Новини для українців всього свту

Thursday, Nov. 21, 2019

Час резолюцій спливає. Європа готова заплющити очі на проблеми української демократії

Автор:

|

Лютий 02, 2012

|

Рубрика:

Час резолюцій спливає. Європа готова заплющити очі  на проблеми української демократії

Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) стосовно демократичної ситуації в Україні та відповідності українського законодавства європейським ідеалам і стандартам знову не спричинила резонансу в колі державного менеджменту. Відомо, що європейська нота, попри традиційну дипломатичність, містить низку критичних зауважень щодо економічно-політичної діяльності влади, зокрема законодавчих норм, і вибірковість їх застосування тощо. Санкції, якими Рада Європи нібито погрожує Україні, також не викликають особливого остраху з боку офіційного Києва зі зрозумілих причин. По-перше, Рада Європи як орган не вповноважена застосовувати будь-які економічні чи політичні санкції. По-друге, цей європейський орган не здатен підтвердити серйозність своїх намірів, бо, вимагаючи узгодження українського законодавства з нормами західного права, не відводить на це конкретного часу, лише прописуючи в резолюції застосування «розумних термінів». А, з огляду на те, що протягом 17 років членства в Раді Європи Україна досі не виконала в повному обсязі вимог участі в ній, про які ще санкції може йтися?

У розмові з кореспондентом «Моста» політолог Володимир Фесенко висловив думку, що сенс останньої резолюції полягає в тому, що вона містить «багато конструктивних і слушних пропозицій». Єдина проблема цієї ситуації: до цих пропозицій український менеджмент не дослухається. На українську владу резолюції не діють.

Отож, про те, яким є значення подібних декларацій із боку європейської спільноти, членом котрої Україна прагне стати номінально, і наскільки адекватними є останні зауваження ради Європи, читайте в коментарях експертів спеціально для тижневика «Міст».

Володимир Застава, експерт Незалежного аналітично-дослідницького центру імені Горшеніна:

— Для того, щоби говорити про санкції проти України, ми повинні зрозуміти, які в принципі санкції може застосувати ПАРЄ, чи є ці санкції насамперед економічними. Швидше за все — ні, тому що ПАРЄ — це не співдружність держав як, наприклад, Європейський Союз (ЄС), який може вжити прямих економічних заходів, що є достатньо хворобливими для будь-якої держави.

— Можливо, мова йде про членство України в Раді Європи або реакцію ЄС на ті чи інші процеси в українській державі, зокрема щодо підписання Угоди про асоціативне членство?

— Що стосується великої Угоди про асоціацію, частиною якої є договір про вільну торгівлю з ЄС, то все, що ЄС міг зробити для підготовки цього членства, він зробив. Зі свого боку, українська сторона зробила те, що могла зробити. Як ми бачимо, текст угоди є унікальним, тому що ЄС надає Україні безпрецедентні економічні пільги, які надаються тільки країнам — членам ЄС. Тому ми маємо віддати належне тим, хто готував цю угоду як від України, так і від Європи. Але політична воля, яка зосереджена винятково в руках глави держави із цього питання, на жаль, призвела до того, що договір досі не підписаний і не ратифікований. Формувати будь-які прогнози на найближче майбутнє щодо того, чи буде він якимось чином просуватися, не варто. Тому що відповідь на це запитання знає лише одна людина, і це — не міністр закордонних справ України. Хоча варто зауважити, що Європа зацікавлена в такій угоді, і для ЄС це — на

95 % економічний договір, а не політичний.

— Якщо говорити про потенційні санкції Ради Європи…

— Будьмо відвертими: після того, як Конституційний Суд ухвалив не­однозначне рішення щодо конституційної реформи в Україні 2010 року, після усіх цих порушень, які ми пережили на останніх місцевих виборах в Україні, після гучної справи Юлії Тимошенко ми жодних санкцій не побачили. Залишається запитання: що ще має відбутися в Україні, аби до нас застосували будь-які санкції?

— Тобто в принципі значення подібних резолюцій — незначне?

— І так не потрібно стверджувати. Річ у тому, що резолюція має передусім політичний зміст. Цей зміст визначає стандарти поведінки для країн, які входять до Ради Європи, у першу чергу — для держав ЄС. Тобто ця резолюція визначає, як потрібно поводитися Україні та з Україною.

— Чи ви погоджуєтеся з пунктами резолюції ПАРЄ?

— Конкретизуйте, що ви маєте на увазі.

— Зокрема, щодо політичного переслідування в Україні, необхідності внесення змін до Карно-процесуального кодексу України, судової реформи, ставлення до реалізованих змін до виборчого законодавства…

— Це — різні напрями проблеми. Щодо виборчого законодавства проблема полягає в тому, що багато спеціалістів називає цей закон достатньо компромісним рішенням. Питання лише в тому, як його будуть виконувати, чи допустять опозицію до виборів тощо. Не є таємницею, що в Україні чимало гарних законів, яких просто не виконують. Стосовно гучних справ: в Україні історії Юрія Луценка, Юлії Тимошенко преса подає так, ніби Європа намагається врятувати цих колишніх урядовців. Але це — неправильно, це — однозначне викривлення. Європа готова заплющити очі на багато проблем, які відбуваються в Україні й котрі пов’язані з розвитком української демократії. Але такий принцип, як леґітимність влади, є святим для Європи. А леґітимність влади може бути підтверджена через леґітимність виборів. Тому якщо лідера опозиції та конкретну частину опозиції не буде допущено до виборів в Україні, то в Європи виникнуть сумніви стосовно таких виборів. Відповідно, леґітимність влади, яка здобуде перемогу на таких виборах, буде поставлена європейською спільнотою під сумнів.

Катерина Шинкарук, Центр політичних досліджень і політичних консультацій України:

— ПАРЄ як орган не може вжити санкцій до України. Але Рада Європи уповноважена підтримати певний хід політичного курсу щодо нашої держави. Це все створює загальну ситуацію, яка зараз уже є доволі несприятливою. На практиці ми можемо говорити про певну підтримку попе­редніх заяв щодо політичної ситуації в Україні, а саме — ув’язнення пані Тимошенко, пана Луценка й інших членів поперед­нього уряду.

— Про які санкції взагалі може йтися на теоретичному рівні?

— Вони можуть мати економічний, політичний і дипломатичний характер. Це, наприклад, — заборона на в’їзд у Європу певних політичних лідерів. Якщо розглядати поширений приклад Білорусії (до лідерів цієї держави вже застосовували санкції), то Україна не хотіла би опинитися в такому становищі. Гадаю, що будь-які санкції будуть вибірковими, тобто стосуватимуться не всієї країни, а окремих політичних лідерів. Вони не будуть зачіпати пересічних громадян України.

— Ми з вами говоримо про теоретичні моменти, але чи реальні, як на ваш погляд, будь-які санкції з огляду практичного застосування?

— Це залежатиме від парламентських виборів. Як лакмусовий папірець розглядаються саме ці вибори, те, як їх буде проведено. Але зараз можна спрогнозувати, що не варто очікувати на демократичні вибори, а вже міру їхньої демократичності визначатиме ЄС.

Володимир Фесенко, керівник Центру політичного аналізу «Пента»:

— По-перше, це вже — не перша й, швидше за все, не остання така резолюція збоку щодо України. До речі, з боку Асамблеї критикують не лише Україну й навіть санкціями не­одноразово погрожують не тільки нашій державі. Тобто це — не перший випадок, коли говорять про можливість санкцій. Але ми повинні розуміти одну важливу річ: ті санкції, про які говориться в резолюції, багато кого лякають. Але це — несерйозна загроза для влади або прокуратури, тому що ПАРЄ не може застосувати до України ні економічних, ні політичних санкцій.

— Чим же ПАРЄ може нам погрожувати?

— Це може бути лише позбавлення права голосу української делеґації, а найстрашніше — зупинення членства України в Раді Європи.

— Це реально?

— Швидше за все, цього не станеться, тому що немає достатньо вагомих причин. Для порівняння: у Раді Європи призупинили членство лише для Білорусі. Навіть після російсько-грузинської війни ніхто не оголошував санкцій проти Російської Федерації, а це — дуже показово.

— Яке ж тоді значення подібних резолюцій?

— В останній резолюції ПАРЄ є багато конструктивних і слушних пропозицій, до яких варто прислухатися та які варто реалізувати в нашій правовій і політичній практиці. Але є там і такі позиції, котрі, на мій погляд, є неадекватними та відображають нерозуміння авторами цього документа реальної політичної ситуації в Україні.

— Наприклад?

— Прикладів — чимало, але наведу лише два. Коли ми говоримо про неадекватну оцінку політичної ситуації в Україні, автори резолюції рекомендують не чекати з корупційними змінами в судовій системі та внести зміни вже зараз. Але для того, щоби внести ці зміни, необхідно назбирати 300 голосів у парламенті — зараз у парламентської більшості такої кількості голосів для змін немає. З іншого боку, Україна наближається до парламентських виборів, а оскільки конституційні зміни в нас вносяться на двох парламентських сесіях (друга парламентська сесія припаде вже на виборчу кампанію), гадаю, що конституційні зміни варто вносити вже після виборів — тим більше, що вони відображатимуть нове політичне бачення в Україні. Подібних речей у ПАРЄ чомусь не розуміють. Також не дуже адекватними є пропозиції щодо змін у виборчому законодавстві — як це не парадоксально, але пропозиції не працюють ні в інтересах влади, ні в інтересах опозиції.

— В Україні вже прийнято зміни до виборчого законодавства, і ПАРЄ залишилося тільки дати їм оцінку…

— Асамблея вітає ці зміни, сипле багато компліментів стосовно прийняття законодавства. Зокрема, там схвалюється той факт, що новий закон про вибори народних депутатів проголосовано одночасно й парламентською більшістю, й опозицією. Те, що там пропонують (зменшення прохідного відсоткового бар’єра), також супере­чить інтересам опозиції. Недавно Арсеній Яценюк сказав, що опозиція категорично проти внесення змін до закону про вибори, і в цих змінах швидше зацікавлена влада. Виявляється, що ця резолюція в цьому випадку та в цій сфері, радше, дає пас владі, а не опозиції.

— Окрім політики, чимало уваги було надано Карно-процесуальному кодексові України…

— Так, найбільша частина резолюції присвячена судово-правовій системі України, у чому є багато слушного. Це — практичний аспект, який необхідно реалізовувати. Але я — реаліст, тому вважаю, що лише невелику частину положень резолюції буде втілено в життя, і не одразу, і це не буде стосуватися звільнення Юрія Луценка та Юлії Ти­мошенко. Гадаю, що Рада Європи буде реаґувати на справи пані Тимошенко й пана Луценка після їх розгляду в Європейському суді з прав людини. Залежно від того, як українська сторона реаґуватиме на подібні рішення, ПАРЄ зможе повернутися до цієї теми, але до березня нічого принципово не зміниться.

 Юлія Кухар

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...