Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Aug. 21, 2017

Думки з Європи

Автор:

|

Вересень 25, 2014

|

Рубрика:

Думки з Європи

Путін

Аналітики з групи Geostrategy провели низку зустрічей із політичними експертами, котрі працюють у різних дослідницьких інституціях країн — членів Європейського Союзу (ЄС). Метою зустрічей було «заміряти температуру» у ставленні європейського експертного співтовариства до дій Російської Федерації в Україні, поцікавитись, як із Європи виглядають часом абсолютно самовбивчі дії Путіна, а також, за можливості, визначити перспективи, які чекають на Україну у найближчому майбутньому.

Росії схід України не потрібен
Росія не має наміру захопити або ж анексувати схід України так, як це вона зробила із Кримом. Донецька або Луганська області — це не Крим, переварити їх фактично нереально, не наштовхнувшись на дуже серйозні санкції з боку Заходу.
Адже Брюссель і Вашинґтон, які восени цього року рекомендували Україні не вв’язуватися у кривавий конфлікт під час окупації Криму, давали офіційному Києву гарантію, що далі російська експансія на Україну не поширюватиметься. Питання про те, чому Захід санкціонував здачу Криму, — очевидне: він хотів дати Путіну змогу заковтнути гачок, який має стати для нього смертельним. Путін клюнув.
В Європі знають, що спецоперація з анексії Криму, миттєво реалізована навесні цього року, готувалася давно, однак про її початок було відомо обмеженому колу людей у Кремлі. Після успішної спецоперації «Крим» акції військового генералітету скочили вгору. Від успіху в Кремля сталося певне запаморочення, він почав вірити, що млява реакція Брюсселя та Вашинґтона щодо Криму відкриває Путіну дорогу до захоплення інших реґіонів.
Варто сказати, що російська дипломатія та політична розвідка підставили Путіна, позаяк подавали неправильні сигнали в Москву про те, що ЄС — розколотий, і в разі введення російських військ на схід України він буде діяти аналогічно з Кримським аншлюсом. Чинником Вашинґтона російському керівництву також радили не надто перейматися й описували американського президента як політика, не здатного ухвалювати різкі рішення. Насправді це була пастка, у яку Захід заманив Путіна.
Реакція Вашинґтона та ЄС на події на сході України стала цілковитою несподіванкою для господаря Кремля. Санкції, які вводяться проти РФ, є серйозною загрозою персонально для Путіна. Насправді йому схід України у складі Росії не потрібен. Йому потрібен схід у складі України, оскільки саме через Луганськ і Донецьк він завжди ефективно контролював офіційний Київ. Йому потрібна проросійська фракція в українському парламенті, оскільки та може пхати палиці у колеса на шляху просування України в Європу та реалізації швидких і ефективних реформ. Реформована й успішна Україна — смерть для Путіна.

Що думає ЄС про перспективи України?
Європейці вірять у те, що у перспективі Україна має стати повноправним членом Євросоюзу. Однак ті, хто серйозно займається політичним плануванням, переконані, що Україна лише стала на шлях пошуку власної самоідентифікації та перебуває у періоді активних трансформацій. Останні 23 роки української незалежності не давали серйозним європейським та американським стратегам упевненості в тому, що на Україну можна розраховувати.
Події Євромайдану почали змінювати існуюче стереотипне мислення. Очевидно, це – уже безповоротний процес. Європа повертається обличчям до України та поступово відкриває їй свої обійми. Хоча сподіватися на те, що цей процес буде швидким, не варто. Українцям треба готуватися до складного трансформаційного періоду, який зробить країну економічно потужнішою та політично стабільнішою. Якщо цих передумов не буде, Україна далі перебуватиме у так званій зоні європейської стратегічної невизначеності.
Цього треба уникнути. Позаяк будь-які невдачі України у реформах продовжать політичне життя Путіна та, відповідно, розтягнуть небажаний для Києва період турбулентності. Натомість, успіхи офіційного Києва за «польською моделлю» максимально наблизять політичну смерть путінського режиму.
Звісно, відкритим залишається питання, хто після трагічних подій в Україні й очікуваного колапсу російської економіки прийде до влади у РФ. Європі зрозуміло, що передача влади в Кремлі буде кривавою. Недаремно російського терориста Стрєлкова Москва вивезла до Росії з метою використання для фізичного придушення опозиції, яка наважиться виступити проти Путіна. Обкатаний на подіях у Донецькій та Луганські областях, Стрєлков поступово стає смертоносною зброєю Москви проти власної опозиції. Він відстоює ідею сильної Росії, тобто виступає за збереження путінського режиму. Таким чином, будь-хто з російської опозиції, хто наважиться поставити під сумнів фактор Путіна, буде зарахований до категорії національного зрадника. І буде знищений, причому навіть фізично.

Чинник України для відносин РФ зі США
Анексія Криму й аґресія РФ у Донецькій та Луганській областях стала величезним викликом для російсько-американських відносин. Завершився етап «перезавантаження», під час якого панувало відчуття, що Росія рухається шляхом будівництва ліберально-демократичної моделі суспільства. Однак російська економіка, накачана грошима від продажу нафти й газу, не потребувала партнерства.
На якомусь етапі Путін переконався у тому, що Європа та США йому не загрожують, оскільки вони — розколоті, слабкі та нездатні перегравати його хитрі операції. Забрав же він 2008 року частину грузинських територій, і що? Чи хтось його за це покарав? Тож він почав поступово, але впевнено втрачати зв’язок із реальністю. Путін не сприймав Європи та США як серйозних і принципових гравців, здатних дати жорстку відсіч російській аґресії.
На цьому тлі запровадження санкцій стало для нього абсолютним шоком. Природно, що в умовах несподіваної втрати доступу до західних фінансових ресурсів погляди Путіна було переорієнтовано на Китай. І це було для Заходу очікувано. РФ і Китайська Народна Республіка (КНР) є членами організації Шанхайського економічного співробітництва, після анексії Криму ці країни уклали довготермінові угоди у галузі енергетики. Однак стратегічні наміри Пекіну не збігаються з намірами Москви. Китаю потрібен російський Сибір, де зосереджено близько 80 % усіх енергетичних покладів РФ. А Путіну потрібен порятунок від критики Заходу, потрібен союзник у Раді безпеки ООН, а також китайські харчі та гроші.
Усе це Путін отримав під час свого візиту до КНР у травні 2014-го. Але не просто так. У рамках цього візиту Путін зробив ось що: він повністю здав російські інтереси в реґіоні Середньої Азії, погодившись із тим, що цей регіон є особливою сферою національних інтересів КНР; продав російський Сибір з усіма його мешканцями та корисними копалинами. Пакт про капітуляцію Росії буде реалізовано протягом 30 наступних років. Імовірно, вже не за життя самого диктатора.

Що діється з російською армією?
У російських збройних силах є окремі підрозділи, які мають високий рівень підготовки й оснащення. На них протягом десяти минулих років було витрачено десятки мільярдів доларів. Однак кількість таких підрозділів навряд чи перевищує 10 % від загальної кількості російських військовослужбовців.
Для інформації: чисельність активних збройних сил — 1 млн 37 тис. осіб; військові резерви — 2 млн. осіб. Напіввійськові формування — 359 100 осіб. Загальна чисельність військових формувань — 3 396 100 осіб.
Якраз ці 10 % і було залучено до захоплення Криму, а також вони частково беруть участь у війні на сході України. Водночас, переважна більшість російський військових – погано тренована, має проблеми з алкоголем і наркотиками. У переважній більшості офіцерський корпус російської армії також є непрофесійним. Отже, російська армія модернізувала лише свою невелику частину, яка також повинна закривати кордони з Китаєм та Японією. Якщо би Путін у Пекіні в травні ц. р. не продав Сибіру Китаю, то китайська армія, скориставшись присутністю професійних російських військових частин у Криму та на сході України, могла би перейти у наступ. Однак наразі вона цього не робить, оскільки розглядає цю частину РФ як свою власність.
Будь-яке пряме військове протистояння російської армії з військами НАТО або Китаю однозначно закінчаться крахом Росії. У цьому ні в кого не виникає жодних сумнівів. Путін усвідомлює свою слабкість, порівняно зі Заходом, яка усім стане зрозумілою під час прямих військових зіткнень. Єдине, що він може робити, — це за допомогою відносно невеликої кількості тренованих військових, великої кількості зброї та проросійських прихильників, котрі живуть в країнах колишнього СРСР, створювати хаос і виторговувати для себе якісь гарантії.

Деякі висновки
У Росії триває процес формування ліберального крила, яке усвідомлює, що режим Путіна становить пряму загрозу російській державі. Причому сам Путін вважає, що це крило фінансується й активно підтримується ззовні, що розглядається ним як чіткий політичний сигнал: Захід почав його «зливати».
Путін втратив контакт із людьми, котрі раніше могли висловлювати йому відверті думки та надавали альтернативні ідеї, інколи навіть критикували. Натомість, він замкнувся на спілкуванні з обмеженим колом людей, переважно військових. Наслідки такої ситуації важко передбачити. Хтось каже про палацовий переворот, який усуне Путіна від влади, хтось — про модель усунення, яка була застосована щодо Микити Хрущова після Карибської кризи 1962-го.
Однак Україна повинна розуміти: шлях у Європу через проведення реформ є єдино правильним. Усі в Європі очікують, що у перспективі п’яти років Україна стане модернізованою та політично стабільною державою, здатною бути надійним партнером і другом Заходу.
Група глобальної розвідки Geostrategy
http://geostrategy.ua/node/869

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...