Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 30, 2020

Криза в Україні: яку стратегію обере Румунія?

Автор:

|

Червень 05, 2014

|

Рубрика:

Криза в Україні: яку стратегію обере Румунія?
Румунія

Румунія

Події, які зараз відбуваються в Україні, становлять доволі серйозну політичну проблему для керівництва Румунії. За оцінками аналітиків, Бухарест боїться, що політична нестабільність, спричинена актами сепаратизму в Україні, може перекинутися на сусідню Молдову. Бухарест також лякає перспектива зростаючої військової присутності Російської Федерації (РФ) у реґіоні Чорного моря, а точніше — перспектива перетворення Криму на мілітаристську зону.
У цих умовах вплив Румунії в реґіоні зменшиться. Тому очікується, що румунське керівництво на тлі так званої української кризи буде вибудовувати свою стратегію за трьома основними напрямками: 1) Бухарест за будь-яку ціну намагатиметься втримати Молдову у сфері свого політичного впливу; 2) Румунія активізує розвиток тісніших військових зв’язків зі США та Польщею, які мають стати ключовими союзниками Бухаресту у боротьбі за вплив на ситуацію в реґіоні; 3) Румунія активізує свої зусилля з диверсифікації джерел постачання енергоносіїв.

Аналіз ситуації
Коли мова заходить про нинішню аґресивну та непередбачувану політику РФ, Румунія має дві основні причини для занепокоєння. Перша: Бухарест боїться, що Молдова остаточно втратить будь-який контроль над Придністров’ям. Москва вже тривалий час підтримує Придністров’я фінансово та політично, близько 1,4 тис. російських військовиків перебуває на території цієї невизнаної республіки. У румунів існують небезпідставні перестороги, що Росія може використати свої зв’язки з Придністров’ям для розхитування внутрішньої ситуації в самій Молдові, яка із часом може поширитись на східну частину самої Румунії.
Друге: Молдова схвильована фактом брутальної анексії Криму, унаслідок чого РФ посилила свою військово-політичну присутність у реґіоні Чорного моря. Ця тенденція набирає додаткових обертів, що в майбутньому може призвести до серйозного перерозподілу балансу сил у цьому реґіоні. Трагічні події в Одесі ще більше налякали Румунію. Одна річ — бачити діяльність проросійських груп на сході України або в Криму, і зовсім інша — спостерігати за тим, як ці групи намагаються дестабілізувати ситуацію в Одесі, за 170 км від Кишинева й приблизно за 200 км від кордону з Румунією.

Якою буде відповідь?
Аналітики спробували змоделювати симетричну відповідь Румунії на дії РФ щодо України найближчим часом, а також політику Бухаресту щодо Києва в умовах анексії Криму. По-перше, Бухарест робитиме все можливе для збереження Молдови у сфері свого впливу/домінування. Однак зробити це буде нелегко, особливо з огляду на те, що третина молдовського експорту орієнтована на російський ринок, а також із урахуванням значних проросійських симпатій, які панують у молдовському суспільстві. Поступово цю тенденцію буде ламати інша тенденція: Молдова стає все ближчою до Європи. Так, близько половини зовнішньої торгівлі Молдови припадає на Європейський Союз (ЄС). Ці обсяги можуть зрости після того, як наприкінці червня 2014-го Кишинів підпише з Євросоюзом Угоду про асоціацію. Запровадження для громадян Молдови безвізового режиму з ЄС уписується в концепцію поступового відриву Молдови від пострадянського простору.
У Москві цю політику розуміють не гірше за брюссельських стратегів, які її виробляють. Тому останнім часом щораз більше румунських політиків починає говорити про те, що Москва, маючи ефективні інструменти для дестабілізації ситуації в Молдові, «щось замислює», аби зірвати процес підписання в червні ц. р. Угоди про асоціацію між Молдовою та ЄС. Демонстрації, проведені в столиці Молдови наприкінці травня, — «тривожний дзвоник» для Бухареста, Брюсселя та Кишинева.
По-друге Румунія має намір далі розвивати тісні військові зв’язки зі США та ключовими реґіональними гравцями. На практиці це означає зростання витрат на військові потреби. Така тенденція в умовах нестабільної військово-політичної ситуації в реґіоні Центральної та Східної Європи буде розкручувати маховик збільшення асигнувань на військо, що стимулюватиме розвиток економічних процесів країн реґіону.
Аналітики також очікують, що Румунія найближчим часом робитиме спроби використати своє стратегічне положення на Чорному морі для того, щоби зацікавити США в розвитку близьких контактів по лінії Бухарест-Вашинґтон. Можливо, на тлі анексії Криму й українсько-російського конфлікту спробує виторгувати щось навзамін. Наприклад, отримає від американців замовлення на забезпечення транзиту для виведення протягом 2014 року військового контингенту США з Афганістану. 2015-го на території Румунії буде розміщено елементи системи протиракетної оборони США.
По-третє, аналітики очікують, що Румунія також шукатиме тісніших політичних і військових зв’язків із Польщею. Бухарест і Варшава мають схожі стратегічні погляди на майбутнє Центральної та Східної Європи. Обидві країни вважають, що присутність тут США підвищує рівень їхньої національної безпеки. Обидві держави зацікавлені в розширенні політичного й економічного впливу ЄС. Виходячи з таких міркувань, очікується, що протягом найближчих місяців Варшава та Бухарест вимагатимуть від Євросоюзу виділення додаткової фінансової та політичної підтримки для України й Молдови. Зі стратегічної точки зору, тісніші зв’язки між Румунією та Польщею допомагатимуть створенню своєрідного нового альянсу двох найбільших країн реґіону — від Балтійського до Чорного морів.
Туреччина теж може стати важливою частиною зовнішньої політики Румунії, оскільки міцні двосторонні відносини допоможуть врівноважити посилену присутність Росії в реґіоні Чорного моря. При розгляді такого питання слід враховувати те, що до останнього часу Бухарест і Анкара демонстрували обмежений інтерес до розвитку таких стратегічних контактів: Румунія орієнтувала свою зовнішню політику на Захід, тоді як погляди Туреччини були великою мірою повернені на Близький Схід і Середземномор’я. Однак загальне занепокоєння щодо зростаючої нестабільності в реґіоні Чорного моря, що ґрунтується на анексії Криму, може призвести до інтенсифікації співпраці між Румунією й Туреччиною.
Румунія й Туреччина у 2011-2013 рр. уже підписали кілька важливих угод про партнерство та співпрацю, Туреччина є головним торговим партнером Румунії поза межами ЄС. Обсяг двосторонньої торгівлі залишається відносно стабільним, а угоди про спільне дослідження та розробку на Чорноморському шельфі родовищ природного газу й нафти ще більше поглиблять таку співпрацю. Звісно, слід пам’ятати про те, що обидві країни в недавньому минулому брали участь у розробці системи ПРО США, але вони були більше зацікавлені в розвитку двосторонніх зв’язків із Вашинґтоном, аніж одна з одною.

Румунська енергетика
Аналітики також очікують активізації Румунії на шляху зменшення її залежності від російських енергоносіїв. Румунія самостійно видобуває природний газ для покриття приблизно двох третин внутрішніх потреб, що робить її залежність від російського газу некритичною. Проте румунам поки що не вдається диверсифікувати свій газовий імпорт, що надходить переважно з РФ.
Румунія була однією з головних прихильниць реалізації проекту Nabucco, призначеного для транспортування природного газу з Азербайджану в Європу. Румунія розраховувала на отримання газу з Nabucco для зменшення залежності від російського газу. Однак після запуску нового Транс-Адріатичного трубогону, який оминає територію Румунію, майбутнє цього проекту викликає великі сумніви.
Звісно, ця країна, як і раніше, має додаткові опції для послаблення зовнішньої енергетичної залежності: вона може здійснювати розвідку своїх газових ресурсів сланцевого газу; розробляти морські родовища природного газу, розташовані в акваторії Чорного моря; розвивати контакти в рамках вже існуючих альтернативних проектів.
За оцінками Департаменту енергетичної інформації США, румунські запаси сланцевого газу оцінюються приблизно 1,4 трлн куб. м. Але Румунія має чимало об’єктивних перешкод на шляху до видобутку сланцевого газу, у першу чергу — антисланцеві настрої населення реґіонів, де є поклади сланцевого газу. Однак робота в цьому напрямку все одно поступово просуватиметься. Бухарест також прагне розвивати звичайні родовища природного газу, розташовані в Чорному морі. Проте реальний обсяг покладів газу поки що незрозумілий. Це не означає, що Румунія готова відмовитися від цього проекту — якраз навпаки. Однією з основних причин, яка викликає стурбованість Румунії, — це присутність РФ у Криму, що може завадити Бухаресту здійснювати розвідку та видобуток енергоносіїв у реґіоні Чорного моря.

Висновки
У різні моменти історії Румунія була оточена великими державами, такими як Туреччина, Австро-Угорщина та Росія. Це сформувало уявлення Румунії про оточуючий світ. Одним із головних завдань зовнішньої політики Бухареста було пов’язати себе із сильними міжнародними партнерами для зменшення своєї вразливості. Це пояснює прагнення Бухаресту залишатися тісно зв’язаним зі Сполученими Штатами. Але Румунія також хоче мати гарантії безпеки на двосторонньому й реґіональному рівнях, і це пояснює, чому Бухарест зацікавлений у збереженні тісної взаємодії з Польщею й Туреччиною.
Бухарест наполягатиме на більшій присутності США в реґіоні Центральної та Східної Європи, а також Чорного моря, намагаючись максимально швидко наблизити Молдову до ЄС. Це означає, що Румунія приречена на «охолодження» політичних стосунків із Росією, але, тим не менш, буде обережною у взаєминах із офіційною Москвою, щоби не генерувати погіршення двосторонніх румунсько-російських відносин, які можуть загрожувати безпеці Молдові й становитимуть загрозу стабільності Чорноморського реґіону.
Група глобальної розвідки Geostrategy
http://geostrategy.ua/node/803

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply