Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 22, 2019

Чи повторить Україна «рекорд» виборів у Азербайджані?

Автор:

|

Листопад 14, 2013

|

Рубрика:

Чи повторить Україна «рекорд» виборів у Азербайджані?

У жовтні в Азербайджані відбулися президентські вибори, у підсумку яких Ільхам Алієв був утретє переобраний на найвищу в цій країні керівну посаду. Беручи до уваги існування напружених відносин азербайджанського президента з керівництвом низки західноєвропейських держав і США, аналітики екстраполювали азербайджанський приклад на політичну мапу України, де вже розпочалася підготовка до президентської передвиборної кампанії 2015 року. Адже сприйняття Заходом нинішнього президента України, особливо після «справи Тимошенко», стало схожим на те, як Брюссель і Вашинґтон оцінюють та сприймають п. Алієва. Які ж висновки повинен зробити офіційний Київ у майбутніх передвиборних перегонах, враховуючи приклад президентських виборів у Азербайджані?

Алієв — друг Заходу
Родина Алієвих одноосібно керує Азербайджаном від часу розпаду СРСР. 1993-го та 1998 року Гейдар Алієв, батько Ільхама, двічі переобирався на посаду президента держави. 2003-го президентську естафету в нього перейняв син Ільхам, який продовжив курс батька на розвиток енергетичного сектору країни, побудову стратегічних відносин зі США й Туреччиною, а також пошук надійних шляхів експорту азербайджанської нафти та газу на світові ринки.
Цікаво, що на тлі існування доволі напружених відносин Азербайджану з Російською Федерацією (РФ) Баку фактично не зраджував Україні, особливо в енергетичних питаннях. Якщо поглянути на документи посольства США в Баку періоду 2005-2008 рр., що виявилися доступними через мережу Wikileaks, то стає очевидно: під час проведення жорстких перемовин із російською стороною, яка після Помаранчевої революції 2005-го тиснула на Азербайджан, намагаючись обмежити доступ України до будь-яких альтернативних енергоресурсів, Ільхам Алієв залишався вірним тим домовленостям, що його країна ухвалювала з офіційним Києвом.
Ситуація напружилася 2012-го, коли Ільхам Алієв заявив про бажання висунути свою кандидатуру на президентських виборах у жовтні 2013 року.

ОБСЄ під «Бакинським ударом»
Міжнародний тиск на Азербайджан здійснювався з кількох точок. Тиснула Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), яка до початку й під час передвиборної кампанії постійно наполягала на неприпустимості існування в країні кишенькової опозиції, що створюється керівництвом Азербайджану лише для того, щоби ніхто не звинуватив Ільхама Алієва в диктаторських методах управління державою. Ситуація настільки загострилася, що підлеглі Корея Таргая, керівника офісу ОБСЄ в Баку навіть брали участь в акціях протесту, які проводила опозиція напередодні президентських виборів.
Такі речі аж так роздратували керівництво Азербайджану, що у березні 2013 року міністерство закордонних справ країни спрямувало на адресу головуючого в ОБСЄ Леоніда Кожари, міністра закордонних справ України, лист, у якому висловило прохання змінити «Бакинську місію ОБСЄ» на «Координатора проекту ОБСЄ».
Що давала Азербайджану зміна статусу місії ОБСЄ? Це дозволило би суттєво скоротити персонал представництва ОБСЄ напередодні проведення в жовтні 2013-го президентських виборів, що, за задумом офіційного Баку, знижувало потенційні ризики почути з боку ОБСЄ критику за результатами проведення президентських виборів.
Подібний крок Боку мав також на меті зробити керівництво офісу ОБСЄ в Баку стриманішим у своїх оцінках внутрішньополітичних процесів у Азербайджані. Ситуація була настільки серйозною, що Ламберто Заньєр, генеральний секретар ОБСЄ, особисто обговорював це питання з президентом Алієвим.
Подібна ініціатива офіційного Баку стала серйозною проблемою на початку головування України в ОБСЄ, оскільки могла поставити під загрозу ухвалення важливих рішень. Адже згідно із чинною процедурою ухвалення рішень у рамках ОБСЄ, необхідно мати повний консенсус. У разі, якщо одна з країн-членів ОБСЄ виступає проти ухвалення підсумкового документу, рішення вважається неприйнятим.
Розуміючи всі наявні ризики, у липні ц. р. до Баку з робочим візитом літав п. Кожара, який закликав Ельмара Мамедьярова, міністра закордонних справ Азербайджану, не змінювати статусу представництва ОБСЄ в Баку. Зрештою, українській стороні вдалося переконати азербайджанських колег.

Захід визнав Алієва
Судячи з доволі стриманих заяв Відня (ОБСЄ), Страсбурга (Рада Європи), Брюсселя (Європейський Союз) і Вашинґтона щодо результатів проведених у Азербайджані президентських виборів, аналітики схильні зробити висновок про те, що Захід «проковтнув» вибори в Азербайджані.
За місяць до проведення в цій країні президентських виборів європейські енергетичні компанії Shell, Bulgargaz, Gas Natural Fenosa, DEPA, E.ON, GDF Suez, HERA Trading, Axpo, Enel підписали контракти на постачання азербайджанського газу, основні обсяги якого отримають Італія, Греція та Болгарія. Термін дії контрактів — 25 років. Обсяги газу — близько 10 млрд куб. м на рік із можливим збільшенням до 20 млрд куб. м. Місце видобутку — нафтородовище Шах-Деніз, потенційні поклади якого оцінюють близько 1,2 трлн куб. м газу.
Для глибокого опрацювання ситуації також було залучено США. У Нью-Йорку 26 вересня, менш ніж за місяць до проведення президентських виборів, міністр Мамедьяров узяв участь у роботі Каспійського форуму. На ньому було детально розказано не лише про наміри Азербайджану зіграти на пониженні залежності Європи від російського «Газпрому», а й про будівництво стратегічно важливої залізниці, що має об’єднати Азербайджан, Грузію та Туреччину. Як результат, Ельмар Мамедьяров привіз із Нью-Йорка до Баку позитивний політичний сигнал про те, що Вашинґтон хоч і покритикує Ільхама Алієва, але визнає-таки єдиним легітимним президентом Азербайджану.

Чому Україні важко повторити приклад Азербайджану?
Для Віктора Януковича президентські вибори 2015 року будуть найважчими за всю його політичну кар’єру. І, як і 2004-го, їх успішність значною мірою залежатиме від того, наскільки Західна Європа та США будуть готові побачити в особі українського президента загальнонаціонального лідера, який зможе далі вести одну з найбільший у Європі країн шляхом стабільного та демократичного розвитку.
А для цього Вікторові Федоровичу треба отримати перевагу за результатами підрахунку голосів не в межах статичної похибки (як 2010-го), а відірватися від свого опозиційного суперника, ким би той не був, мінімум на 15 %. Ось тоді підсумки голосування ні в кого не викличуть сумніву.
Однак такий розвиток подій виглядає дуже проблематичним. Подальше падіння темпів розвитку української економіки, невдала політика щодо РФ, яка, отримавши право на перебування російського Чорноморського флоту в Криму ще на 40 років, не знизила для України ціни на газ, руйнування виснаженої інфраструктури без високих темпів її відновлення, відсутність очевидного прогресу в реформуванні податкового законодавства, концентрація великих активів у руках невеликої кількості осіб, наближених до української влади — ось те, що українські виборці будуть ставити в провину саме Віктору Януковичу.
Своєю чергою, ЄС і США, які перед самітом «Східного партнерства» очікують вирішення питання звільнення Юлії Тимошенко, так само мають власні розчарування. Віктор Янукович, чию перемогу 2010 року Вашинґтон і Брюссель не ставили під сумнів, не виправдав їхніх сподівань. За його президентства почався відхід від демократичних принципів управління країною, а також переслідування опонентів за політичними мотивами, посилився тиск на пресу, стали важчими умови діяльності іноземних компаній на українському ринку, унаслідок чого спостерігається стійка тенденція відтоку іноземних інвестицій.
Тому повторити 2015 року рекорд Ільхама Алієва буде для Віктора Януковича надзвичайно важким завданням. Але полегшити його може факт підписання в листопаді ц. р. довгоочікуваної Угоди про асоціацію між України з ЄС. Якщо документ буде підписано, це створить хоча б ілюзію того, що Захід буде стриманішим, ніж 2004 року, у своєму ставленні до чинного українського президента. Якщо ж із якихось причин, зокрема через Юлію Тимошенко, угоди не підпишуть, це остаточно поставить крапку в президентській кар’єрі Януковича.
Уже на цьому етапі необхідно розпочати формування стратегії участі Віктора Януковича в президентській кампанії. У цій стратегії вагоме місце має бути відведене пошуку своєрідних «політичних і економічних гачків», які зачеплять Захід і переконають його в тому, що співпраця з Віктором Януковичем після 2015 року — річ вигідна як для західного капіталу, так і для українських громадян, які хочуть стати ближчими до ЄС.
Група глобальної розвідки Geostrategy
http://geostrategy.ua/node/613

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...