Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 21, 2018

Парафування тупцювання. Підписи під черговим євроінтеґраційним документом України, на жаль, — лише формальність

Автор:

|

Липень 26, 2012

|

Рубрика:

Парафування тупцювання. Підписи під черговим євроінтеґраційним  документом України, на жаль, — лише формальність

Європейський Союз (ЄС) укотре продемонстрував, що тримає двері для України відчиненими. Але попередив, що її керівництво само може зачинити їх у жовтні недемократичними виборами.

«Непересічна подія»

19 липня було перегорнуто чергову з багатьох тисяч сторінок у відносинах між Україною та ЄС, про яку, принаймні наразі, уже воліє мовчати президент Янукович, котрий іще недавно, зовсім навпаки, проголошував своїм «успіхом у євроінтеґрації» буквально кожен контакт із чиновниками з Брюсселя. Доволі прикметним є також те, що лише Леонід Кожара, заступник голови Партії реґіонів (ПР) із питань міжнародної політики, продовжує запевняти українців, що, мовляв, «відбулася така непересічна подія, як парафування Угоди про асоціацію».

Але при цьому «реґіонал» іґнорує той факт, що учасником цієї нібито «непересічної події» був зовсім не президент чи прем’єр-міністр України. Бо ж 19 липня еталонний примірник лише англійської версії тексту Угоди про асоціацію України з ЄС (більш ніж тисячу сторінок, включаючи домовленості про зону вільної торгівлі між ними) парафував, тобто підписав, у Брюсселі спільно з представником Європейської комісії «аж» заступник міністра економіки України Валерій П’ятницький (на фото).

Однак міністр економічного розвитку й торгівлі України Петро Порошенко явно поспішив із запевненнями, що «шлях українських виробників на європейські ринки є відкритим». Оскільки й після тієї «непересічної події» все ще, за зізнанням п. Порошенка, «триватиме технічна робота з перекладу її українською мовою й мовами країн ЄС». Щойно після цього міністр зможе передати текст Угоди про асоціацію України з ЄС для ознайомлення уряду й парламенту. «А вже починаючи з вересня ми зробимо все, щоби ця угода стала публічною», — обіцяє міністр.

Є що приховувати?

Юрій Гаврилечко, оглядач київської інформаційної аґенції ГолосUA, слушно зауважив у публікації «Таємниця за сімома замками: Угода про зону вільної торгівлі з ЄС»: «Цей воістину унікальний документ недоступний для громадськості з моменту початку роботи над ним і досі». Нагадав він також, що «на прес-конференції 2 квітня ц. р., після першого етапу парафування, керівник української переговорної групи щодо укладення Угоди заступник міністра закордонних справ України Павло Клімкін заявив, що Міністерство закордонних справ України вважає неможливим оприлюднення тексту Угоди про асоціацію між Україною та ЄС до її підписання». При цьому зазначив, що це нібито — міжнародна практика.

Але п. Гаврилечко зрозумів це пояснення урядовця так: «Очевидно, що цю норму Клімкін вигадав у відповідь на запитання журналіста, тому що нічого подібного не існує в принципі, але українських дипломатів і це не спиняє». Тож оглядач дійшов власних висновків: «Українського тексту Угоди не існує»; про те, «що саме парафували в Брюсселі, не знають ані депутати Верховної Ради (ВРУ), ані члени Кабміну»; те, «ким був підготовлений текст для парафування, не зрозуміло, оскільки припущення, що українська сторона готувала документ англійською мовою, суперечить українському законодавству, а отже, або документ був повністю підготовлений фахівцями ЄС, або українська сторона брала участь у процесі його підготовки лише в порядку консультування й обговорення»; «публічний, по суті, документ, який визначатиме вектор розвитку української економіки, готувався в таємниці не тільки від українського народу, а й від представників законодавчої та виконавчої влади».

Натомість редакція «Моста» припускає, що текст угоди так засекречено, аби приховати від громадськості численні обмеження для реалізації продукції України в країнах — членах Євросоюзу. Бо ж вилученнями для багатьох українських товарів аж рясніє, за даними експертів, у вже переданій 24 липня на ратифікацію ВРУ угоді про іншу зону вільної торгівлі — у межах Співдружності Незалежних Держав (СНД).

«Тільки називається»

Положення цього документа Володимир Горбач, експерт Інституту євроатлантичного співробітництва, коментує так: «Насправді це тільки називається зоною вільної торгівлі. Але, враховуючи, що в угоді про вільну торгівлю із СНД ідеться не так про вільну торгівлю, як про вилучення з вільної торгівлі, то це — не зовсім нормальна угода. І якщо там містяться пункти про обов’язковий арбітражний суд у Санкт-Петербурзі, про централізоване економічне реґулювання, то зона вільної торгівлі тут ні до чого. Це — глибша інтеґрація, яка дає серйозні важелі для російського контролю. І це вже входить у суперечність із нашим прагненням інтеґрації на Захід».

Однак попри те, що саме згадка в угоді про зону вільної торгівлі в рамках СНД вилучень для багатьох товарів завадила її синхронній ратифікації у ВРУ й парламенті Російської Федерації (РФ), президент Янукович капітулював. Це сталося після того, як 12 липня на п’ятому засіданні Російсько-української міждержавної комісії Володимир Путін, президент РФ, у відповідь на прохання переглянути ціну на сибірський газ зажадав, щоб у Києві якнайшвидше ратифікували угоду про зону вільної торгівлі в межах СНД. 24 липня її таки було передано у ВРУ. Хоча текст цього документа також іще ніколи й ніде не був оприлюднений. А Наталія Микольська, радник юридичної фірми «Саєнко Харенко», попереджала, що «Віденська конвенція забороняє ратифікацію зі застереженнями» — вилученням низки товарів.

Розв’язка — у жовтні

Звісно, остаточно дійти висновку з приводу того, кому ж насправді морочив голову президент України — ЄС чи Росії, ми зможемо щойно після ратифікації ВРУ тієї угоди про зону вільної торгівлі в рамках СНД. А наразі, приміром, Богдан Данилишин, єкс-міністр економіки, припускає обидва варіанти. З одного боку, він не виключає, що «це, швидше за все, є тактичний або передвиборний хід, щоби показати, що ми — за зміцнення зв’язків із країнами пост­радянського простору. З іншого ж — визнає, що, «разом із тим, це можна розглядати також як черговий крок наближення до Митного союзу, який зараз особливо інтенсивно пропаґується російською стороною».

Однак маємо, на жаль, доволі суттєвий привід для припущення, що між угодами про вільну торгівлю з ЄС і СНД Віктор Янукович обере останню. Позаяк 20 липня президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу та верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон заявили в спільному інтерв’ю київському Центру Разумкова про неможливість підписання та ратифікації Угоди про асоціацію й зону вільної торгівлі через згортання в Україні демократії після 2010 року.

Єврочиновники застерегли: «Будемо відверті: підписання та ратифікація Угоди про асоціацію й ЗВТ будуть неможливі, якщо Україна терміново не зверне уваги на таке різке погіршення демократії та верховенства права». А при цьому зазначили, що першочерговим завданням української влади є припинення випадків вибіркового правосуддя й політично мотивованих переслідувань: «Необхідно знайти рішення, які дозволили би п. Тимошенко, п. Луценку й іншим вийти на свободу та брати повноцінну участь у політичному житті. Те ж стосується важливості проведення в Україні парламентських виборів цієї осені згідно з міжнародними та європейськими стандартами демократичних виборів».

Та позаяк Віктор Янукович не має наміру випускати на свободу Юлію Тимошенко й Юрія Луценка, то, схоже, підпис заступника міністра економіки України Валерія П’ятницького під черговим євроінтеґраційним документом — поки що всього лише технічна формальність. Але доки?..

Щодо цього політолог Вадим Карасьов прогнозує: «Пауза у відносинах України та ЄС буде тривалою, швидше за все, — до 2015 року (нагадаємо, що саме тоді відбудуться в Україні наступні президентські вибори. — Авт.). Ба більше, уже зараз зрозуміло, що аж до президентських виборів ми будемо інтеґруватися, але не інтеґруємося ні в Європейський Союз, ні в Євразійський. Це — об’єктивна реальність, не пов’язана з долею п. Тимошенко чи ще чимось: Україні, з погляду прагматизму, необхідний і західний вектор, і східний. На практиці ж виходить, що ми не рухаємося до жодної зі сторін, щоправда, із різних причин: на Захід — бо немає довіри європейських лідерів до наших, а на Схід — тому що немає довіри наших лідерів до російських».

Черговий аванс

На жаль, зарано українцям радіти й із приводу ще однієї перегорнутої сторіночки у взаєминах України та ЄС — підписання 23 липня додаткової угоди про спрощення візового режиму з Євросоюзом. Бо це лише ледь-ледь розширило ті категорії українських громадян, яким надаватимуть візи до ЄС за спрощеною процедурою. Відтепер нею зможуть користуватися ще й громадські активісти, представники релігійних громад, учасники конференцій і «круглих столів», мистецьких виставок і програм прикордонного співробітництва. Найбільші ж пільги отримали представники бізнесу й журналісти, які реґулярно подорожують до країн ЄС: їм видаватимуть багаторазову візу на п’ять років, а також для них скоротили перелік документів, що підтверджують мету поїздки. Полегшення стосуватимуться й оформлення багаторазових віз на один рік для українців, які є родичами громадян ЄС, водіями міжнародних перевезень, технічним персоналом, що входить до супроводу журналістів, або особами, котрі супроводжують хворих на лікування.

Але щодо цього Ґеорґій Грищенко, оглядач київського журналу «Український тиждень», уже в заголовку своєї публікації в цьому виданні зауважує: «Черговий аванс: спрощення візового режиму з ЄС не означає виходу режиму Януковича з ізоляції». Пояснює він свій висновок так: «І рекомендація укласти договір про спрощення безвізового режиму, і завершення парафування Угоди про асоціацію й ЗВТ — лише чергові сиґнали про те, що ЄС таки чекає на Україну, тримає двері відчиненими, готовий до поглиблення співпраці в будь-який момент. А все, що для того потрібно, — зміна політики нашої влади або її самої. І визначальну роль у цьому відіграють парламентські вибори в жовтні ц. р., до яких і прикута вся увага в ЄС».

 Ігор Голод

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...