Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Aug. 18, 2018

Гримаси «кумівської демократії»

Автор:

|

Липень 16, 2015

|

Рубрика:

Гримаси «кумівської демократії»
Віктор та Олександр Януковичі

Віктор та Олександр Януковичі

Якщо судити з відгуків світових політиків щодо боротьби з корупцією в Україні, то можна подумати, що ця суто внутрішня проблема країни стала «скалкою» в оці всього людства. Останнім часом про неї реґулярно висловлюються в Державному департаменті США й
структурах Європейського Союзу (ЄС), їй приділяють велику увагу на різних міжнародних
форумах і зустрічах.

Партнери втрачають терпець
Це можна зрозуміти тільки так: західний світ не бажає давати гроші країні, у якій їх може
очікувати доля «безвісти зниклих». Слабкий хід реформ, судячи з усього, наводить зарубіжних друзів України на роздуми. Не випадково останнім часом про корупцію в Україні західні політики стали говорити на межі відвертості, без натяків.
Так, Джеффрі Пайєт, посол США в Україні, виступаючи в польському Вроцлаві на організованому Атлантичною радою США ґлобальному форумі, рішуче заявив, що корупція на найвищому рівні є для України більшою небезпекою, ніж російські танки.
За наявною інформацією, п. Пайєт найближчим часом не має наміру залишати свою посаду
в Києві. Тим часом у дипломатичній практиці не так уже й часто іноземний посол, котрий
працює в країні, критикував її керівництво так жорстко. Дипломат ризикував накликати
на себе невдоволення «найвищих чинів». Але, мабуть, проблема корупції в Україні не на
жарт турбує політиків за океаном. США тиснуть на ЄС, аби санкції проти Російської Федерації (РФ) як країни-аґресора були подовжені та посилені заради допомоги Україні, де триває війна.
Тим часом у самій Україні влада, як то кажуть, не поспішає усувати перешкоди для досягнення бажаної перемоги. Західні партнери починають утрачати терпець. Саманта Павер, постійний представник США в Організації Об’єднаних Націй, побувавши у Києві, заявила, що Сполучені Штати підтримують український народ «за двома напрямками: у протидії російській аґресії і у створенні відкритого уряду, що чутливо реаґує на потреби населення». Із першим фронтом начебто все ясно: так-сяк, але Захід допомагає Україні. Із другим з названих фронтів — не все так однозначно.
У західних країнах прозорість дій уряду вважають основним засобом боротьби з підкупами посадових осіб. Звісно, стовідсотково зжити корупцію серед можновладців не вдається ніде — навіть у США спалахують скандали такого штибу. Проте чітко вибудуваний державний механізм і широкі можливості для контролю за чиновниками з боку суспільства не дозволяють корупції суттєво впливати на життя суспільства.
Здається, що такий перевірений часом західний рецепт підійшов би й молодій державі на берегах Дніпра. Але от чи достатній він для України? Однозначної відповіді немає і бути не
може.

Кумівство
Україна — не зовсім звичайна країна. Слабкість державних інститутів у ній зумовлена не
так поганими законами та заплутаними реґуляторними процедурами, як цілеспрямованою діяльністю вітчизняного чиновництва. Недієві закони та засилля державного «контролю» у
сфері економіки та бізнесу в Україні є методом і сенсом існування можновладців. І мастильним матеріалом у цьому налагодженому механізмі виступає кумівство.
Кумівство — це зв’язки між людьми, близькі до родинних. Формально все починається
з хрещення дітей. На практиці діти тут мають другорядне значення. Обзавівшись впливовим
«родичем» — кумом, багато людей використовують контакти з ним для вирішення особистих проблем — просування своєї службової кар’єри, влаштування дітей і друзів на «хлібне» місце в держапараті, отримання привілейованих держзамовлень для сімейних фірм, «відмазка» нащадків від покарання за вчинені правопорушення.
Важливішою може бути політична складова. Наприклад, участь кума у створенні блоків
у парламенті та місцевих радах, голосування за певні законопроекти чи рішення — фантазія сановних корупціонерів не має меж. Головне в тому, що використовують такого штибу зв’язки здебільшого на шкоду інтересам держави та суспільства.
Кумівство як вид фаворитизму, що надається родичам або друзям, незалежно від їхніх професійних рис, не є винаходом українців. Однак якщо воно і трапляється, наприклад, у сучасній Англії, то там його старанно маскують навіть в аристократичному середовищі. Звісно, вихідці зі знатних родів у деяких європейських країнах можуть відкрито купатися в надмірній розкоші, але ділова й політична кар’єра їм не світить. У кращому випадку вони будуть змушені пробувати себе в приватних компаніях батьків. Якщо ж якийсь глава держави призначив свого найближчого родича на високу державну посаду, то суспільство реаґує на це дуже жорстко.
В Україні ж куди не кинь оком — усюди можна наштовхнутися на чийогось кума. Населення це вже майже не обурює. А фінансово-політична еліта відкрито та навіть дещо зухвало
використовує кумівські зв’язки для роздачі/отримання «хлібних» місць і преференцій для
сімейних бізнесів.
Своєрідним рекордсменом із кумівства донедавна був Віктор Ющенко, у нього налічувалося
17 кумів. Можливо, ця обставина перетворила період президентства Віктора Андрійовича у
в’язке та малопривабливе безчасся, коли влада вирікала багато правильних слів, але нічого не робила для реформування країни.
Янукович, котрому Ющенко, плюнувши на заповіти Майдану-2004, допоміг прийти до влади, довів цю ганебну систему до досконалості. У період його правління слово «сім’я» відображало мафіозно-кумівську структуру влади, стало мало не офіційним.
Банда Януковича довела «кумівську демократію» до такої міри, що країною фактично керував не президент, а його старший син Олександр, котрий до сходження батька на владний Олімп працював простим стоматологом. За влади батька він став головним відповідальним у державі за роздачу високих посад.
Усього за чотири роки такого нестримного розгулу «кумівської демократії» в Україні повністю втратили самостійність уряд, Верховна Рада, Генеральна прокуратура, Служба безпеки, Національний банк, Верховний і Конституційний суди.

Дорогою ціною
Ціна, яку український народ заплатив за можливість будувати власне життя за своїм, а не за
путінським розумінням, виявилася настільки великою, що спочатку здавалося: повернення до минулого бути не може. За жодних обставин!
Але хід подій засвідчує, що життя у вільній країні може ще довгий час залишатися для українців лише нездійсненною мрією. Якщо проаналізувати дії людей, котрі прийшли в Україні до влади після Революції гідності, то неминуче дійдеш висновку: система не змінилася. Вона викручується та мімікрує, зображуючи реформи. Але реальні зміни полягають, головним чином, лише в тому, що на перший план виходять інші сімейно-кумівські спільноти.
Сім місяців тому в Одесі різко пішла вгору Тетяна Горностаєва, донька Віктора Шокіна,
генерального прокурора України. Не дрімав і його попередник Віталій Ярема: його 26-річний син швидко став главою департаменту в Державній реєстраційній службі. В Олексія Баганця, заступника п. Яреми, відразу два сини пішли на підвищення.
За такої кумівської вольниці чи варто дивуватися тому, що під час судового засідання певні прокурори за допомогою SMS спілкуються між собою на бандитському жаргоні, обговорюють, як побити журналіста та відібрати в нього телефон тільки тому, що він їм не сподобався? Такий дикий випадок нещодавно став надбанням української громадськості.
При такому розгулі «кумівської демократії» чи варто дивуватися тому, що народному депутату Сергію Клюєву, з котрого Верховна Рада зняла судову недоторканність, удалося втекти за кордон? Зник у невідомому напрямку й Антон Чернушенко, голова Київського апеляційного суду, спійманий на чималих хабарах.
Сановне кумівство, сімейність, фінансово-політична клановість не тільки відіграють величезну роль у житті України, але й фактично стали «духовними скріпами» теперішньої системи влади. Про те, хто є ідейним натхненником цієї нової версії «кумівської демократії», написано і сказано так багато, що повторюватися немає сенсу. Але Президент Порошенко не чує громадської критики. Він живе у якомусь своєму світі, вигаданому та відірваному від дійсності. Йому в цьому його маленькому світі добре та затишно. Його дохід усього за рік війни зріс у 6,5 раза! Парламент перебуває під «ручним управлінням». До силових відомств приставлені люди зі свого кола. Син улаштований депутатом Верховної Ради. Світові лідери зустрічають як рівного партнера. Що ще потрібно людині?
Стовпам «кумівської демократії», можливо, більше нічого й не потрібно. Ось тільки народу чекати від такої влади чогось хорошого не доводиться. Адже не випадково Саманта Павер у ході візиту до Києва зауважила: «Багато реформ поки що — тільки на папері. На практиці такі проблеми, як монополія олігархів, відсутність відкритості, не розглядаються серйозно. Хтось іде у відставку, але його не судять».
Ще виразніше висловився посол Пайєт. Говорячи на форумі в Польщі про небезпеку
корупції для долі України, дипломат наголосив: «І покласти край цьому беззаконню можуть тільки самі українці». Адже тільки зусиллями всього суспільства можна зжити «кумівську демократію» — головну перешкоду для ефективної боротьби з корупцією в Україні.
Олександр Косвінцев, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...