Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, May. 26, 2019

Каста недоторканних. Чиновників відгородили від журналістів «парканом конфіденційності»

Автор:

|

Лютий 16, 2012

|

Рубрика:

Каста недоторканних. Чиновників відгородили від журналістів «парканом конфіденційності»

На повідомлення засобів масової інформації (ЗМІ) про корупцію у владі вперто й послідовно продовжують накладати табу.

«Кожному ґарантується»

Валентин Лактіонов, начальник управління освіти Донецької міської ради, 14 лютого подав до суду на журналіста, який оприлюднив факт тендерної закупівлі харчів для шкільних їдалень за завищеними цінами. Прізвище того журналіста чиновник відмовився назвати, не було його й під інформацією інтернет-видання «Коментарі» про придбання управлінням освіти Донецької міськради через тендери для шкіл картоплі по 6,6 грн за 1 кг, тоді як її ринкова ціна становила 2—3 грн за 1 кг. Зрештою, на те й існує суд, щоби встановити порушника закону. Але інтриґа криється не так у прізвищі журналіста, як у тому, чи покарає його суд за те, що наважився поінформувати широкий загал про навряд чи безкорисну перевитрату чиновником державних коштів.

Але надія на те, що вердикт Феміди буде об’єктивним, — примарна. Бо наразі спостерігаємо протилежне — стійку тенденцію захисту судовою гілкою влади не справедливості, а сваволі чиновників. Зокрема, на їхню користь Конституційний Суд України (КСУ) ухвалив чергове рішення «у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України». Нагадаємо, що за статтею 32 «не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».

Але це відкрито супе­речить статті 34-й Конституції, яка вказує: «Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію». Утім, водночас та ж стаття допускає: «Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку». А обмежує конституційне право «вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію» закон «Про захист персональних даних», прийнятий Верховною Радою України (ВРУ) ще 1 червня 2010 року.

Не допускається… без згоди

Таку колізію між статтями Основного Закону КСУ подолав, зокрема, постановивши: «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини», надавши цим пріоритетність статті 32 Конституції. КСУ допускає також: «Не належать до інформації з обмеженим доступом декларації про доходи осіб і членів їхніх сімей, які претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади, або обіймають посаду державного службовця, службовців органів місцевого самоврядування першої чи другої категорії, персональні дані фізичної особи, яка претендує зайняти чи займає виборну посаду в представницьких органах, або так само державного службовця першої категорії, за винятком інформації, яка згідно із законом визначена такою, що належить до інформації з обмеженим доступом, відомості про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб».

КСУ дозволив обме­жити доступ до інформації, нібито виходячи не лише з першої частини статті 3 Основного Закону, котра визнає людину, її честь і гідність за найвищу соціальну цінність, а й із частин першої та другої статті 24, де зазначено, що ні в кого (а отже, і в чиновників) не може бути привілеїв чи обмежень. Але, як бачимо з вердикту КСУ, він не допускає збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди — попри те, що, за статтею 34 Основного Закону, «кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію».

Від трьох до п’яти років

Те, що КСУ «перетягнув ковдру» Основного Закону на чиновників, які прагнуть приховати інформацію про себе, побачив не тільки автор цієї публікації. Андрій Пишний, кандидат юридичних наук і член полiтради партiї «Фронт змiн», також зауважив, що в рішенні Конституційного Суду «в кількох місцях захищено членів сімей чиновників і депутатів від збору й оприлюднення інформації про них, у тому числі про їхнє майно». «Що й не дивно, — пояснює «фронтовик», — судді, як і міністри з депутатами, радо переписують свої «важко зароблені непосильною працею» статки на родичів».

А те, що КСУ «повторив норму Закону «Про захист персональних даних», за якими збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації все-таки «допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інте­ресах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини», експерт коментує так: «Усі «чудіння» представників нинішньої влади автоматично можуть бути записані в такі, що стосуються «інтересів національної безпеки, економічного добробуту та прав людини». Замість того, аби чітко вказати, які саме загальногромадянські ґарантії захисту від збору та розповсюдження інформації не поширюються на чиновників, суддів і депутатів як публічних і особливо відповідальних перед суспільством осіб, суд за ганебною звичкою сховався в тінь. Тепер за бажання кожен «потерпілий» чиновник чи депутат, та і їхні родичі, зможе подавати в суд на ЗМІ й доводити, що він крав, не шкодячи «інтересам національної безпеки, економічному добробуту та правам людини».

А над ЗМІ дамоклевим мечем висітиме загроза відповісти в «найсправедливішому й найнезалежнішому» суді України за статтею 182 Кримінального кодексу, яка застерігає: «Незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу карається штрафом від 500 до 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на термін до двох років, або арештом на термін до шести місяців, або обмеженням волі на термін до трьох років. Ті самі дії, вчинені повторно або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам і інтересам особи, — караються арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на термін від трьох до п’яти років, або позбавленням волі на той самий термін». Істотною шкодою в цій статті, якщо вона полягає в заподіянні матеріальних збитків, уважається «така шкода, яка в сто й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян».

Резонанс

Автор гучних розслідувань Тетяна Чорновіл уважає, що вердикт КСУ — це «тиск на журналістів», отож пояснює: «Ми знаємо, що собою становить судова система. На замовлення можна скористатися якимось приводом і засудити журналістів». Київська «Газета по-українськи» теж винесла свій висновок у заголовок публікації «Конституційний суд захищає чиновників». А Олександр Бурмагін, медіа-юрист Інституту розвитку реґіональної преси, у коментарі цьому виданню зауважив: «Чиновники тепер зможуть використовувати роз’яснення КСУ для приховування інформації про себе».

Своєю чергою, Дмитро Гройсман, координатор Вінницької правозахисної групи, переконаний, що «КСУ переносить норму загального плану на окрему групу — чиновників», і наполягає: «Людей, які виконують повноваження, делеговані іншими, це не стосується. Оскільки влада є публічним інститутом, то в демократичному суспільстві чиновники добровільно погоджуються на обмеження своєї приватності. За це вони отримують зарплату, пільги при виході на пенсію». Пан Гройсман також нагадує: «Європейський суд із прав людини багаторазово підтвердив, що державні службовці мають окрему приватність — прозору. А КСУ каже, що державні службовці — такі ж самі люди, як ми з вами. Тому збирання, зберігання та поширення інформації про їхнє приватне життя — злочин. Такого не може бути в правовій державі».

Відтак правозахисник рекомендує: «Якщо рішення КСУ використають для обмеження прав на збирання інформації, то варто звертатися в Європейський суд із прав людини. Його висновки будуть приблизно такими: Україна порушила 10-ту статтю Конвенції з прав людини, бо обмежує право на вільне збирання й поширення інформації. Тож державі доведеться виплачувати компенсацію й змінювати законодавство».

У заголовку ще однієї публікації про рішення КСУ «Газета по-українськи» подає чи не найскандальніше положення цього вердикту — «Судимість чиновника тепер вважають приватною інформацією». Обурюється й львівський часопис «Високий замок»: «Публікації про дітей чиновників, які в дорожезних ресторанах напиваються до чортиків, б’ють посуд і навіть офіціантів, а також про їхніх дружин, котрі, ніде не працюючи, носять годинники за ціною авто та відпочивають у готелях по тисячу доларів за добу, тепер поза законом».

КСУ узаконив корупцію

Навіть депутат із правлячої більшості ВРУ — Олег Зарубінський із фракції Народної партії — визнав у коментарі інформаґенції УНІАН, що хоч «людина має право на приватне життя, це повинно бути диференційоване стосовно звичайних громадян і тих, хто уповноважений на виконання державних функцій».

Реакція ж опозиціонерів на вердикт КСУ, звісно, — різкіша. Андрій Шевченко, депутат парламентської фракції Блоку Юлії Тимо­шенко, уважає: «Рішення КСУ може використовуватися для приховування корупції, яка процвітає серед наших посадових осіб, і йде врозріз із практикою країн ЄС і рішенням Європейського суду з прав людини».

А Анатолій Гриценко, депутат парламентської фракції «Наша Україна» — «Народна самооборона» (НУНС) і лідер партії «Громадянська позиція», переконаний, що КСУ не міг прийняти таке рішення без схвалення влади. Його колеґа з НУНС Геннадій Москаль запевняє: КСУ узаконив корупцію. Ще один депутат із тієї ж фракції й лідер Європейської партії України Микола Катеринчук резонно зауважує: «Закон «Про публічну інформацію» був ухвалений на вимогу, перш за все, міжнародної громадськості, яка виступає за відсутність цензури в ЗМІ, і це посилило свободу слова. Змінити закон до невпізнання Партія реґіонів не могла, тому через абсолютно ручний КСУ було прийняте рішення, яке ставить великий знак питання щодо того, чи існує свобода слова в Україні, наскільки вільна інформація в Україні й чи доступна вона громадянам. Це — пряме порушення прав людини щодо доступу до інформації про тих людей, які є при владі».

Нарешті, Сергій Власенко, депутат парламентської фракції Блоку Юлії Тимошенко, стверджує: «Чинна влада боїться журналістських розслідувань і тих гучних скандалів, які цю владу супроводжують від моменту її обрання 2010 року. Пани з уряду й Адміністрації президента не хочуть, щоби про них писали».

 Ігор Голод

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...