Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 23, 2020

Хочеш свою партію в Україні? Плати 50 гривень!

Автор:

|

Жовтень 14, 2020

|

Рубрика:

Хочеш свою партію в Україні? Плати 50 гривень!

Чесні, цілеспрямовані, котрі відстоюють інтереси людей і не продаються олігархам. Саме такими більшість українців хотіли б бачити своїх обранців, яких делегують в органи влади. Натомість отримують сувору реальність, переповнену брехнею, підкупами і вічними зв’язками з олігархами тих, кому вони повірили і за кого віддали свій голос. Чи можливо в Україні змінити цю політичну реальність, розповіли філософ і публіцист Ігор Лосєв, політичний аналітик Олександр Кочетков, філософ Сергій Дацюк і політолог Юрій Романенко.
— Чи реально в Україні створити «народну партію», яку фінансуватимуть самі громадяни?
Ігор Лосєв: — Аби українці створили таку партію, вона щонайменше має зацікавити значну частину суспільства. Вона має базуватися на дуже привабливій ідеї, а такої для всіх нема і бути не може. Та й аби профінансувати партію, потрібні великі гроші, а для пересічних людей це проблема. Можна говорити лише про створення партії для власного середовища — тих, у кого такі ж погляди, як у вас. Але у кожній області та районі інтереси різні. Та й українці не звикли за щось платити і вкладати у щось свої гроші. Хоча на функціонування такої партії пересічний українець жертвував би якихось 50 грн у місяць, але звичка отримувати все на дурняк — сильна. Та й демократія може бути лише там, де є demos — спільнота відповідальних громадян. У нас такі громадяни становлять не більше 15 % населення. Тож створювати демократію в країні, де таких людей лише 15 %, нереально. Зараз у Міністерстві юстиції України зареєстровані близько 300 партій, і що? Нічого це не дає, бо це групи за інтересами і нічого більше. Тому потрібно швидше не політичну партію створювати, а широкий громадський рух, який би виніс на поверхню сильного одноосібного лідера — національно-патріотичного, відданого країні, навколо якого можуть об’єднатися всі патріоти України і лояльні до незалежності люди.
Олександр Кочетков: — Українці можуть створити таку партію, але рівень її підтримки буде максимум 2-3 %, адже всі засоби масової інформації перебувають у руках олігархів, а Інтернет ще не настільки впливовий, щоб партія, яку не показують по телебаченню, отримала достойні відсотки. Припустімо, українці підтримують певну команду й ідеї, почнуть скидатися грішми і якщо 1 млн USD зберуть, можна буде придбати етер, випускати газети, розмістити бігборди, провести повноцінну передвиборну кампанію. Та найголовніше: наше суспільство має дозріти до того, що, якщо воно хоче жити заможно і прозоро, тоді треба це майбутнє життя профінансувати з власної кишені — десь так, як фінансували армію.
Сергій Дацюк: — Я вважаю, що в Україні варто змінювати систему управління — забути про партії. Структура влади в Україні не дозволяє ухвалювати рішення, які сприяють розвитку держави. Та й ми вже втратили можливість на зміни, тепер навіть революція не допоможе.
Юрій Романенко: — Створити таку партію в Україні нереально. Та й скинутися по 20-30 грн на місяць із кожного буде недостатньо. Один із основних арґументів — українці не здатні на довготривалі серйозні колективні дії, ще й системні. Століття за століттям вони такими були. Це не означає, що так буде завжди, але зараз це проблемна. Ми дуже довго змінюємося і дуже консервативні, а коли народ не встигає за змінами, він ризикує просто перетворитися в якесь індіанське плем’я.
— Аналоги такої партії у світі є?
О. К.: — Такі партії існують у будь-якій розвиненій країні. Усі партії англосаксонського світу збудовані таким чином, що стати лідером можна, лише спираючись на підтримку низових партійних організацій, а не купивши партію. Та й партію фінансують її члени, хоча є і внески від багатіїв, але вони фіксовані та прозорі. А в Україні ніхто не знає, хто і яким чином фінансує партії.
— А якби таку партію в Україні створили, як би вона мала виглядати структурно?
О. К.: — Народна політична партія має мати не вертикальну, а горизонтальну структуру: мають бути сформовані осередки на місцях, які б контактували між собою не через центр (Київ), а безпосередньо між собою. До того ж у кожному реґіоні мав би формуватися свій лідер, який міг би потенційно очолити загальний список. Таких має бути приблизно 10-15. Щонайменше у такій партії має бути 200 тис. осіб, але щоб отримати владу, необхідно близько 1 млн членів, аби мати можливість вивести на вулицю водночас по всій Україні 500 тис. осіб. От така партія має реальний шанс стати владою. До слова, утримання олігархічної партії зараз коштує 10 млн грн на рік (зарплати, оренда приміщень, транспорт, зв’язок тощо). І таку партію треба вибудовувати знизу догори, щоб на лідерів інші мали вплив і могли їх відкликати від керівництва партії (як керівних партійців, так і депутатів). А теперішня українська партійна система вибудувана так, що відданість лідерові вирішує все, а низові члени партії жодного впливу на ситуацію не мають.
С. Д.: — Якби в Україні відбулася структурна революція, опісля не мало б бути ні парламенту, ні президента, натомість мали б існувати організації (з мережами та клубами), в яких підтримували б і реалізовували реальні інтереси людей і ними управляли б громади, а не олігархи. Але це вже структурна революція і принципово інший процес. Та тут що ще важливо: передусім мають з’явитися реальні управлінці, пов’язані співуправлінням і співволодінням, в які б об’єднувалися разом люди, котрі мають свої інтереси та хочуть їх реалізувати, а не ті, хто ходять голосувати за те, що почули по телевізору. У нас був шанс на зміни, коли ми могли почати цей процес, але на виборах українці проголосували за продовження чинної системи.
І. Л.: — У партії має бути насамперед ідеологія, основа, яка об’єднує всіх членів партії, котрі знають: інтереси партії важливіші, ніж їхні особисті. А без ідеології це не партія, а політичний проєкт або кооператив. Тому я вірю в активну меншість у суспільстві, яка може зі своїх лав висунути видатного діяча, котрий зможе силовим шляхом врятувати Україну від розпаду.
— Чи не «здалася» б така партія в руки олігархам, котрі запропонували б великі гроші?
О. К.: — Якщо така партія започаткує і впровадить у життя реформу системи влади в Україні, де-факто поставить владу у залежність від громадян та проіснує п’ять-шість років, цього буде достатньо, бо залишиться існувати й надалі.
І. Л.: — Не забуваймо, що до демократії ми ще не прийшли, бо свідомого народу у нас дуже мало, який здатен відповідати за себе, свої дії та країну. І вибори 2019 року засвідчили: народ у нас страшненький і може обрати президентом і клоуна, і балерину, і мавпу зі зоопарку. А це свідчить про абсолютну безвідповідальність українців, а такі люди в Україні становлять більшість. Та й майже всім українським партіям притаманна феноменальна безвідповідальність, зважаючи на їхні постійні чвари та домовленості. Саме у Верховній Раді народилася фраза: «Вчасно зрадити — це не зрадити, а передбачити». Тому я не вірю в цю всю партійно-парламентську демократію. Яка демократія може бути там, де громадську думку формують чотири олігархічні телеканали, а країною керує клуб олігархів?
Тому й у створення такої народної партії не вірю. Хіба в умовах якогось великого протистояння патріотичної й антипатріотичної частини населення України українці можуть висунути якогось сильного лідера, котрий зможе взяти на себе персональну відповідальність за країну на кілька років вперед. А це все партійне будівництво навряд чи нам допоможе, бо в нас усі ці партії створюють як комерційні проєкти, або проєкти під якусь особистість. Та, гадаю, саме життя з притаманною йому жорстокістю змусить нас почати думати і відповідати за свої вчинки. Ось і українці, коли добряче отримують по голові, починають думати і часто зовсім непогано. Але потрібний цей «чудовий копняк», після якого люди починають ворушити мізками, враховуючи, що наш народ ледачий на голову. Українці дуже працьовиті фізично, але дуже ледачі інтелектуально, на жаль. Хоча є гасло, що демократія — це влада більшості, але тут потрібний не кількісний, а якісний підхід, бо демократія — це все ж влада найбільш відповідальних і гідних людей. В іншому разі отримаємо те, що маємо зараз: веселу диктатуру клоунів, яка закінчиться для країни дуже невесело.

Марія Волошин, «Вголос»

About Author

Meest-Online