Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, May. 26, 2018

Чи можна зустрічатися з поганими хлопцями?

Автор:

|

Грудень 14, 2016

|

Рубрика:

Чи можна зустрічатися з поганими хлопцями?

Надія Савченко

Зазвичай, мами категорично кажуть «Ні!». Але ж ця донька особлива — Герой України, народний депутат, делегат Парламентської асамблеї Ради Європи. Така хіба послухає? Та й виховувати вже, наче, пізно. Ой, мамо, тут уже інші виховують!
Українські засоби масової інформації повідомили, що в Мінську, столиці Білорусі, Надія Савченко, народний депутат України, таємно зустрічалася з ватажками терористичних організацій «Донецька народна республіка» (ДНР) та «Луганська народна республіка» (ЛНР). Свій намір щодо такої поїздки вона не узгоджувала ні зі Службою безпеки України (СБУ), ні з кимось іншим. Відтак, на такі перемовини її ніхто не вповноважував.
12 грудня п. Савченко офіційно визнала, що зустрічалася з ватажками ЛНР і ДНР Ігорем Плотницьким та Олександром Захарченком відповідно. А пояснила це бажанням «посилити мінський формат і зробити його дієвішим найшвидшим часом». «Я обіцяла людям, що вийду з в’язниці і буду говорити навіть із чортом. Так, я сиділа за столом переговорів із людьми, з якими ми стріляли одне в одного. Я в них чорта не побачила, бо якби я хотіла побачити в них чорта, то ми б ні про що не домовилися», — сказала вона.
Колишня бранка Путіна заявила, що не поставила до відома фракцію «Батьківщини» про свій намір зустрітися з ватажками терористів, бо «кожного народного депутата, незалежно від партії чи від будь-чого, обирає народ». У відповідь Юлія Тимошенко, лідер «Батьківщини», того ж дня повідомила, що Надію Савченко чекає розмова на засіданні фракції, яке відбудеться найближчим часом. Цілком імовірно, що зустріч завершиться виключенням.

Мінськ
Із повідомлень засобів масової інформації вимальовується доволі неприваблива картина. Надія Савченко прибула у білоруську столицю, не погодивши візит ні з парламентською фракцією, ні з українськими спецслужбами. І мала там 7 грудня тривалу розмову з ватажками самопроголошених опереткових «республік» Олександром Захарченком та Ігорем Плотницьким. Цей факт після повернення в Україну не заперечувала і не спростовувала. А визнала лише згодом, після свідчень, даних працівникам Служби безпеки України (СБУ).
І для чого? Тут Надя виразної відповіді не дала. Сказала лише, що мінський формат — неефективний (це і без неї усі знають), а ще його треба міняти (як саме — не знає ніхто). Втім, були й запитання, сформульовані дуже суворо: «Хіба так можна?» Або й ще жорсткіше: «Як посміла?!»

Звинувачення
Воно лягає у майстерно створений і вже вкладений у масову свідомість ланцюжок. Кремль усіма силами намагається відсторонитися від війни на Донбасі. Називає це внутрішнім конфліктом України. Тому хоче всадити за один стіл представників української влади та ватажків терористів, котрих, зрозуміло, у Москві терористами на називають. На це погоджуватися категорично не можна. Перемовини з маріонетками нічого не дадуть Україні, зате стануть виконанням російського сценарію. Відповідно, кожен, хто вступає в такі перемовини автоматично, перетворюється на зрадника національних інтересів.
До цієї теми ми ще повернемося. А поки спробуємо похитнути віру читачів у правильність наведеної вище формули.
1. Два з половиною роки офіційний Київ не хоче розмовляти з маріонетками. А Москва не хоче розмовляти на цю тему з української владою, цинічно пояснюючи, що це буде втручанням у внутрішні справи України. І хто кого пересидить? Запитання риторичне. На їхній землі війна не йде. Вони не поспішають.
2. Чому спілкуватися з маріонетками не можна, а сідати за стіл із підступним аґресором Путіним, котрий перед усім світом вдає дурника з отим «внутрішнім конфліктом», можна? І навіть можна тиснути йому руку, як то було торік на Мінському саміті «Нормандської четвірки»!
3. Так, вони маріонетки, бандити, убивці, агенти Кремля. Але кращих там зараз нема. І місцеві сепаратисти-терористи, що б ми про них не думали, є воюючою стороною. Хоча б з тієї простої причини, що воюють, руйнують наше спільне надбання й убивають наших людей. От давайте послухаємо мудрого чоловіка. Наче спеціально до цієї ситуації американський сенатор Джон Мак-Кейн сказав днями в інтерв’ю телеканалу CBS: «Путін — бандит, убивця і агент КДБ. Давайте називати Путіна тим, ким він є. Чи означає це, що ви не повинні мати справу з ним або розмовляти з ним? Звісно, що ви будете розмовляти з ним. Але ви маєте робити це так, як проводив свою політику Рональд Рейґан, тобто — з позиції сили».
Чи після цих слів дуже досвідченого політика вчинок зовсім недосвідченої Надії Савченко далі будете вважати «зрадою національних інтересів»?

Заручники
Ось вона, ця проблема, заради якої варто змінити кут зору на спілкування з маріонетками. Йдеться про обмін або викуп. Інакше наших полонених терористи не відпустять. Тому, якщо хочемо визволити своїх, треба і розмовляти, і навіть торгуватися. 10 грудня Мустафа Джемілєв, народний депутат України, сказав: «Взагалі, у цьому я бачу щось аморальне, бо ми звільняємо затятих бандитів, терористів в обмін на абсолютно невинних людей». І що тут мудрого? Ми не на конкурсі шляхетних манер. Якщо не виміняти на бандитів наших невинних, то інші бандити і далі будуть їх катувати.
Тут знову спробуємо пошукати правди у чужих краях. Ізраїльський капрал Ґілад Шаліт у червні 2006 року мав нещастя потрапити до рук палестинських бойовиків. Кілька спроб його визволити завершилися невдачею. І тоді уряд Ізраїлю пристав на вимоги терористів і в обмін на одного полоненого випустив із тюрем понад 1 тис. палестинських в’язнів. Чи наважиться хтось заперечувати, що єврейський народ є прагматичним і добре вміє прораховувати ситуацію, щоб не продешевити? Але тут проблема перебувала в іншій площині. Солдат мав знати, що Вітчизна його у біді не залишить! А декотрі наші залишаються у полоні рік, а може й два.
Хтось скаже, що маріонеткам уже пропонували обмін за схемою «всіх на всіх», а вони висунули нездійсненні вимоги — випустити геть усіх «їхніх». Тобто, не лише затриманих на Донбасі, але й в інших областях. Коментувати не хочеться, пам’ятаючи схему «1000 = 1».
Врешті, є суттєва відмінність. Палестинські терористи мають хоч якусь ідею. Тому хотіли визволити своїх. Для донецьких терористах, вочевидь, це не аргумент. Зате їм зрозуміла мова грошей. Інформація про це в пресу не потрапляє. Але виникає небезпідставна підозра, що випадки викупу наших полонених були. Принаймні прийти до таких висновків можна аналітичним шляхом. Гадаю, є навіть люди, котрі з доброї волі допомагають знайти контакти та домовитися з бойовиками про конкретну особу. А рідні та близькі невільників віддадуть усе, щоб визволити їх. Так завжди було в Україні ще з часів середньовіччя, коли витягали з польського, російського, татарського і навіть з-за моря, з турецького полону.
Будьте певні, маріонетки продаються. Йдеться лише про ціну. Певна річ, торгуватися з ними на рівні керівників держави не варто. Але хтось же це має робити!

Покарання
Ніколи не могла припустити, що з такими труднощами вирвана з російської тюрми Надія Савченко може потрапити в українську. А охочі її туди запакувати знайдуться. Чи вже є?
На сайті блоку Петра Порошенка «Солідарність» 13 грудня з’явився дуже показовий текст. Цитуємо звідти дослівно, що сказав в ефірі телеканалу «112 Україна» Іван Винник, секретар Комітету з Національної безпеки Верховної Ради: «Ми від комітету тільки звернулися до голови СБУ з низкою запитань, починаючи від того, чи відвідувала п. Савченко Білорусь, чи було узгоджено це відрядження, чи надавала СБУ такі повноваження. Крім того, якщо не узгоджувалося це питання, провести перевірку, передбачену законом, і вирішити питання про порушення карного виробництва за відповідною статтею».
Вибачимо шановному пану депутату грішок проти державної мови. «Виробництво» є на підприємстві, а тут слід казати «провадження». Та не знаємо чи вибачати ключове слово «кримінал». Отже, таки можуть посадити! Якщо захочуть.
А що ж каже СБУ? Радник його голови Юрій Тандіт 12 грудня в ефірі того ж телеканалу «112 Україна» висловився беземоційно, спокійно і нейтрально. Мовляв, служба збирає інформацію, пов’язану не тільки з поїздкою Надії Савченко в Білорусь, а й з іншими політиками в інші країни. А далі наголосив: «Ми використовуємо абсолютно всі можливі способи для того, щоб прискорити процес звільнення наших заручників. Крім офіційних переговірників, офіційних осіб, в цих переговорах беруть участь різні люди: і представники громадських організацій, і політики, і нардепи, і представники конфесій різних Церков. Для нас важливо, щоб хлопці були звільнені».
То чи не беруться, часом, політики і журналісти не за свою справу, забиваючи лише цвяхи компетентним органам?

Імідж
Вже не раз доводилося чути, начебто закордонні партнери теж підштовхують українську владу до контактів із ватажками терористів. Тобто, частково діють у руслі московського сценарію. Зрозуміти це можна. Європейським лідерам хочеться якнайшвидше припинити затяжний конфлікт і повернутися до нормального життя. Скасувати санкції, позбувшись підстав для них, і надолужувати втрачене. Заради цього вони згодні і на федералізацію, і на вибори в окупованих районах, і на перемовини з терористами. Адже це не їх країна. І все це залишиться нам.
Але таке пояснення настроїв керівників Євросоюзу та провідних держав Європи буде неповним. У них уже давно вироблена методика, що з терористами треба говорити. Щоб переконати, перехитрити, купити. А там буде видно. До цього прийшли еволюційним шляхом. І тепер знають, що різкі силові дії є крайнім заходом, коли всі інші шляхи не дали результату. Бо крайнощі завжди пов’язані з жертвами. Своїх треба визволяти, а не вбивати вкупі з терористами.
Чи здатна Надія Савченко на результативні перемовини з маріонетками? Скоріше, ні. Вона хоче щось робити, але не знає як. Тоді для чого було стільки писати та захищати її? Той, хто задасть таке запитання, нічого не збагнув. Бо йдеться тут зовсім про інше. У шквалі звинувачень на адресу розгубленої через власне безсилля жінки потоне важливий постулат використання усіх можливих методів.
Надія Савченко основну помилку зробила не зараз у Мінську, а ще у Росії, коли заявила про готовність стати президентом. Такого не вибачають. Тому спершу створивши їй пропагандистським шляхом імідж народної героїні, після звільнення таким самим чином почали його розвінчувати. І Мінськ тут лише привід.
Респект владі. Вона, наша теперішня, здатна вчитися на своїх помилках. Третій місяць сидить у московській в’язниці Роман Сущенко. Чи роблять колеги хоч крок у бік створення йому іміджу невинного мученика, народного героя? Та ні, лише вряди годи згадують. І то більше адвоката Марка Фейгіна. Цілком може бути, що так наказано. Журналіст, інтелектуал, творча особистість… Зроби з такого героя, потім не зупиниш! Хоча це — вже інша тема.

Мирослава Колядинська

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...