путін. Виправдання, що ми просто виконуємо те, що залишила нам минула влада, дурня. Нас ніхто не змушував. Це просто папірець, ніким не схвалений і ніким не ратифікований. Безвихідних ситуацій не буває. Зараз треба спершу визнати факт війни. Другий крок — визнати, з ким ми воюємо. Бо «та сторона» — це хто. Хто такі «бойовики», над якими, як каже наш президент, «Росія втрачає контроль»? Адже ми знаємо, що там воюють 1-й і 2-й армійські корпуси 8-ї польової армії південного воєнного округу РФ, тобто кадрові російські військові. Останнім бойовиком був Захарченко, котрого підірвали у його ж власному кафе.
Пушилін пригрозив: «Я віддав наказ обстріляти позиції». А ми впали на коліна і поповзли. Це результат цього всеосяжного припинення вогню. Бо задля збереження «режиму тиші», якого на справді немає, Зеленський готовий на будь-які поступки. То Пушилін керує всією Україною?
Ігор Романенко, генерал-лейтенант, колишній заступник начальника Генерального штабу ЗСУ:
— Як би важко не було, треба рухатися до миру. А якщо за основу беруть мінські угоди 2015 року, треба по них шукати компроміс. Якщо ні — показувати, що самі росіяни цьому заважають і заради інтересів України переходити до іншого плану. Якщо розглядати перший варіант, там перше — припинення стрільби та бойових дій. Це добре, над цим треба працювати, але режими «тиші» постійно зривають. У росіян немає інших арґументів, лише тиснути у військовій сфері. Тому в нас і з’являються нові загиблі та поранені. А треба було проводити розслідування. Щодо того, чи є можливість перейти до якогось іншого плану, є заява секретаря Ради з національної безпеки й оборони про те, що влада має п’ять варіантів дій. Зараз ідемо мирно-дипломатичним шляхом. Але ще чотири варіанти залишається.
Олександр Скіпальський, генерал-лейтенант, двічі заступник голови Служби безпеки України:
— Зараз влада веде Україну шляхом умиротворення російського аґресора. А треба працювати над тим, щоб ставати дужчими, на зміцнення нашої обороноздатності. І з країною-аґресором поводитися в рамках існуючих міжнародних правил, у т. ч. законів війни. Є ж Женевське законодавство, світова практика. Вірити Путіну — наївно. Він ніколи не поступиться своїми принципами, особливо в теперішніх умовах. Він планомірно реалізовує своє завдання створити новий СРСР. І з прикладу Білорусі видно: навіть якщо у спільній так званій країні, зі спільними механізмами, Кремль організував таку акцію, то що казати про Україну? З Україною Путін буде в десятки разів підступнішим. Сподіватися на якийсь гуманізм чи сентиментальність з його боку немає сенсу.
Юрій Сиротюк, директор недержавного аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень:
— Зеленський, схоже, щиро вірить у те, що мінські угоди — шлях до миру. А він міг сказати, що цього не підписував і виконувати не збирається. Бо цей папірець і документом не є. Він не ратифікований парламентом, не є міжнародною угодою, його юридична сила сумнівна. Однак Зеленський, маючи «манію» миру будь-якою ціною, вирішив піти цим шляхом. А багато політиків в Україні не раз згадували про план «Б». Тільки ніхто із влади, на жаль, навіть не спробував його реалізувати. Маю на увазі, Будапештський меморандум — гарантію здачі ядерної зброї. Для того, щоб знати, чи працює він, чи ні, треба зробити дуже просту річ: звернутися з офіційною заявою Міністерства закордонних справ (МЗС) України до МЗС країн-учасників Будапештського меморандуму. Жодного разу такого не робили. Брешуть ті, хто розповідає, нібито мали якісь приватні неофіційні консультації щодо цього і нібито їх з цим «послали». Має бути чітка дипломатична процедура. Адже у випадку відмови гарантів меморандуму виникає дуже складна юридична дипломатична колізія. Будапештський меморандум підписували у зв’язці з договором про нерозповсюдження ядерної зброї. Якщо країни-гаранти не виконують меморандуму, це означає, що договір про ядерну зброю втрачає чинність. Тобто Україна юридично стає ядерною країною, отримує право відновити цю зброю. Як світ вирішить цю колізію?
Знаючи позицію Заходу, особливо Франції та Німеччини, які завжди працювали на користь Путіна, нам треба готуватися до тривалої війни з РФ. Маємо розуміти, що швидкого миру не буде, що це затяжна війна на виснаження. І жити в таких умовах, як в Ізраїлі. Для цього треба, по-перше, розірвати дипломатичні стосунки з країною-аґресором. Бо це ганьба, коли українські політики літають до Москву і їх не арештовують. Це ганьба, коли Медведчук їде в Крим і його супроводжують «орли» Авакова, «найпатріотичнішого» міністра. Треба розірвати з РФ рух товарів, послуг, фінансів і людей. Треба перебудувати країну за швейцарським зразком. Щоби на неї не нападали, Швейцарія запровадила лад, який називається озброєний нейтралітет. Тобто нейтральна, але з масовим озброєнням. Ми ж маємо покладатися винятково на сили української нації, на наше озброєння, а також на моральну та дипломатичну підтримку наших партнерів зі Заходу, але не більше. І має бути загальний військовий вишкіл. Не радянський призов, а так, як у Норвегії, Ізраїлі, Швейцарії, коли все доросле населення отримує базовий військовий вишкіл. Розбудувати мережу патріотичних організацій, територіальної оборони, країна має бути перебудована під військові потреби.
І це — найбільш реалістичний сценарій. Москва нікуди не зникне. Вірити, що вона виконає якісь корисні для України угоди — себе дурити. Доки існує Росія, доти в нас будуть проблеми з Донбасом, Кримом і безпекою. Однак РФ сама не впаде. Тому Україна повинна проводити дуже активну гуманітарну політику підтримки окупованих Росією народів, допомагати російським правозахисникам, допомагати уярмленим націям, пригнобленим націям. Літературою, інформацією, захистом прав. А коли ситуація в РФ почне валитися, Україна повинна мати план блискавичної воєнної операції, негайного визволення Донбасу та Криму і виходу на кордони. Завтра, за рік, за десять років, але готовими бути треба.
Українці, котрі, не бажаючи того, не зраджуючи Україну і не будучи колаборантами, потрапили під жорстку окупацію в Криму та на Донбасі, Україна має захистити. Вони потрапили під етнічні чистки — лінгвоцид, етноцид, переслідування за етнічними ознаками. Не чекаючи звільнення тих територій, Україна в усіх міжнародних інстанціях повинна домогтися забезпечення прав окупованого населення в Криму та на Донбасі. Щоб з них не знущалися, не змушували до зради, не переслідували. Для цього Україна повинна добиватися потрапляння на окуповані території міжнародних гуманітарних організацій для захисту українців від етнічних чисток. Звісно, що Кремль не захоче цього допускати, тому нам треба збирати інформацію про ці етнічні чистки і вже сьогодні звертатися до гаазького трибуналу щодо притягнення до відповідальності Путіна й інших людей, котрі порушили правила війни, здійснювали етнічні чистки. Цей процес треба ініціювати вже. Нехай він буде довгий, багаторічний і важкий. Але рано чи пізно на «Нюрнберзі-2» Путіна засудять пожиттєво. Нехай він тоді вже буде мертвий — з могили дістануть і покарають. Це елементарний набір опцій, які ми маємо робити, не зважаючи на зовнішні ситуації.

Яна Федюра, «Вголос»

Як повідомляв «Міст», колишній глава ОПУ дав скандальне інтерв’ю про Зеленського.

About Author

Meest-Online