Новини для українців всього свту

Thursday, Sep. 24, 2020

Чи може Україна перетворитися «на тисячу хуторів»?

Автор:

|

Вересень 06, 2020

|

Рубрика:

Чи може Україна перетворитися «на тисячу хуторів»?
Адміністративна мапа України

Ще 2014 року у Росії встигли «федералізували» Україну, мовляв, у ряді наших областей створені альтернативні органи влади. Тому імперська Російська Федерація (РФ) знову вирішила застосувати собі на догоду старий принцип «поділяй і володарюй» і відірвати частину України, розколовши її у спосіб федералізації. Натомість українцям напустити в очі туман і представити федералізацію як альтернативу європейському вибору.
А історія вчить: Андрусівський поділ України 1667 року між Московією та Польщею по Дніпру також був своєрідною федералізацією, що спричинила криваву громадянську війну з красномовною назвою «Руїна» і, зрештою, призвела до загибелі козацької держави. Саме тоді був закладений траґічний для нації поділ на «східняків» і «західників».
Більшовицька Росія також федералізувала Україну, створивши на її землях маріонеткові Донецько-Криворізьку Республіку та Кримську автономію. У міжвоєнний час Польща «федералізовувала» загарбані західноукраїнські землі, переконуючи лемків, що вони не українці.
Укотре «демократично» федералізувати Україну Кремль спробував за часів Горбачова, коли виникла загроза її відокремлення від радянської імперії. Тобто історія свідчить: федералізація України супроводжувалася тривалим кровопролиттям і закінчувалася її черговим поневоленням. І ось тепер однією з головних умов розв’язання воєнного конфлікту на Сході України РФ знову називає фактичну федералізацію України, зокрема, надання автономії «Донецькій народній республіці» (ДНР) і «Луганській народній республіці» (ЛНР), визнаних терористичними організаціями.
То ж чи справді зараз є загроза федералізації України і чим може завершитися для нашої держави такий сценарій, розповіли політичний експерт Олександр Кочетков, політтехнолог Андрій Золотарьов і політолог Валерій Димов.
— То чи справді загрожує Україні федералізація?
Олександр Кочетков: — Путін хоче отримати Україну як складову частину Російської імперії. І всі ці балачки про федералізацію та врахування думки Донбасу — КДБістський туман, який напускають, аби Путін міг опісля отримати Україну у власне керування; аби наша країна була у фарватері зовнішньополітичної, стратегічної та військової позиції РФ. Якщо говорити про федералізацію, то вона в Україні можлива, але не за умови, що цього хоче Путін. Це можливо, якщо центр, як от зараз, не виконує свої функції, коли починаються проблеми фінансові, з державним бюджетом, коли реґіони починають отримувати менше і весь тягар лягає на місцеву владу, яка починає шукати спасіння власноруч. Тоді і виникають кілька точок кристалізації й реґіони починають вибудовувати власні економічні взаємини через те, що центр не виконує своїх обов’язків. Й якщо утвориться п’ять-шість таких точок кристалізації, тоді може відбутися і федералізація і навіть розпад України. Але це буде наша внутрішня проблема, хоча РФ і може нас до цього спонукати, провокувати, ускладнювати нашу економічну ситуацію і, власне, намагатиметься окупований Донбас на своїх умовах втиснути до нас, аби цю ситуацію ускладнити максимально. Але проблема це буде наша і прорахунок буде саме центральної влади, яка не в змозі впоратися з викликами, що існують. Ось таким чином і може відбутися федералізація, хоча й не без «допомоги» аґресора.
Валерій Димов: — Якщо чесно, то федералізація — не найбільша загроза для України. Зеленський має чудово розуміти мету Путіна: аґресор хоче зробити Україну залежною. А якими будуть форма та ступінь цієї залежності, залежить від міри поступок, до яких схиляє Путін Зеленського. І жодна з них остаточною не буде, адже з часом цей довгий повідок перетвориться у короткий, а потім і в ярмо. А ми прекрасно розуміємо, до чого такий сценарій призводить. І навіть сам формат, у якому Путін вимагає від Зеленського зробити ті речі, які є лише у компетенції Верховної Ради, демонструє, що насправді Путін вже висуває йому умови. Однак Зеленський чомусь не хоче бачити цієї аґресивної риторики. Тому загалом бачимо дві принципові позиції: президент Зеленський каже про те, що хоче отримати підпис Путіна під Нормандським договором, а «рот» Путіна Пєсков, каже про те, що Росія не гарантує дотримання всеосяжного перемир’я, бо вона не є стороною конфлікту. Й якщо надалі так триватиме, то питання, як буде називатися форма залежності — федерація чи окремий статус окремих територій — це вже не матиме значення. Зрозуміло, що це буде ніщо інше, як обмеження суверенітету і кінець унітарної держави Україна. І це буде, щонайменше, нав’язування точки зору іншої країни, яка воює у т. ч. на дипломатичному й інформаційному фронтах. Це означатиме, що Україна насправді не зможе управляти своїми територіями, адже ними керуватиме аґресор. Та й зараз ми розуміємо, хто управлятиме окремими територіями Донбасу, якщо цей статус зафіксують у Конституції нашої країни.
Андрій Золотарьов: — підписання мінських угод — це й був шлях до конфедералізації України. Але велика політика — не ринок, де можна щось пообіцяти і не виконати. Зеленський натомість зараз опинився в дуже складному становищі, де-факто на шпагаті між обіцянками виборцям і тиском зовнішніх партнерів — не лише РФ, а й Франції, Німеччини, які мінські угоди пам’ятають до коми. Мирне врегулювання зайшло у глухий кут: треба щось робити, бо далі — «червоні лінії». І навіть попри складну ситуацію з оголошеним перемир’ям, гадаю, до виконання мінських угод і утворення конфедерації не дійде. Проте Україна не може сказати, що «ми виходимо з мінського процесу», тому й надалі будуть тактичні рухи без суттєвого просування, тобто, замороження конфлікту.
— Зараз є якісь прояви відцентрових процесів?
О. К.: — Зараз ми бачимо, що влада хоче підкорити собі місцеві громади. Саме підкорити, а не співпрацювати з ними. Якщо навіть кіоск хочеш відкрити, треба радитися з Києвом. Схоже, вони повністю копіюють, але пародійно, систему влади в РФ, бо там усе вирішує Кремль. Нашому «95-му кварталу» дуже це сподобалось і вони також хочуть нічого не робити, а з усіх отримувати грошенята, або політичні чи бізнесові дивіденди. Аби громади на місцях жили, як могли, а до Києва данину носили. Відтак, якщо влада намагатиметься побудувати таку модель управління, це й може призвести до того, що реґіони почнуть захищатися від такого тиску Києва. Кожен реґіон захищатиметься власноруч, шукаючи можливості порятунку: Львівщина тяжітиме до Польщі, частина Одеської області — до Молдови та Румунії, частина Закарпаття — до Угорщини, а східні території — до РФ. Виключати такого сценарію не варто, враховуючи те, що такий план існує в РФ, причому достатньо давно, лише з 2014 року він дещо модернізований. І неадекватність центру та послаблення України — саме те, чого прагне аґресор.
А. З.: — Головна загроза для єдності України — у внутрішньополітичних проблемах, тобто у стосунках Києва та реґіонів, аби Україна не перетворилася на тисячу хуторів. А цими внутрішніми чварами не те, що РФ скористається, а й Угорщина, і Румунія може, якщо внутрішньополітичні проблеми та чвари досягнуть апогею. Бо через слабкість влади реґіони захочуть стільки суверенітету, скільки зможуть перетравити. При цьому варто пам’ятати: у сучасному стані Україна не перетравить Окремі райони Донецької та Луганської областей (ОРДЛО), можуть виникнути дуже гарячі проблеми.
— Які неґативні наслідки для України мала б федералізація?
О. К.: — Війни громадянської, звісно, не буде, але жити буде значно важче, бо банкіри у такому разі будуть із великим задоволенням влаштовувати нам фінансові перекази з однієї частини в іншу, як за кордон, з величезними прибутками для себе. От ми вже побачили, коли створили ДНР і ЛНР, що бізнес відразу цим скористався. От скористається і цими відцентровими процесами, якщо вони відбудуться, і почне на цьому заробляти.
В. Д.: — Якщо у нас будуть «окремі території», на які не поширюватиметься суверенітет України, то це буде прецедент для інших територій, бо виявиться: можна захоплювати інші території і нав’язувати їх окремішність. І що тоді: Україна буде у межах Києва? Тому це просто буде кінець суверенітету нашої держави, а саме це — мета Путіна. Відтак не варто забувати: федералізація призведе до зникнення чи знищення унітарної Української держави. І це концепт Путіна, РФ та її шовіністичної, аґресивної 350-річної політики щодо України. І, як вчить історія, будь-які домовленості з Росією призводили до того, що нашу країну просто позбавляли суверенітету, а тих, хто це підписував, згодом виселяли, або знищували. Тому питання може бути не так в устрої, як у тому, що нам нав’язують обмеження суверенітету. При цьому завтра нам скажуть: ви не підете у Європу, потім — приєднуйтесь до нас, а далі будуть підприємства вивозити частинами, як вони це роблять в ОРДЛО. Згодом ми будемо змушені постачати воду в Крим окупантам, а вони там зброю розміщуватимуть, а наші поля на півдні натомість пересихатимуть, бо там бракуватиме дніпровської води. При цьому порядок денний у нас формуватиме «п’ята колона». Тут можна багато апокаліптичних сценаріїв малювати, але головне — що нас просто позбавлять права управляти даною нам Богом територією. Й якщо Зеленський цього не розуміє, то саме час згадати приказку: дурний заєць у лісі той, який хоче сподобатись вовкові.

Марія Волошин, «Вголос»

About Author

Meest-Online