Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Aug. 17, 2018

Канадське товариство приятелів України провело дослідження публікацій у пресі, присвячених виборам до ВРУ

Автор:

|

Листопад 01, 2012

|

Рубрика:

Канадське товариство приятелів України провело дослідження публікацій у пресі, присвячених виборам до ВРУ

Важливим напрямком співпраці Канадського товариства приятелів України (КТПУ) з українською державою є партнерство з Національною парламентською бібліотекою в Києві. Канадсько-український парламентський інформаційний центр в українській столиці, який був створений і працює завдяки КТПУ, проводить масштабну дослідницьку працю для втілення законодавчиих ініціатив і реформ.

КТПУ продовжує діяльність на підтримку вільної преси, для забезпечення свободи слова та вільного доступу до інформації. Перед виборами до Верховної Ради України (ВРУ) 2012 року КТПУ здійснило потужний моніторінґ української преси й порівняльний аналіз передвиборних платформ кандидатів у депутати. Подібні проекти були успішно виконані КТПУ вже тричі — перед виборами Президента 2004-го, перед виборами до ВРУ 2006 року та перед виборами Президента 2010-го. Колишні посли Канади в Україні – дост. Андрю Робінсон, дост. Абайна Данн і дост. Даніел Карон – високо оцінили якість цих досліджень. Використовуючи попередній досвід, опрацьовані результати ми доводимо через пресу до відома широкого загалу. Ці аналітичні документи ми також подаємо до таких інституцій, як ОБСЄ, посольство Канади в Україні, посольство США в Україні, посольства європейських країн, Європейський парламент тощо. Просимо ознайомитися з останнім дослідженням моніторінґу української преси.
Парламентські вибори 2012 року для України є особливими — від їхнього результату може залежати цивілізаційний напрям розвитку держави. Представники української влади неодноразово заявляли про те, що зроблять усе від них залежне, щоби виборча кампанія пройшла чесно й демократично, адже саме цього від України очікує міжнародне співтовариство.
Але переважна кількість експертів і політиків дуже скептично ставиться до подібних заяв. Як свідчать соціальні опитування, лише 3 % українських громадян вірило, що вибори будуть чесними та демократичними, ще 12 % вважало, що вибори будуть такими «в основному». А ось 54 % громадян узагалі не вірили в чесніть і демократичність цієї кампанії.
Одними з основних особливостей нинішнього виборчого процесу є недосконалість виборчого законодавства, відсутність правового реагування на порушення виборчого закону, запровадження відеоспостереження на виборчих дільницях у день голосування та широкомасштабний підкуп виборців.
Виборча кампанія 2012 року відбувається на основі зміненого виборчого законодавства — за пропорційно-мажоритарною системою, на відміну від двох попередніх парламентських виборів, на яких народні депутати були обрані лише за партійними списками. Одним із недоліків нового закону експерти вважають новий порядок формування окружних і дільничних виборчих комісій. Як доводить практика, такий спосіб створення комісій викликав невдоволення та численні скарги з боку політичних сил, які вважають, що таким чином влада узаконила фальсифікації виборів.
Немає належного реагування на численні порушення виборчого закону з боку судів, прокуратури та правоохоронних органів. Унаслідок недолугої судової реформи 2010-го суди функціонують часто в залежності від влади, їхні рішення майже завжди збігаються з її інтересами. Навіть представники Центральної виборчої комісії (ЦВК) скаржилися на відсутність належної реакції правоохоронних органів на численні факти порушення виборчого законодавства, таких як масова зміна виборцями місця голосування, протиправні дії проти кандидатів у народні депутати тощо. Замовчування подібних фактів може свідчити про бажання влади створити видимість законності виборчого процесу й ускладнити оскарження результатів виборів.
Розрекламована владою ідея запровадження відеоспостереження на виборчих дільницях у день голосування, яке нібито мало забезпечити чесність і прозорість виборів, також викликала численні критичні зауваження. Експерти й навіть керівництво ЦВК — голова В. Шаповал і його заступник А. Магера — висловили думку про недостатню ефективність такого заходу й про те, що в такий спосіб створюється лише ілюзія прозорості виборів. Тим більше, що під режим відеоспостереження не підпадає процес підрахунку голосів, який і потребує найретельнішого громадського контролю. Лунали навіть думки, що відеоспостереження, навпаки, може бути використане для залякування виборців, маніпулювання відеозображенням процесу голосування, формування «потрібної» громадської думки про перебіг голосування та його результати. За результатами опитування громадян, майже третина їх вважає, що хтось «добре заробив» на закупівлі та встановленні відеокамер, а майже 30 % упевнені, що відеоспостереження було запроваджене з метою залякування виборців і контролю за їхнім голосуванням.
У виборчій кампанії 2012 року підкуп виборців набув особливо широкомасштабного характеру. Можна сказати, що це стало складовою державної політики. Із початком виборчої кампанії особливо активізувалася реалізація соціальних ініціатив влади: підвищення пенсій, збільшення соціальних виплат різним категоріям громадян, компенсація втрачених заощаджень «Ощадбанку», роздача державних нагород, обіцянки щодо подальшого підвищення соціальних стандартів тощо. Практикувалося надання бюджетних коштів на потреби певних виборчих округів, де балотувалися провладні кандидати. Крім того, «благодійною діяльністю» займалися кандидати на мажоритарних округах, багато з яких декларують себе самовисуванцями та «не залежними» від будь-яких партій і політичних сил (роздача подарунків і продуктових наборів, ремонти під’їздів, облаштування дитячих майданчиків, ремонт доріг тощо).
Узагалі, так звані психологічні маніпуляції, як зазначають деякі експерти, відіграють ключову роль у комунікаціях українських політиків із народом. У нинішніх парламентських перегонах особливо активно використовувалося кілька типових маніпуляційних прийомів, таких як:
* адміністративний тиск як форма незаконної участі та впливу посадових осіб на виборчий процес. Останнім часом було оприлюднено численні факти підтримки високопосадовцями майже в усіх реґіонах України провладних кандидатів. Це — і пряма агітація за певного кандидата, і залякування та тиск на виборців, й обіцянки покращення життя в разі правильного голосування тощо. Громадська організація «Опора» оприлюднила інформацію про найпоширеніші порушення, до яких удавалися кандидати й політичні партії. Перше місце в списку порушників посідає Партія реґіонів (ПР), друге — самовисуванці, третє — Комуністична партія України (КПУ), четверте — Всеукраїнське об’єднання (ВО) «Батьківщина»;
* нездійсненні, абстрактні обіцянки властиві для багатьох передвиборних програм політичних сил і окремих кандидатів у народні депутати. Їхніх авторів не зупиняє навіть те, що для виконання обіцяного вони в майбутньому не матимуть належних повноважень. Так, наприклад, кандидат у народні депутати Владислав Кривобоков (м. Луганськ), який декларує себе «однодумцем Путіна», пообіцяв «змусити провести всенародний референдум із питання повноцінного входження України до об’єднання Росії, Білорусі та Казахстану». Лунають також численні обіцянки підвищити до європейського рівня заробітні плати та пенсії, скасувати пенсійну реформу, повернути в державну власність всі приватизовані підприємства тощо;
* поширення цілковито сфабрикованих або некоректних і недостовірних результатів соціологічних опитувань. Таким чином формується певна громадська думка й електоральна підтримка. Багато фахівців досить критично ставиться до діяльності Research & Branding Group, звинувачуючи цю установу в політичній заангажованості й діях на користь провладних політичних сил.
Характер і перебіг виборчої кампанії багато в чому залежить від стану та діяльності засобів масової інформації. Останнім часом під тиском українського суспільства було здійснено важливі кроки на шляху до забезпечення свободи слова в Україні: ратифіковано Європейську конвенцію про транскордонне телебачення та прийнято Закон «Про доступ до публічної інформації». Але одне з головних зобов’язань України перед Радою Європи – створення громадського телебачення та радіомовлення – так і не було виконане.
Особливо загострилася ситуація в інформаційній сфері перед парламентськими виборами, що дало підставу для заяв багатьох політиків і експертів про заангажованість та упередженість більшості українських засобів масової інформації (ЗМІ). Так, наприклад, незалежна медіа-профспілка України заявила, що порушення податкового мораторію на певні медіа (зокрема, канал ТVі) свідчило про показовий тиск на ЗМІ перед виборами. Також відсутня прозорість у питанні володіння основними медіа в Україні. Спостерігалося дедалі більше «джинси» (проплачених матеріалів у ЗМІ), що свідчить про збільшення кількості випадків підкупу редакторів і журналістів і посилення самоцензури.
Дуже гостру реакцію в суспільстві викликав законопроект щодо запровадження карної відповідальності за наклеп і приниження честі, гідності, репутації особи, який під тиском масових протестів був скасований рішенням ВРУ. Потрібно зазначити, що цей документ прямо суперечить зобов’язанням України перед Радою Європи.
Загалом, останнім часом ситуація в інформаційній галузі настільки ускладнилася, що дала підстави для досить різких заяв багатьох медіа-експертів. Так, Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації, вважає, що «інформаційна сфера, де відображена реальна країна, скорочується, як шагренева шкіра», а Наталя Лігачова, шеф-редактор проекту «Телекритика», заявила, що зараз ситуація із журналістикою в країні є гірша, ніж була за президента Кучми. Доволі песимістично оцінила сучасний стан медіа й Юлія Мостова, головний редактор газети «Дзеркало тижня. Україна», зазначивши, що «в Україні журналістика, як така, у високому значенні цього слова, зникає».
Медіа-експерти зазначають, що такий стан є наслідком певної, цілком свідомої політики в інформаційній царині. Після масових виступів журналістів проти утисків свободи слова 2004 року власники каналів стали обережнішими й за останні роки провели кадрові ротації у своїх журналістських командах, позбувшись тих, хто має власну позицію та відстоює її. «Зачистка» телепростору від самостійно мислячих і професійних журналістів пройшла дуже швидко, а ті, хто залишився, стали обережнішими й були змушені виконувати вказівки своїх керівників. Так, 2006 року новим власником і менеджментом «Інтеру» було одночасно звільнено більшу частину журналістів, які працювали на каналі тривалий час.
Наступним кроком стала так звана таблоїдизація телевізійних новин, коли замість важливої й актуальної інформації громадянам почали показувати лише те, що їм цікаве та розважає їх. Таким чином власники та менеджери телеканалів «зачистили» й залякали журналістів і розбестили аудиторію, потураючи її невибагливим інтересам і смакам.
Як зазначила п. Сюмар, якщо дивитися українське телебачення, то складається враження, що вся країна масово шукає наречених, обмінюється дружинами, спостерігає за «зірками», готує та худне в прямому ефірі. При цьому країна телевізійна не живе реальним життям своїх громадян, не згадує про проблеми, із якими вони мають справу щогодини та щохвилини.
Більшість населення України отримує інформацію саме з телевізійних програм новин. Та, на жаль, навіть там з’являється все менше інформації про актуальні й гострі проблеми суспільства: зростання цін, безробіття, погана екологія та медицина, соціальні й політичні протести, порушення прав людини тощо. За даними контент-аналізу Академії української преси, значно скоротилася кількість політичних тем, висвітлених телеканалами. Немає в ефірі різних точок зору, позицію влади представлено в 70 % випадків, тоді як опозиції — у 23 %, а прямої мови від лідерів опозиції ще менше — 16 %. Незаперечні лідери за кількістю коментарів подій — президент Віктор Янукович і прем’єр-міністр Микола Азаров. Медіа-експерт Ігор Куляс зазначає, що майже всі новини великих телеканалів є маніпулятивними й більшість громадян не має доступу до альтернативної інформації.
А п. Лігачова взагалі радить виборцям не довіряти будь-яким повідомленням новин стосовно життя в Україні, тому що вся ця інформація є «дозована, цензурована, відображає лише інтереси влади та під час виборів має всі ознаки не новин, а піару або навіть чорного піару».
Альтернативними джерелами інформації експерти називають ТVі, «5-й канал» і інтернет-ЗМІ, які, на жаль, недоступні для більшості громадян України. За даними деяких досліджень, інформацією незалежних видань користується не більше за 3 % населення.
Особливо скандальна ситуація з початком виборчої кампанії склалася навколо телеканалу ТVі, який є єдиним каналом, котрий належить не українському олігархові, а закордонному інвестору. На цьому каналі реалізується один із базових стандартів журналістики — баланс позицій влади й опозиції. Усупереч передвиборному мораторію на перевірки ЗМІ, саме цей канал за останніх півроку пережив чотири податкові перевірки. Щодо Миколи Княжицького, директора телеканалу, була порушена карна справа за статтею «навмисне ухилення від сплати податків». Такий тиск на господарську діяльність каналу безпосередньо перешкоджає його головній функції — інформуванню громадян. А з 20 липня ц. р. телеканал почали вимикати з кабельних мереж низки великих міст (Дніпропетровськ, Донецьк, Київ і інші) нібито «з технічних причин».
Широкого розголосу в суспільстві набула й справа інтернет-видання «Лівий берег», проти якого подав судовий позов Володимир Ландик, народний депутат від ПР. якийсь час роботу видання було заблоковано, а шеф-редактор була змушена виїхати за кордон.
Із метою запобігання поширення маніпулятивної інформації через ефіри випусків новин великих телеканалів і забезпечення об’єктивного висвітлення виборчої кампанії у вересні телеканали «Інтер», ICTV, «Новий канал», СТБ, «Україна» та представники громадських організацій підписали меморандум «Відкриті новини заради чесних виборів». Один із принципів меморандуму — висвітлення діяльності суб’єктів виборчого процесу, політичних партій і кандидатів з урахуванням рівня їх підтримки громадянами України згідно з результатами незалежних соціологічних досліджень. Але медіа-експерт Ігор Куляс досить скептично оцінив цю подію. Він вважає, що це «трохи допоможе менеджерам телеканалів «відбитися» від зовнішнього тиску», але навряд чи докорінно змінить ситуацію.
Із початком виборчої кампанії агітація за кандидатів у депутати та за політичні сили відбувалася не лише у вигляді демонстрації політичної реклами, а й за допомогою так званої джинси (прихованої реклами), яка дуже часто з’являлася у випусках новин і суспільно-політичних шоу.
Потрібно зазначити, що організація рекламної кампанії в ЗМІ вимагала від учасників виборчих перегонів значних фінансових витрат. Так, експерти вважають найдорожчим ефірний час на телеканалі «Інтер». У жовтні за хвилину політичної реклами на цьому каналі платили близько 70 тис. грн. Майже на рівні з «Інтером» коштував рекламний час і на СТБ: секунда рекламного часу – більш ніж 1 000 грн.
За даними медіа-агенції ZenithOptimedia, політики витратили на рекламу близько 500 млн грн. На загальнонаціональних каналах демонструвалася реклама восьми політичних партій. Варто згадати, що ПР і партія Наталії Королевської «Україна — вперед!» розпочали демонстрацію своїх телероликів ще до початку виборчої кампанії – навесні.
На телеканалах здійснювалася передвиборча агітація в межах телепроектів, що були започатковані раніше — «РесПубліка» Ганни Безулик («5-й канал»), ток-шоу на каналі ТVі, «Свобода слова» на ICTV, «Шустер Live» на «Першому національному». Також вийшов новий проект Савіка Шустера «Один на один» на «Першому національному», про який п. Шустер сказав: «Я обираю співрозмовника, який цікавий мені особисто в цій виборчій кампанії».
Крім того, із початком виборчої кампанії політики почали з’являтися в аполітичних проектах, таких як «Позаочі» з Юлією Литвиненко на телеканалі «Інтер». Героями останніх програм стали Петро Симоненко, Наталія Королевська, Михайло Добкін і Микола Азаров.
Медіа-експерти зазначають, що поява політиків у телеефірі не може бути безкоштовною. Іноді, як виняток, «для балансу» безкоштовно запрошувалися представники деяких політичних сил або громадських організацій.
Така практика негативно позначалася на якості телевізійних програм, вони стали вихолощеними, нецікавими: замість підтримання дискусії політик відповідав на заздалегідь підготовлені запитання ведучого й отримував вигідного для себе опонента в дебатах.
У таких ток-шоу дуже часто виступали представники влади (прем’єр-міністр Микола Азаров, віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко й інші члени уряду), які, інформуючи про роботу уряду, агітували таким чином за політичну силу, яку представляють. Можна сказати, що виборчу кампанію ПР проводив президент, а також прем’єр-міністр і представники центральної та реґіональної влади. Таку поведінку певним чином можна тлумачити як використання адмінресурсу.
Інформаційний ресурс ПР у цій виборчій кампанії — це фактично всі провідні телевізійні канали України та низка друкованих ЗМІ, серед яких — офіційні видання «Урядовий кур’єр» і «Голос України». Реґіональні ЗМІ, більша частина яких є друкованими органами місцевої влади або залежить від них, зазвичай переважно висвітлює діяльність партії влади та провладних депутатів.
Дещо обмежені можливості для донесення своєї думки до виборців мала Об’єднана опозиція (ОО). На телеканалах її представники брали участь у ток-шоу як опоненти діючої влади. Але у випусках новин сюжети про діяльність окремих опозиційних політиків та їхні виступи займали незначне місце. Олександр Турчинов, керівник центрального виборчого штабу ОО, взагалі, звинуватив центральне телебачення й обласні телеканали в «інформаційному кілерстві». Він заявив, що майже 90 % телеканалів працює на ПР. Прикладом такої політики стала демонстрація в прайм-таймі з порушенням законодавства та правил передвиборної агітації на «Першому національному» й обласних телеканалах шестихвилинного ролика, який ганьбив ОО та її лідерів.
За даними проведеного комітетом «Рівні можливості» медіа-моніторинґу, найупередженіший і найнеоб’єктивніший характер мовлення у висвітленні на українських телеканалах діяльності шести політичних партій спостерігався на Першому національному. Усі новинарні випуски там найчастіше починалися з інформування про ініціативи Кабінету Міністрів чи президента, які журналісти оцінювали позитивно. Відверто підтримував владу телеканал «Інтер». Тут за час виборчої кампанії негативної інформації на адресу «Батьківщини» було в 32 рази більше, ніж про ПР. ICTV також позитивно подавав інформацію про діяльність президента й уряду, тут найчастіше можна було почути пряму мову прем’єр-міністра Миколи Азарова. Активно представляв діяльність урядовців і президента телеканал «Україна». Позитивної інформації про «Батьківщину» канал ІCTV не подавав зовсім. Найбільше критичних матеріалів про владу демонструвалося на телеканалі ТVі та на «5-му каналі». Експерти зауважують, що найзбалансованіші за змістом політичні новини подавалися на «Новому каналі», СТБ і «1+1».
Єдиним друкованим ЗМІ, який відкрито підтримував опозицію, є газета «Вечерние вести». Такі авторитетні видання, як «Дзеркало тижня», «День» і «Коментарі», намагалися давати збалансовану інформацію про вибори, надаючи на своїх шпальтах слово політологам, експертам, представникам як влади, так і опозиції. Протягом всієї виборчої кампанії досить часто та детально подавалася інформація про передвиборчу ситуацію в реґіонах.
Досить потужну виборчу кампанію розгорнула КПУ, яка позиціонує себе як єдину справжню опозиційну силу до правлячого режиму. В усіх реґіонах України з’явилися рекламні плакати КПУ з передвиборним гаслом «Повернемо країну народу» та з обіцянками знищити олігархічний режим, створити гідне життя для робітників і селян, повернути безкоштовну освіту й медичну допомогу тощо. КПУ має досить широкий інформаційний ресурс у вигляді друкованих ЗМІ. По-перше, це – орган ЦК КПУ газета «Комуніст», а також такі видання, як «Рабочая газета», «Киевский вестник» «UАргумент» і низка місцевих видань. Представники КПУ регулярно брали участь у суспільно-політичних ток-шоу на провідних каналах, особливо активними були Петро Симоненко, лідер КПУ, народні депутати Євген Царьков, Олександр Голуб, Алла Александровська й інші.
Соціологічні дослідження постійно свідчили про зростання рейтинґу партії УДАР, очолюваної Віталієм Кличком, чемпіона світу з боксу. Про діяльність цієї політичної сили досить широко інформували всі провідні українські ЗМІ, чому, зокрема, сприяли спортивні успіхи її лідера. Представники цієї партії активно вели передвиборчу агітацію, виступаючи в телевізійному ефірі та даючи інтерв’ю друкованим виданням.
Спостерігався значний відсоток медіа-присутності партії Наталії Королевської «Україна – вперед!», яка також заявляла про свою опозиційність і реформаторські наміри. Ця партія ще задовго до виборів розгорнула широкомасштабну агітаційну кампанію, але усе частіше лунали обвинувачення на адресу п. Королевської в підкупі працівників ЗМІ та розміщенні «джинси». Наприклад, Інститут масової інформації оприлюднив дані моніторинґу, згідно з якими, партія Наталії Королевської покривала 23 % від загальної кількості замовних матеріалів у країні. Основним пропагандистом партії виступала сама п. Королевська, яка досить часто з’являлася на екранах телебачення та в друкованих ЗМІ.
Екс-президент України Віктор Ющенко також брав участь у виборчій кампанії на чолі блоку політичних сил «Наша Україна», який був створений шляхом об’єднання низки партій національно-демократичного спрямування («Наша Україна», Українська народна партія та Конґрес українських націоналістів). Інформаційними ресурсами цього блоку стали газети «Україна молода», головний редактор якої також балотується в народні депутати України, і «Народне слово» (орган Української народної партії). «Україна молода» видається чималим накладом і поширюється практично в усіх реґіонах України. Саме вона значним чином інформаційно забезпечувала виборчу кампанію блоку та його лідера Віктора Ющенка. На шпальтах видання регулярно розміщувалися бесіди зі самим Віктором Ющенком, кандидатами в народні депутати від блоку, інформація про зустрічі з виборцями в різних реґіонах. Газета послідовно формувала позитивний імідж лідера «Нашої України», підкреслюючи його значний внесок у розбудову української державності. Водночас, подаючи критичні матеріали стосовно влади, газета публікувала низку матеріалів, спрямованих проти ОО, характеризуючи її діячів як представників олігархічних кланів, що зрадили «єдиного патріотичного президента-українця, обраного народом». Екс-прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко звинувачувалася в зраді національних інтересів, укладенні не вигідних для України газових контрактів із Росією, у політичних інтригах. Екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко — у некомпетентності та непристойній поведінці. Були вміщені критичні матеріали щодо інших представників ОО, таких як поет Дмитро Павличко, народний депутат Володимир Ар’єв, лідер Народного руху України Борис Тарасюк і інші.
Узагалі, за словами Ірини Ванникової, кандидата в народні депутати від «Нашої України», саме ця політична сила стала «патріотичною опозицією № 1, яку не варто ототожнювати ні з чинною владою, ні з так званою Об’єднаною опозицією, тобто патріоти є третьою силою на тлі ПР, БЮТ і їхніх сателітів чи союзників».
Союзником ОО на виборах виступала ВО «Свобода». Партія Олега Тягнибока самостійно брала участь у виборчій кампанії, але координувала свої дії з «Батьківщиною» й узгодила з ОО своїх кандидатів у депутати на мажоритарних округах. Представники ВО «Свобода» активно з’являлися в різноманітних телевізійних програмах, виступаючи як опоненти діючої влади. Їхня агітаційна кампанія була досить активна, вона не обмежувалася лише ЗМІ , але кандидати в народні депутати безпосередньо спілкувалися з виборцями, організовуючи такі зустрічі майже в усіх реґіонах як на заході, так і на сході країни.
«Народна партія», лідером якої є Володимир Литвин, голова ВРУ, у цих виборах участі не брала. Частина її членів була включена до виборчого списку ПР, а сам Володимир Литвин і інші його однопартійці балотувалися на мажоритарних округах. Основними інформаційними ресурсами п. Литвина стали парламентська газета «Голос України», яка широко висвітлювала його діяльність як керівника парламенту, й орган Народної партії газета «Народна», більшість матеріалів якої висвітлювала виборчу кампанію представників партії.
Виборча кампанія 2012 року засвідчила певні негативні тенденції в інформаційному просторі України. Як зазначила Вікторія Сюмар, «це – усвідомлена інформаційна політика, реалізована цілком конкретними людьми, і її мета — загнати думаючих людей у інформаційні острівці Інтернету, аудиторії ТVі та «Фейсбука», зробивши ці острівці якомога вужчими, а тоді спокійно маніпулювати масами».
У зв’язку із цим у самому журналістському середовищі поширюються заклики до усвідомлення своєї відповідальності перед суспільством за майбутнє країни та щодо необхідності дотримання журналістської етики й стандартів.
Маргарета Шпір, президент Канадського товариства приятелів України

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...