Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

Наша мова — кольорова!

Автор:

|

Червень 28, 2012

|

Рубрика:

Наша мова — кольорова!

Чергове мовне протистояння в Україні, традиційно загострене напередодні виборів, перейшло від парламенту до фронтів «із низин». Прийняття в першому читанні скандального законопроекту «Про засади державної мовної політики» спричинило чималий резонанс у суспільстві. Попри те, що, за даними соціологів, мовне питання перебуває десь на 30-му місці за важливістю для українців, цю тему (поряд із футбольним чемпіонатом Європи) не обговорює хіба що геть лінивий. І виникає таке враження, що ця топ-тема (до речі, вона мала би стояти на рівні питань національної безпеки) таки залишається болісною для пересічного українця. Звісно, для кожного громадянина по-різному — залежно від позиції й територіальної приналежності.

Зміст законопроекту полягає у використанні в Україні другої державної мови. Прямо про це не йдеться, утім, так зване розширення прав національних меншин у згаданому документі, по суті, зводиться до застосування в окремих реґіонах мов меншин, які там проживають, за умови, що їхніх представників є не менше за 10 %. Близько половини території України можна відзначити як таку, що налічує у своїх реґіонах більше за 10 % російського та російськомовного населення. Таким чином, законопроект про засади мовної політики фактично вводить у офіційний обіг саме російську мову.

Цікаво, що раніше подібні ініціативи, незважаючи на владні режими, розбивалися об конституційний бар’єр. А Конституція України каже, що єдина державна мова на ВСІЙ території України — українська. Однак тепер «реґіонали» пішли далі, ніж завжди. Для усунення законодавчих «нюансів» вони запропонували поправити Основний Закон. А з огляду на нинішній стиль роботи Конституційного Суду України (КСУ), немає нічого неможливого.

Отже, проект закону України про державну мову — це вже не перший варіант прирівнювання (зрівняння) української мови до мов національних меншин (читай: російської). Щоразу саме російська мова отримує «зелене світло» в оформленні офіційних документів, застосуванні в державному судочинстві, викладанні в загальноосвітніх і вищих навчальних закладах, державних замовленнях на закупівлю підручників тощо. Таким чином, конституційна норма про єдину державну мову — українську — де-юре зберігається, а де-факто — нівелюється за своєю суттю. Чи можна, для прикладу, вважати українську єдиною державною мовою, коли загальноосвітні навчальні заклади здобувають собі право викладання тільки російською, а викладачі користуються тільки російськомовною літературою? У цих умовах майже неможливо дослідити, чи має потребу та чи інша школа в закупівлі україномовних підручників, тим більше що цей процес відбувається на реґіональному рівні, а не на рівні окремо взятого навчального закладу.

Попри всі дискусійні моменти мовний законопроект Колесниченка—Ківалова пройшов перше читання у Верховній Раді України (ВРУ). Документ приймали з боями та силовими протистояннями. Те, що буде далі, можна лише прогнозувати. Як і очікувалося, законопроект традиційно розколов Україну на протилежні фронти. Зі західного боку прокотилася хвиля акцій на підтримку української мови. Інша хвиля — на підтримку мовного законопроекту — насувається з південно-східного фронту України. Двома стінами цунамі українці можуть зіштовхнутися в Києві в день остаточного голосування.

Очікувалося, що днем голосування стане 26 червня, адже це — кінцевий термін подання пропозицій щодо законопроекту у профільний комітет. Утім, цих пропозицій і зауважень назбиралося так багато, що говорити про конкретну дату стало складно. Документ може перебувати на розгляді в комітеті до 5 липня, після чого його повинні внести на голосування. У цій ситуації політичні сили у ВРУ (а саме на парламентському плацдармі вестимуться основні бої), готуються до голосування, міряють сили й грають м’язами.

У розмові з кореспондентом тижневика «Міст» Володимир Яворівський, депутат-опозиціонер (парламентська фракція «БЮТ-«Батьківщина») і голова Комітету ВРУ з питань культури і духовності, визнав поразку в першій битві проти провладної партії на парламентському фронті, та водночас він не зізнається, що в подальшому чинитиме опозиція задля відстоювання української мови.

Справжні патріоти сподіваються, що опозиціонери просто не бажають відкривати карти й показувати свої козирі, щоби не програти вирішального бою в день остаточного голосування. Тим часом скептики вже потирають руки з упевненістю, що в опозиції просто відсутній план «Б». Причому слабкий блеф не здатен приховати, що насправді опозиціонерам нічим крити кількісну парламентську більшість і вдало розтасовані карти на парламентській президії.

— Чим небезпечний для України законопроект, про який іде мова?

Володимир Яворівський: — Для української держави мова — це найважливіша опора, це основа ідентичності нації, найголовніший її чинник. Тому небезпека для мови — це небезпека для цілої держави. Введення інших мов, які й зараз непогано почуваються на побутовому й навіть офіційному рівнях — це загроза національній безпеці. Ми не повинні цього допускати.

— Що пропонується в законопроекті?

— Десята стаття Конституції дуже чітко визначає, що українська мова є єдиною державною мовою, держава турбується про її розвиток. Хіба в Основному Законі України сказано про те, щоби дбати про російську чи ще якусь іншу мову? До того ж українська є єдиною державною мовою на всій, підкреслюю: на всій, території України.

То що ж пропонується в проекті закону? Ми вже бачили попередні законопроекти Сергія Гриневецького, Петра Симоненка, у яких ставилося питання про запровадження в країні двох державних мов. Ці законопроекти були демонтовані абсолютно всіма аналітиками, які були в Україні й за кордоном, і Венеціанська комісія категорично забракувала його. Цей законопроект був провалений, і вони його забрали.

Але, як відомо, якщо вас не пускають у двері, ви можете залізти через вікно. Замість офіційного й суперечливого тлумачення про запровадження другої державної мови автори законопроекту пропонують у багатьох реґіонах, де є 10 % носіїв мов національних меншин, узгодити на території цієї області використання другої державної мови. А тепер підрахуйте: жодна національна меншина, яка проживає в Україні, не може нарахувати 10 %

по реґіону — ні угорці на Закарпатті, ні румуни на Буковині, ні греки на Донбасі. Ніхто, окрім росіян. Росіяни спокійно набирають 10 % на Донбасі, Луганщині; Одещина, Херсонщина, Крим, Харківщина, Чернігівщина, Сумщина також можуть розраховувати на запровадження в себе російської як другої державної мови. Від 10-ї статті Конституції абсолютно нічого не залишається, тому що на половині території України буде дві мови — українська та російська (і жодної — інших національних меншин, хоча про це лукаво й говориться), а на другій половині — одна мова. Через це держава буде розколена, і не лише за мовною ознакою, що дуже небезпечно для існування самої держави.

— Ми вже мали прецеденти, коли обласні ради окремих реґіонів самостійно для себе ухвалювали рішення про використання російської мови як другої офіційної. Фактично це — також порушення Конституції України, хоча в документах ані слова не було про другу державну мову…

— Ніякого значення це не має, і ці рішення — не закони, які приймає ВРУ. То була самодіяльність обласних рад, які не мають права вносити такі законопроекти, тому що мовне питання вирішується тільки парламентом — головним законодавчим органом, а не обласною радою. Однозначно, депутати обласних рівнів знали про це, тому то була гра в небезпечні речі. У деяких областях навіть за Віктора Ющенка прокуратура оскаржувала ці рішення, і вони були скасовані у багатьох областях.

— Однак у цьому випадку мова йде про закон…

— Так, і через це питання перебуває поза дискусією.

— Що робитиме опозиція для відстоювання українського мовного статусу?

— Зараз я не буду відкривати карти. Але можу сказати точно, що ми використаємо всі конституційні засоби для того, аби цей антиконституційний законопроект не був прийнятий. Ми використаємо абсолютно всі можливості, які є, але конкретно я зараз говорити не можу.

— Чи я правильно розумію, що конституційні методи — це оскарження законопроекту в Конституційному Суді? Можливо, ви також будете посилатися на порушення законодавства й парламентського реґламенту при ухваленні законопроекту в першому читанні? Адже очевидно, що цей факт легко довести в Міжнародному суді…

— Якби в Україні був Конституційний Суд (реальний, а не формальний), а його фактично не існує, то ми з вами на цю тему зараз узагалі би не розмовляли. Але ми маємо тепер такий суд, який може прийняти будь-яке рішення. Наприклад, що Віктор Янукович досі не був президентом, а на наступних виборах глави держави він буде балотуватися чи не вперше, і таке інше. Ми все це знаємо.

— Усе-таки голосування такої кількості «мертвих душ» за законопроект було видно неозброєним оком навіть пересічному громадянинові України. Деякі народні депутати, чиї електронні картки «самостійно проголосували» за мовний документ, визнають, що перебували у відпустках, на лікарняних. І все це — у прямому ефірі. Чи не надто кричущий випадок?

— Знову ж таки, потрібно апелювати до суду, але, повторюся, у нас немає суду, і ви про це знаєте й без мене. Як голова парламентського комітету, який веде цей законопроект, я назвав 109 осіб, котрі були відсутні під час голосування, а їхні голоси — зараховані. В останній момент, щоправда, з’явилася одна «реґіоналка», чиє прізвище я назвав випадково, за що попросив вибачення. Через це, звичайно, закон не є леґітимний, але хто зараз в Україні про це може говорити?

 Юлія Кухар

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...