Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 8, 2019

Чому„ саме „Донбас „піддався„ сепаратистам?

Автор:

|

Квітень 07, 2016

|

Рубрика:

Чому„ саме „Донбас „піддався„ сепаратистам?
Так донеччани виховують своїх дітей

Так донеччани виховують своїх дітей

Сепаратистський бунт 2014 року був зрежисований російськими спецслужбами. Але чому саме Донбас став найслабшим місцем української державності? Почнемо з того, що Донбас — унікальний реґіон України, який сформувався навколо вугільно-металургійного комплексу.
Його історія починається наприкінці XVIII ст., коли Російська імперія почала розробку місцевих копалин для потреб військової промисловості. 1795 року в цьому краї було
закладено першу шахту і перший металургійний завод. Наприкінці ХІХ ст. на теренах сучасної Луганщини та Донеччини працювало близько 300 вугільних копалень і 12 великих металургійних заводів, а простори Дикого поля охопила залізнична мережа. Саме з робітничих поселень при станціях, шахтах і заводах виросла більшість сучасних міст Донбасу.
В етносоціальному плані Донбас був плавильним тиглем, у якому з’єднувалися переселенські потоки з українських і російських губерній. Це були безземельні селяни, котрих після скасування кріпосного права виявилося дуже багато. Шукаючи заробітку на Донбасі, вони відривалися від свого коріння та перетворювалися на пролетаризовану масу.
Усе життя промислових робітників залежало від виробництва та його керівників. Приміром, наприкінці ХІХ ст. у 30-тисячній Юзівці (сучасний Донецьк) була відсутня місцева влада. Її функції виконувала адміністрація промисловця Джона Юза. Вузький прошарок інтелігенції складався з інженерів та освітян, котрі працювали у гірничих і заводських училищах.
У таких умовах державницька свідомість просто не могла сформуватися. Не могли захопити мешканців переселенського реґіону й національні слогани, тож основою місцевої ідентичності стала промисловість.
У радянські часи життя Донбасу принципово не змінилося. Офіційна пропаґанда всіма силами плекала «індустріальну» ментальність місцевих мешканців, а Голодомор стимулював урбанізаційні процеси, заганяючи селян у плавильний тигель промислових міст.
Будучи промисловим проектом Російської імперії, Донбас ніколи не вирізнявся лояльністю до Москви. Під час революції 1905-го лідером симпатій тут була РСДРП, що виступала за повалення монархії. Луганське відділення РСДРП було одним із найпотужніших в усій імперії, а під час повстання у Горлівці робітники зі зброєю в руках виступили проти урядових військ.
1917 року Донбас активно підтримав більшовиків. Єдиною дієвою альтернативою тут були махновці — ще затятіші антидержавники. Навіть у сталінські часи Донбас залишався «неблагонадійним» реґіоном, куди Лев Троцький не радив їздити без «політичного протигазу».
Золотим віком Донбасу стали часи брежнєвського застою. Післявоєнна відбудова закінчилася, керманичі СРСР перестали марити світовою революцією і потоки нафто доларів спрямовувалися на «проїдання». Стратеґічно важливий для радянської економіки Донбас користувався привілеями — по ковбасу в Луганськ приїздили навіть із Ростова.
Однак в 1980-х економічний спад поставив під загрозу відносно забезпечене життя реґіону. Тому гірники — найпривілейованіша каста Донбасу — охоче виступили проти СРСР. Якщо «рухівці» керувалися політичними ідеями, то вимоги шахтарів стосувалися економічних питань — так само, як 1905-го й 1917-го.
На референдумі 1991 року 85 % мешканців Донбасу проголосували за незалежність України, сподіваючись на поліпшення свого економічного становища. Однак зовсім скоро їх спіткало розчарування — Донбас перетворився на депресивний реґіон. Промисловість стрімко занепадала, а разом із нею руйнувалося життя десятків мономістечок, мешканці яких залишалися без засобів до існування.
Тому наприкінці 1990-х шахтарі страйкували вже з вимогами до української влади. Однак ситуації ці протести не переламали, і в реґіоні надовго запанувало відчуття образи, яку пов’язували з Україною. Зовсім скоро сподівання на економічне відродження стали пов’язувати з Росією.
Свою роль зіграла й місцева еліта, яка спекулювала невдоволенням, використовуючи його для тиску на Київ заради економічних і політичних дивідендів. Так з’явилися ті 30 % населення, які у квітні 2014-го підтримали відокремлення від України, а крім того — кілька тисяч озлоблених безпросвітним життям люмпенів, готових піти в «ополчення».
Навесні 2014-го аґресивна меншість, керована російськими «добровольцями», не зустріла масового спротиву населення. Це — також характерна риса Донбасу. Патерналізм був притаманний цьому реґіону від самого його зародження. А за 70 років радянського тоталітаризму навички до самоорганізації тут повністю атрофувалися.
Півтора десятиліття Партія реґіонів привчала Донбас до патерналізму. Тому навесні 2014-го обивателі до самого кінця сподівалися на те, що ситуація перебуває під контролем реґіоналів, які поступилися Києвом, але ніколи й нікому не здадуть Донецьк. Але не так сталося, як гадалося, і мешканцям Донбасу довелося дорого заплатити за свою віру у всевладдя Рината Ахметова й інших «господарів» реґіону.

Максим Віхров, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

  • Gibson LesPoul

    там нет фабрик рошен и бизнеса у тех ,кто управляет страной поэтому и слили Донбасс ,спросите у яремы ,как смылся с Донецка отказавшись штурмовать облсовет,где сидело 50 алкашей и сказки не рассказывайте!!!Кто жил в городе все это видели и как Стрелков заходил днем спокойно и не одного выстрела и два наших штурмовика летали.И эти продажные и трусливые мрази управляют страной и армией и бабки делают на контрабасе и снабжении армии!!!

  • АЛЕКСАНДР

    А ЧЕМ ОТЛИЧАЮТСЯ ЖИТЕЛИ ДОНБАССА ОТ ЖИТЕЛЕЙ ДРУГИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАИНЫ,КОТОРЫЕ ВОЮЮТ НА СТОРОНЕ ДНР/ЛНР?В ОТНОШЕНИИ ЯРЕМЫ И ШОКОЛАДНОГО СОГЛАСЕН НА 100%