Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 18, 2020

Азербайджан відвертається від України?

Автор:

|

Квітень 02, 2015

|

Рубрика:

Азербайджан відвертається від України?

Мапа Азербайджану

Євромайдан змінив ставлення Азербайджану до України. А також до Російської Федерації (РФ). Які ж пріоритети сповідує тепер офіційний Баку? Уважно подивившись на те, чим зараз живе політичне керівництво Азербайджану, мимоволі ловиш себе на думці, що воно повільно, але впевнено починає сповзати в російський фарватер.
Азербайджан, який завжди славився вмінням лавірувати між офіційними Брюсселем, Москвою, Стамбулом, Вашинґтоном і Тегераном, невідворотно втрачає здатність до здійснення політичних маневрів, надаючи все більшу перевагу розвитку дружніх зв’язків із РФ. Але ж клан Алієвих так довго вибудовував власну зовнішню політику, що ґрунтується на принципі «геополітичної диверсифікації забагато не буває»!
Перший азербайджанський президент Гейдар Алієв, що заклав підвалини сучасної азербайджанської незалежності, домігся феноменальних результатів. По-перше, він налагодив із першим російським президентом Борисом Єльциним добрі робочі контакти, які дали двом країнам змогу укласти важливі двосторонні угоди, що створили основу неконфліктних відносин між Москвою та Баку. Зробити це було нелегко, з огляду на те, що Москва завжди висловлювала симпатію та підтримку православній Вірменії, яка наприкінці 1980-х рр. зіграла свою роль у втраті Азербайджаном частини території — Нагірного Карабаху.
По-друге, Гейдар Алієв вивів американсько-азербайджанські відносини на рівень стратегічного партнерства, а також зробив Азербайджан частиною антиросійського прозахідного блоку ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан і Молдова). По-третє, він відкрив дорогу великим американському енергетичному бізнесу в реґіон Каспію, а також погодився на участь в антиросійському проекті з транспортування енергоресурсів в обхід Росії — «Набукко».
Його син, нинішній президент Азербайджану Ільхам Алієв, пішов шляхом батька, проводячи виважену зовнішню політику, що не дозволяє потрапити в критичну залежність ні від одного зі світових геополітичних гравців. Такі дії були цілком прогнозованими, особливо з урахуванням того, що синові Гейдара Ільхаму радили люди, близькі до його знаменитого покійного батька.

Баку повертається обличчям до Москви
Але аґресія РФ проти України, розпочата 2014 року з окупації та подальшої анексії Криму, призвела до початку змін у російсько-азербайджанських відносинах. Поки що не можна зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що дружба Росія-Азербайджан матиме міцний і довготерміновий характер. Для подібних висновків недостатньо інформації. Проявляються лише певні тенденції, які, тим не менш, дають підстави стверджувати, що Баку змінює дружбу з Києвом на дружбу з Москвою.
Гюльнара Мамедзаде, представник Інституту каспійської співпраці в Баку, стверджує, що Росія й Азербайджан почали прагматичне зближення своїх інтересів на тлі чергового, вже хронічного загострення перебудовної політики США у світі. Очевидно, мається на увазі те, що Вашинґтон, підтримуючи революції свободи в країнах колишнього СРСР, надто лякає нинішнє азербайджанське керівництво, яке дуже важко назвати демократичним. Події в Україні налякали п. Алієва, він побачив у них пряму загрозу для свого політичного режиму.
Але страх перед кольоровими революціями — лише один бік медалі. Інший, на думку аналітиків групи, лежить у площині образи. Образи за те, що Захід був недостатньо твердим у засудженні подій в Нагірному Карабасі, унаслідок чого офіційний Баку втратив контроль над цим реґіоном. А в українському випадку — був. Образи за те, що Баку так і не достукався до Брюсселя та Вашинґтона в питанні засудження політики Вірменії щодо Нагірного Карабаху. А в українському випадку Захід проявив санкційну жорсткість.
Образи за те, що мусульманську країну прирівнюють до розвинених християнських держав Європи, вказуючи на те, що демократія в Азербайджані — недостатньо розвинена. А на думку азербайджанської еліти, вона утримує передові позиції в боротьбі з повзучою загрозою мусульманської радикалізації, яка не перший рік перетинає ірансько-азербайджанський кордон. На цьому тлі, як, вочевидь, вважає офіційний Баку, азербайджанське керівництво несправедливо критикують за арешт політичних опонентів президента Алієва.
Також в Азербайджані можуть думати, що саме криза у відносинах між Україною та Росією призвела до падіння світових цін на нафту. Це боляче вдарило по азербайджанській економіці. Валовий внутрішній продукт Азербайджану більш ніж на 40 % залежить від продажу енергоресурсів на зовнішні ринки. 90 % експорту Азербайджану — це нафта й газ. Унаслідок падіння світових цін на нафту Азербайджану довелося 2014 року витратити на підтримку національної економіки близько 13 млрд USD з резервних фондів. Таким чином, у Державному нафтовому фонді Республіки Азербайджан залишилося близько 23 млрд USD, а до початку падіння світових цін на нафту було понад 37 млрд USD.
Коли всі ці чинники зійшлися в одній точці, в Баку вирішили: треба повернуться до Москви обличчям, а до Заходу — спиною. Ось за цим процесом розвороту зараз і спостерігають аналітики. А як іще можна назвати ситуацію, в якій тільки за останній рік з візитами у Баку побували високопоставлені російські чиновники, знакові політики й одіозні журналісти, такі як Лавров, Матвієнко, Рогозін, Улюкаєв, Кисельов, Собянін, Шойгу. Навіть Володимир Жириновський ушанував країну своєю присутністю. Зрозуміло, що такий вражаючий десант не міг обговорювати абстрактні питання. Йшлося про конкретику.

Поставки російської зброї — серед пріоритетів
Тема поставок російської зброї Азербайджану сколихнула Вірменію після вже згаданого офіційного візиту в Баку міністра оборони РФ. За даними різних засобів масової інформації, вартість найрізноманітнішого російського озброєння для Азербайджану — від гвинтокрилів, танків і бойових машин піхоти до зенітно-ракетних комплексів і систем залпового вогню «Смерч» — перевищить 5 млрд USD.
Судячи з усього, вірмен турбує те, у чий бік, маючи на увазі карабахський і вірменсько-азербайджанський конфлікти, може вистрелити Азербайджан із російської зброї. Незважаючи на певне затишшя на лінії зіткнення у Єревані не сумніваються, що Баку готується до наступальної операції не тільки на землі, а й у повітрі — про це свідчить номенклатура закупівель російської зброї. Правду кажучи, Вірменії не позаздриш: азербайджанська армія є набагато чисельніша за вірменську і має сильну військову авіацію.
Хоча, за оцінками деяких військових експертів, Вірменія має сильну система протиповітряної оборони й інженерних загороджень. І взагалі, вірменська армія, на відміну від азербайджанської, регулярно проводить дивізійні навчання й має дуже високий рівень оперативної підготовки.
Для чого Росія поводиться на шкоду своєму давньому союзнику в реґіоні — Вірменії? Ось що про це кажуть російські експерти. Військовий аналітик Олександр Гольц в інтерв’ю вірменському виданню Zhamanak вказав на те, що політика РФ на Південному Кавказі спрямована на делікатне врівноваження взаємин між Вірменією й Азербайджаном. Росія, пояснив п. Гольц, узяла на себе зобов’язання щодо захисту кордонів Вірменії — і не тільки тих, які були за часів СРСР. Тому будь-які військові дії між Вірменією й Азербайджаном — це катастрофа для російської дипломатії.
На думку аналітиків, розглядаючи дії Росії щодо Азербайджану, також варто враховувати досить банальний чинник: російські виробники зброї просто хочуть заробити. Адже в Азербайджані постійно зростають бюджетні витрати на армію. За даними міністерства фінансів, видаткова частина бюджету 2015 року на оборону прогнозується на рівні 21,1 млрд манатів, що на 3,1% більше, ніж торік. Якщо врахувати те, що азербайджанська національна валюта прирівняна до євро, ідеться про колосальні військові витрати.

До чого тут Україна?
Як зазначалася вище, стратегічне зближення Азербайджану та Росії почало відбуватися саме на тлі загострення російсько-українських відносин. Очевидно, Ільхам Алієв, подивившись на події в Україні, а також на реакцію РФ, вирішив не дражнити Путіна. Він не хоче штовхнути свою країну у вир російської ненависті, гадаючи, що зможе продати дружбу з Україною за вигідною для своєї країни ціною.
Маючи гіркий досвід у вибудовуванні відносин із Росією, Україна може стверджувати: якщо Алієв так вважає, то він глибоко помиляється. Якщо він гадає, що, зрадивши дружбу з Україною, став недоторканним для російської армії, то теж помиляється. Якщо він вірить у те, що Росія більше не буде розігрувати карту Нагірного Карабаху, то також глибоко помиляється. Будь-яку слабкість, проявлену ??сусідніми з Росією країнами, Путін раніше чи пізніше використає проти цих країн. На жаль, це — лише питання часу.
Дуже тривожним сигналом того, що Азербайджан готовий лити воду на путінський млин, стало голосування делегації цієї країни під час січневої сесії Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ). Азербайджанська делегація була єдиною, яка в повному складі проголосувала за повернення РФ право голосу в ПАРЄ, яке вона втратила торік після анексії Криму. Це — настільки кричущий результат, що відносини між двома делегаціями в ПАРЄ навряд чи відновляться найближчим часом. Очевидно, що й відносини на високому політичному рівні теж стануть прохолодними на невизначений період.
До останніх трагічних подій Україна вважала Азербайджан своїм важливим партнером і другом. Але коли голос Баку, який критикує Росію за її аґресивну політику щодо України, затих, стало зрозуміло: так, як було раніше, уже не буде. Вибудовування відносин між Україною й Азербайджаном в нових геополітичних умовах — завдання, безумовно, для української держави — не найтерміновіше. Але, з огляду на стратегічну важливість Азербайджану в плані енергетики, Україні все ж таки доведеться почати будувати нові плани на нове десятиліття.
Група стратегічної Розвідки Geostrategy
http://geostrategy.ua/node/987

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply