Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

Перетягування каната. Яку ж саме угоду з ЄС парафує Україна наприкінці березня?

Автор:

|

Березень 15, 2012

|

Рубрика:

Перетягування каната. Яку ж саме угоду з ЄС парафує Україна наприкінці березня?

Міністерство закордонних справ (МЗС) України запевнило, що Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом (ЄС) буде парафована до кінця березня ц. р. Натомість із боку ЄС чути інше: «Останньої крапки ще не поставлено». Дотепер нема й натяку на те, якою ж вона буде — позитивною чи навпаки…

Очікують до кінця 13 березня Олександр Дикусаров, прес-секретар МЗС, повідомив на брифінґу, що парафування Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яка, зокрема, передбачає зону вільної торгівлі, його відомство очікує ще до кінця березня. Однак «Вікіпедія» пояснює цю процедуру так: «Парафування договору (від французького слова paraphe — розчерк, скорочений підпис) — попереднє підписання міжнародного договору (або окремих його статей) ініціалами уповноважених осіб, що брали участь у його розробці. Парафування договору може мати місце в тих випадках, коли договір повністю погоджено між його учасниками, але він потребує ще схвалення з боку відповідних урядів, чи коли підписання остаточно оформленого тексту відкладається з якихось інших причин. Це не замінює підписання договору та не є обов’язковим етапом укладення міжнародної угоди». Акцентуємо на тому, що парафування угод «не є обов’язковим етапом укладення міжнародної угоди». Тобто домовленість про асоціацію могли б і… не парафувати.

А все ж вирішили так вчинити, бо остаточне підписання угоди, як пояснює «Вікіпедія», «відкладається з якихось інших причин». І хоч ці причини — загальновідомі, Кетрін Ештон, Верховний представник ЄС із закордонних справ, яка, власне, і відповідає за відносини з Україною, уже вкотре наголосила 6 березня, що «ЄС не зможе просунутися в справі укладання Угоди про асоціацію з Україною, якщо українська влада не змінить свого ставлення до справи колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко». Чиновник ЄС із закордонних справ нагадала також, що «в Євросоюзі вже чітко давали знати владі України, що, за європейськими стандартами, до Юлії Тимошенко поставилися неналежним чином». Відтак від імені ЄС закликала Україну «не тільки зрозуміти це, а й виправити становище, використовуючи стандарти міжнародного правосуддя».

Глухий кут

Нагадаємо, що 5 березня в лондонській газеті International Herald Tribune міністри закордонних справ Швеції, Великої Британії, Чехії, Польщі та Німеччини — відповідно, Карл Більдт, Вільям Гейґ, Карел Шварценберґ, Радослав Сікорський і Ґідо Вестервелле — опублікували спільну статтю, у якій недвозначно пояснили: «Нині Київ і Брюссель мали би святкувати підписання й ратифікацію угоди, натомість ці процеси фактично заблоковані внаслідок дій України, і сторони зайшли в глухий кут».

Ще й конкретизували, що «було би справедливо сказати, що Угода про асоціацію була ув’язнена й українське керівництво тримає ключ», оскільки судові процеси над опозиційними політиками, у тому числі Юлією Ти­мошенко та Юрієм Луценком, «мають ознаки політично мотивованого та вибіркового правосуддя».

Водночас, із того, що повідомив на брифінґу прес-секретар МЗС України, випливає: українська влада вперто іґнорує заяви як Верховного представника ЄС із закордонних справ, так і міністрів країн — членів Євросоюзу. Пан Дикусаров стверджував: «Після парафування сторони розпочнуть підготовку угоди до підписання. Ця процедура передбачає значну технічну роботу, у тому числі підготовку автентичного перекладу тексту угоди українською мовою й мовами країн-членів ЄС».

Як бачимо, у зовнішньополітичному відомстві України вдають, що парафування Угоди про асоціацію з ЄС, остаточні перемовини про яку розпочалися ще 2007 року, а завершилися 19 жовтня 2011-го, відклали нібито не через ув’язнення п. Тимошенко, а з технічних причин. Однак Петер Стано, речник комісара ЄС із питань розширення та європейської політики сусідства Штефана Фюле, повідомивши 13 березня, що «технічні команди двох сторін закінчують огляд консолідованого тексту з метою уможливити парафування Угоди про асоціацію між ЄС і Україною головними переговірниками 30 березня», усе ж зробив суттєве доповнення до сказаного: «Що стосується підписання, ми нагадуємо про домовленість лідерів на грудневому саміті про те, що досягнення України, зокрема у сфері поваги до спільних цінностей і верховенства права, матимуть рішуче значення для швидкості її політичної асоціації й економічної інтеґрації з ЄС, включаючи укладення Угоди про асоціацію».

У Брюсселі — невдоволені

Отож парафування угоди аж ніяк не означає, що її таки буде укладено. Але й навіть ця формальність — усе ще під знаком питання. Бо 13 березня інформаційні аґенції поширили коментар неназваного високопоставленого дипломата ЄС, який повідомив: «У Брюсселі невдоволені тим, що в Україні оприлюднили дату парафування Угоди про асоціацію. Брюссель просив українську сторону не спекулювати щодо можливої дати парафування Угоди про асоціацію доти, доки в перемовному процесі в самому ЄС не буде поставлено остаточно крапку. Саме тому ми й просили українську сторону утриматися від оприлюднення можливої дати».

І хоч той високопоставлений дипломат ЄС підтвердив, що Київ і Брюссель справді попередньо погодили конкретну дату, однак додав: «Роботу ще не завершено, останньої крапки ще не поставлено. Такими заявами українська сторона тільки завдає шкоди процесу перемовин, який іще триває всередині ЄС. Ще в ході досягнення домовленостей ми звернулися до української сторони з проханням утриматися від оприлюднення дати — усе може статися. Ситуація — хитка. Це не дасть користі в остаточному ухваленні рішення».

Між тим, Штефан Фюле ще 27 лютого заявляв, що угоду буде парафовано протягом місяця, а її підписання — «десь восени, якщо ситуація в Україні зміниться». Чому восени? Це випливає з пояснення Марека Сівеця, депутата Європарламенту, який переповів українським журналістам позицію Євросоюзу: саме «наступні парламентські вибори в Україні вирішать майбутнє відносин Україна—ЄС». Якщо точніше, то йдеться про участь у них ув’язнених опозиційних політиків, зокрема Юлії Тимошенко та Юрія Луценка.

Шантаж… Москвою

На що ж сподівається влада в Україні, діючи якраз навпаки — не звільняючи опозиціонерів із-за ґрат? Найбільш вірогідну відповідь на це запитання дав у інтерв’ю київському інтернет-виданню «Главком» німецький політолог Александр Рар: «Ситуація виглядає абсолютно тупиковою: я не бачу в майбутньому жодної розв’язки, окрім, можливо, просування України у бік Росії та Євразійського Союзу (ЄАС). Це, звісно ж, викличе паніку на Заході, і якщо такий сценарій буде виглядати реальним, Україні знову багато що можуть пробачити».

Цілком імовірно, що й українська влада сподівається, що у Брюсселі врешті-решт заплющать очі на ув’язнення п. Тимо­шенко та п. Луценка в тому разі, якщо Україна вдаватиме різку зміну вектора своєї інтеґрації — із ЄС на Москву. Та чи повірять у Євросоюзі в, по суті, самогубство українських олігархів — передачу фактичного керівництва їхнім бізнесом наднаціональним структурам (ЄАС), контроль­ний пакет у яких належить росіянам? Тим більше малоймовірно, бо в Україні зауважили постійні обмеження реалізації в Росії товарів із Білорусі навіть після того, як та приєдналася до ЄАС. Тому зона вільної торгівлі виглядає для українських олігархів набагато спокусливіше.

Тож, мабуть, саме у випадку, якщо ЄС виявить непохитність у питанні ув’язнених опозиційних українських політиків, МЗС України, як повідомила з посиланням на своє джерело в зовнішньополітичному відомстві київська газета «Коммерсантъ-Украина», «має намір у відповідь на заяви з боку ЄС щодо Угоди про асоціацію висловити згоду Києва виконати майбутні рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) за позовами Юлії Тимошенко та Юрія Луценка». І хоч у МЗС наразі не оприлюднюють подробиць відповіді на розгнівані заяви ЄС, про підготовку якої інформував міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, однак виданню «Коммерсантъ-Украина» стало відомо, що вона міститиме-таки фразу про готовність визнати й виконати майбутні рішення ЄСПЛ за позовами лідерів опозиції.

Дослівно інформатор київської газети сказав із цього приводу: «Ми нагадаємо ЄС, що в політиків є можливість оскаржити вироки не тільки в українському суді, але й у Страсбурзі».

Крапка — за Страсбурґом?

Того ж дня вищенаведені слова фактично продублював на брифінґу Олександр Дикусаров: «У разі сумнівів щодо обґрунтованості ухваленого вироку в Україні, як і в будь-якій іншій демократичній країні, існує багаторівнева система оскарження, аж до ЄСПЛ».

А 10 березня ще й Ренат Кузьмін, заступник Генерального прокурора України, запевнив в інтерв’ю Бі-бі-сі, що в разі позитивного для п. Тимошенко та п. Луценка рішення ЄСПЛ «будемо його вивчати й виконувати». А водночас п. Кузьмін не заперечував, що вирок ЄСПЛ і справді може перекреслити вердикт української Феміди. Зокрема, правник зауважив: «Очевидним є той факт, що оскільки Кримінально-процесуальний кодекс старіший за мене й за вас, то, звичайно, у Європейського суду можуть виникнути запитання».

Так чи інакше, а те, чи українська влада справді готова випустити Юлію Тимошенко та Юрія Луценка з в’язниці після позитивного рішення ЄСПЛ, чи вона все ж блефує, аби виграти час, потрібний, щоби, шантажуючи Москву інтеґрацією з ЄС, схилити її на поступки, якими Київ лякатиме потім Брюссель, побачимо вже незабаром.

 Ігор Голод

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...