Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 16, 2018

2017 рік передав 2018-му непросту естафету

Автор:

|

Січень 04, 2018

|

Рубрика:

2017 рік передав 2018-му непросту естафету

Торік на нашій планеті продовжувалися зміни міжнародного ладу, започатковані розпадом СРСР.

Авіаудар на тлі скандалів
Політичний оглядач Сергій Денисов, підсумовуючи міжнародні події минулого року, резюмував: «Гаряча фаза трансформації змін міжнародного ладу розпочалася після російської аґресії проти України 2014 року й пожежі громадянської війни в Сирії, до якої залучені найбільші світові держави. На світовій арені почався масштабний процес перегрупування сил і зміни правил взаємодії держав, які діяли після закінчення «холодної війни» й працювали за інерцією після розпаду СРСР».
А перелік найважливіших подій світової політики 2017-го оглядач розпочав із ракетного удару по авіабазі режиму Асада в Сирії. Денисов вважає, що таким чином президент Трамп, на відміну від свого попередника, одразу ж показав, що готовий піти на рішучі заходи проти сирійського режиму. Щоправда, «сирійську карту» він розіграв на тлі перманентних скандалів у Білому домі й атак преси. Отже, зробив це для зміцнення своїх внутрішньополітичних позицій.
Приводом для ракетного удару по збройних силам Башира Асада стало застосування урядовою авіацією хімічної зброї в місті Хан-Шейхун у провінції Ідліб. В результаті авіаудару загинули понад 70 людей, в т. ч. 27 дітей.
Відтак, 6 квітня Військово-морські сили США завдали з акваторії Середземного моря масованого удару ракетами «Томагавк» по авіабазі в Хомсі, з якої літаки президента Асада здійнялися в повітря для хімічного бомбардування. Але позаяк Російська Федерація (РФ) була попереджена про підготовку американського удару заздалегідь, це врятувало частину сил сирійської армії та знизило ефективність обстрілу об’єкта.
Однак після цього авіаудару РФ стала потроху тверезішати та прощатися з ілюзіями щодо чутливості республіканців до побажань Кремля в Сирії. Стосовно ж його війни в Україні сигнал Вашинґтону пролунав у лютому.

«Вашинґтон не допустить»
Адміністрація президента США нарешті озвучила вустами Шона Спайсера, тоді прес-секретаря Білого дому, свою позицію щодо України — повернення РФ Криму та деескалація в Україні загалом. Захоплення ж Кримського півострова 2014-го було названо «помилкою попередньої адміністрації».
Державний секретар Рекс Тіллерсон запевнив Київ, що Вашинґтон не допустить за його спиною жодних пакетних домовленостей із Москвою. У Державному департаменті наголосили, що невиконання Росією мінських угод й анексія Криму є перешкодою для нормалізації двосторонніх відносин.
А 2 серпня Дональд Трамп підписав закон про введення нових антиросійських санкцій та обмежувальних заходів проти Ірану та Корейської Народно-Демократичної Республіки (КНДР). Стосовно РФ санкції були посилені через тривалу аґресію проти України, а також за втручання в президентські вибори 2016 року.
Зокрема, нові санкції торкнуться енергетичного сектору Росії, також вони можуть поширюватися на європейські компанії, які беруть участь в російських енергетичних проектах. Німеччина та Франція вже виступили категорично проти нових обмежувальних заходів.

Призначення Волкера
Призначення Держдепом Курта Волкера на посаду спеціального представника з питань України зробило перемовний процес динамічнішим і додало риториці нової адміністрації щодо Донбасу та Криму більшої конкретики. Зокрема, дипломат заявив, що США мають надати Україні зброю, щоб допомогти в протистоянні російській аґресії.
За словами п. Волкера, Путін несе відповідальність за розпалювання конфлікту в Європі та незаконну окупацію території України, і він та людина, котра може прийняти рішення про його припинення.
Спецпредставник Держдепу окреслив бачення США миротворчої місії Організації Об’єднаних Націй (ООН) на Донбасі, з пропозицією якої раніше виступила Москва. І це бачення повністю відрізняється від російського.
Зокрема, РФ мусить спершу вивести свої війська з окупованих територій Донбасу, відновити український контроль над кордоном, і тільки тоді миротворча місія ООН зможе почати там свою роботу. Також місія повинна мати повний контроль над усією зоною конфлікту, а не тільки над лінією зіткнення.
Натомість Кремль наполягає, що в разі розміщення миротворчих сил на Донбасі, вони мають перебувати лише на лінії зіткнення і мати тільки персональну легку зброю. Однак, у Києві та Вашинґтоні вважають це неприпустимим.

«Перейшли Рубікон»?
2017 року США також перейшли своєрідний Рубікон у питанні надання Україні летальної зброї. 16 листопада Сенат США проголосував за утвердження оборонного бюджету на 2018 рік, який, зокрема, передбачає виділення 350 млн USD на оборонні потреби України.
За даними інформаційної агенції Associated Press, Вашинґтон також схвалив план із надання Україні оборонного озброєння, яке передбачає й протитанкові ракети Javelin. Після формального схвалення президентом Трампом план поставок буде спрямований до Конґресу, який у місячний термін розгляне його і передасть на схвалення Державного департаменту. З огляду на майже одноголосну підтримку ідеї озброєння України в палатах Конґресу, зволікань при затвердженні поставок летальної зброї виникнути не повинно.
За даними ж часопису The Washington Post, Держдепартамент уже схвалив наприкінці року комерційну ліцензію. Це дозволяє експорт в Україну великокаліберних снайперських гвинтівок Barrett M107A1, а також боєприпасів і запасних частин до них на суму 41,5 млн USD.
Перші ж поставки летальної зброї з США для потреб Збройних сил України пройшли 2016 року, коли техаська компанія AirTronic USA отримала ліцензію на продаж Україні гранатометів PSRL. Це вдосконалена версія радянського гранатомета РПГ-7.

«Мати усіх бомб»
Торік почався новий цикл провокацій КНДР, яка посиленими темпами продовжила розвивати свою ядерну програму, систематично запускаючи ракети в бік Японії та погрожуючи «знищити» США. Президент Трамп, не добираючи виразів, неодноразово заявляв, що Вашинґтон у разі продовження провокацій Пхеньяну швидко вирішить проблему КНДР, не навіть вдаючись до допомоги Китайської Народної Республіки (КНР). А держсекретар Тіллерсон не виключив військового вирішення проблеми. Кім Чен Ун платив п. Трампу тією ж монетою, наділяючи президента США прізвиськами, які зазвичай делікатні дипломати не вживають, хіба що в приватних бесідах і без свідків.
У березні 2017-го США почали розгортання протиракетної системи THAAD у Південній Кореї, що викликало різке неприйняття з боку Пекіна. Але різке загострення сталося після витоків інформації про підготовку Пхеньяном підземного ядерного вибуху на 15 квітня.
У Держдепі заявили, що час для ведення довготермінових дискусій із ядерної проблеми Північної Кореї минув. А заголовки засобів масової інформації рясніли інсайдами про готовність американців завдати упереджувальний удар по КНДР. Натяки США також були підкріплені перекиданням ударної групи кораблів до берегів Корейського півострова. А 13 квітня Пентаґон уперше застосував свою найпотужнішу неядерну бомбу GBU-43В — «матір усіх бомб».
Військово-повітряні сили США скинули її на позиції бойовиків терористичної організації «Ісламська держава» на сході Афганістану. Демонстрація можливостей супербомби, вочевидь, стала актом залякування КНДР з боку США на піку ескалації словесної війни між Вашинґтоном і Пхеньяном.
На тлі постійного північнокорейського шантажу, на Пхеньян звалився каскад міжнародних санкцій, частково підтриманих також і головним союзником Кім Чен Уна — КНР. У середньотерміновій перспективі санкції можуть обійтися КНДР майже в мільярд доларів.
На початку вересня Північна Корея офіційно заявила, що успішно провела випробування водневої бомби. Сейсмологи Південної Кореї заявили про фіксацію на території сусідньої країни землетрусу магнітудою 5,6 бала, який був спричинений вибухом. У майбутньому варіанти вирішення північнокорейської проблеми для США будуть лежати в площині швидше внутрішньої політики та залежати від міцності позицій адміністрації Трампа всередині країни.

Визначено головні загрози
Сполучені Штати також визначилися торік із місцем РФ і КНР у новій стратегії національної безпеки. У грудні 2017-го президент Трамп озвучив основні положення нової редакції стратегії національної безпеки, яка стане каркасом американської зовнішньої політики на найближчі роки.
Головними загрозами для інтересів Вашинґтона прогнозовано названі КНДР і Іран. РФ і КНР названі конкурентами США і державами-ревізіоністами, які прагнуть кинути виклик Вашинґтону, підірвати його безпеку та процвітання. На думку американських стратегів, Москва і Пекін сповнені рішучості перекроїти реґіональну мапу на власний розсуд, придушити свої суспільства та розширити міжнародний вплив. Таким чином, росіяни та китайці хочуть переглянути глобальний status quo: Росія в Європі після вторгнення в Україну та Грузію, а Китай в Азії зі своєю активністю в Південно-Китайському морі.

Спротив США Китаю
Економічна міць Китайської Народної Республіки (КНР) спонукала 2017-го керівництво США формувати окрему стратегію щодо Пекіну. Потреба у цьому стала особливо актуальною після вигідного для КНР виходу США у січні з угоди щодо транстихоокеанського партнерства і де-факто невизнання Вашинґтоном Тайваню як частини КНР.
Китай із 2013 року веде масштабне будівництво штучних островів в акваторії Південно-Китайського моря, щоб забезпечити собі контроль над реґіоном, але наштовхується на спротив США. Не виключено, що ці острови можуть бути призначені для розміщення китайських ракет земля-повітря дальнього радіусу дії.
Відтак, Дональд Трамп пообіцяв посилити для стримування китайських амбіцій у Тихому океані військово-морський флот до 355 кораблів. Серед них — один новий авіаносець, 16 великих надводних кораблів і 18 атомних ударних субмарин. Ця програма оновлення Військово-морських сил (ВМС) розрахована на 30 років і коштуватиме Сполученим Штатам 500 млрд USD, що є проблемним навіть для бюджету США.
Для підтвердження статусу морської супердержави, здатної тримати під контролем весь світовий океан, в квітні ВМС США почали випробування новітнього надважкого авіаносця Gerald R. Ford, водотоннажністю понад 100 тис. т. Він є головним надважким кораблем нової серії, який замінить старі авіаносці Nimitz, що зараз складають основну ударну силу ВМС США.
Наступний авіаносець, John F. Kennedy, планують завершити до 2020-го. Будівництво третього корабля, Ford-Enterprise розпочнеться цього року.

Кінець «халіфату»
Торік бойовики терористичної організації «Ісламська держава» (ІД) продовжували втрачати захоплені території Близького Сходу на тлі успішних наступальних операцій урядових армій Іраку й Сирії, а також курдського ополчення. Успіхи антитерористичних сил дали привід журналістам говорити про кінець так званого халіфату, проголошеного бойовиками 2014-го.
У липні іракська армія звільнила Мосул, а 17 жовтня Сирійські демократичні сили та загони курдської народної самооборони відбили у терористів їхню «столицю», місто Ракка. 2 листопада Сирійська урядова армія й її союзники взяли під повний контроль місто Дейр-ез-Заур на сході Сирії, вибивши звідти бойовиків ІД.
На початку листопада армія Іраку увійшла до останнього бастіону терористів на північному заході країни — міста Аль-Каїм, а 17 листопада звільнила прикордонне з Сирією місто Рава. Ці успіхи дали привід Бретту Мак-Герку, послу США в міжнародній антитерористичній коаліції, заявити, що ІД втратила 95 % територій, а з-під контролю бойовиків було звільнено понад 7,5 млн осіб.
Дипломат зазначив, що потоки іноземців, охочих воювати за ІД у Сирії майже вичерпалися, або їх перехоплюють ще під час перетину кордону. Свою чергою, бойовики, позиції яких слабшають на Близькому Сході, прогнозовано закликали своїх прихильників до терактів на території західних держав.

Нова точка напруги
У червні 2017 року на Близькому Сході розгорівся дипломатичний конфлікт між двома найбагатшими монархіями реґіону — Саудівською Аравією та Катаром. Ер-Ріяд і його союзники звинуватили Катар у підтримці «тероризму і наданні фінансової допомоги терористичним групам».
Відтак 5 червня про розрив дипломатичних відносин із Катаром заявили Бахрейн, Саудівська Аравія, Єгипет й Об’єднані Арабські Емірати. Пізніше до них приєдналися Ємен, Лівія, Мальдівські острови, Маврикій, Мавританія та Коморські острови.
Деякі з перерахованих країн проголосили блокаду Катару — заборонили авіарейси в Доху. А Саудівська Аравія запропонувала перекрити сухопутний кордон, через який Катар отримував левову частку продовольства. Для скасування обмежень від Дохи зажадали припинити «підтримувати зв’язки з терористичними організаціями й їхнє фінансування».
За даними Financial Times, у квітні Катар заплатив близьким до «Аль-Каїди» групам 1 млрд USD викупу за членів королівської сім’ї, котрих викрадені під час полювання в Іраку. Джерела видання в уряді Катару визнали, що такі платежі справді були.
Додатковим подразником для держав Перської затоки став фактор тісних відносин між Катаром і шиїтським Іраном — найлютішим ворогом сунітських монархій. Та й катарський телеканал Al Jazeera — ефективний інструмент зовнішньої політики Дохи — відіграв ключову роль в «арабській весні».
Офіційно Катар спростував звинувачення у фінансуванні тероризму та висловив жаль із приводу рішення сусідніх країн розірвати дипломатичні відносини. Фактично ж позицію саудитів та їхніх союзників підтримав і Дональд Трамп. Зокрема, він заявив, що Катар «історично був спонсором тероризму на дуже високому рівні». Але оскільки США мають у Катарі військову базу, через кілька днів американський лідер пом’якшив риторику, зголосившись бути посередником у вирішенні конфлікту між арабськими країнами.

Загрози імпічменту
2017-го в Білому домі виникла низка гучних скандалів, які супроводжувалися як журналістськими розслідуваннями, так і офіційними прокурорськими. Скандали в основному були пов’язані з можливими російськими зв’язками п. Трампа або його оточення, а також перешкоджанням правосуддю з боку президента. Розслідувати можливі зловживання був призначений спецпрокурор Роберт Мюллер.
У лютому через підозри у співпраці з росіянами пішов у відставку Майкл Флінн, радник президента з нацбезпеки, а в травні п. Трамп звільнив Джеймса Комі, директора ФБР. Влітку Білий дім залишив прес-секретар Шон Спайсер і директор із комунікацій Ентоні Скарамуччі.
За даними Reuters, справа дійшла до того, що російські чиновники, котрі так розраховували на поліпшення відносин із США, просто не знали, з ким вести діалог у Вашинґтоні. Постійні перестановки в адміністрації викликали у росіян «головний біль».
У травні конґресмен-демократ Ел Ґрін закликав до запуску процедури імпічменту президента. На його думку, звільнення директора ФБР Комі було перешкодою правосуддю, що могло стати підставою для зміщення президента. Однак тоді справа далі закликів не дійшла. Бо республіканці повністю контролювали дві палати Конґресу, крім того, для початку складної процедури необхідні були вагомі докази.
У червні понад 190 законодавців-демократів подали проти п. Трампа позов — нібито президент, порушуючи Конституцію США, отримував гроші від зарубіжних урядів, використовуючи свій бізнес вже після інавгурації. Спецпрокурор Мюллер також зацікавився можливим перешкоджанням правосуддю з боку президента.

Звинувачення в домаганнях
У грудні 56 конґресменів-демократів звинуватили п. Трампа в домаганнях як мінімум до 17 жінок. Демократи також запропонували йому піти у відставку в зв’язку з цими звинуваченнями. Але президент прогнозовано відкинув звинувачення, заявивши, що демократи грають у політичні ігри і він не знає жодної з тих жінок, котрі висунули проти нього звинувачення.
Окремим трендом в скандалах навколо нової адміністрації було втручання російських гакерів у президентські вибори 2016 року, яке нібито сприяло перемозі кандидата Трампа. У медіа потрапила засекречена доповідь Агенції з національної безпеки, згідно з якою, Головне управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації (РФ) причетне до кібератаки на виборчкоми США напередодні президентських виборів.
За словами Джона Бреннана, екс-директора ЦРУ РФ безсоромно втрутилася в американську виборчу кампанію. Екс-директор ФБР Комі, котрому розслідування російського втручання коштувало посади, вважає, що ця операція була санкціонована вищими офіційними особами РФ.
У червні Джанетт Манфра, виконувач обов’язків заступника міністра з питань кібербезпеки, офіційно заявила Конґресу, що російське втручання у вибори було. Так, російські гакери атакували виборчі системи в 21 штаті, однак п. Манфра тоді не уточнила їхню назву, посилаючись на конфіденційність інформації.

Випробування ЄС на міцність
На Піренеях із новою силою розгорівся давній осередок сепаратизму в особі Каталонії, яка разом із Brexit додала головного болю Європейському Союзу (ЄС). На початку жовтня в цій іспанській автономії відбувся невизнаний світовим співтовариством референдум про незалежність.
Як заявила влада автономії, за відділення від Іспанії проголосували 90 % виборців. Утім, офіційний Мадрид, а також ЄС, Франція та Німеччина назвали референдум незаконним, іспанська поліція всіляко перешкоджала його проведенню, масово застосовуючи силу проти демонстрантів і вилучаючи бюлетені.
Попри протести Мадрида, 10 жовтня Карлес Пучдемон, лідер Каталонії підписав декларацію про проголошення незалежності автономії в односторонньому порядку, базуючись на результатах референдуму. Однак цей документ тоді не набув чинності, адже Барселона розраховувала на перемовини з центром, намагаючись домовитися як мінімум про розширення своєї автономії.
У Мадриді не оцінили натяки бунтівного реґіону, зажадавши пояснити суть документа: або Барселона відкликає свою декларацію про незалежність, або підтверджує її. Останнє стало б приводом для відповідних санкцій із боку центрального уряду.
27 жовтня парламент Каталонії все ж оголосив про незалежність від Іспанії, попри на протести офіційного Мадриду. Відповідь була моментальною: парламент Іспанії розпустив автономний уряд, вперше з 1978 року ввівши у дію статтю 155 Конституції та змістивши п. Пучдемона з посади. Також у цьому реґіоні 21 грудня відбулися дочасні парламентські вибори.
Три партії, що виступають за незалежність реґіону, отримали в парламенті 70 місць із 135. Найбільше мандатів у парламенті отримала партія «Громадяни», яка виступає проти каталонського сепаратизму — 37 місць.
Цей невизначений результат дав привід заявити про перемогу в боротьбі за «душі і серця» каталонців як Мадриду, так і екс-лідеру Каталонії Пучдемону. На шляху остаточного вирішення каталонської кризи стоїть дві поки непереборні перешкоди: вікове прагнення значної частини каталонців отримати незалежність, і настільки ж справедливе бажання Мадрида зберегти цілісність країни.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...