Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 19, 2017

Напередодні «зустрічі у верхах» НАТО в Чикаґо

Автор:

|

Травень 17, 2012

|

Рубрика:

Напередодні «зустрічі у верхах» НАТО в Чикаґо

Після невдалої спроби як із боку Сполучених Штатів, так і України надати останній план членства в НАТО (ПДЧ) у квітні 2008 року на «зустрічі у верхах» НАТО в Бухаресті питання українського членства в Північно-Атлантичному альянсі затихло, якщо не припинило існувати взагалі. Штати, колись затяті прихильники України, зберігають мовчання.

Багато що із цього можна пояснити зміною адміністрацій в обох країнах. Звичайно, адміністрацію Обами менше цікавить Україна, ніж адміністрацію Буша. Безсумнівно, режим Януковича душить те, що колись було ґрандіозним проектом європейської інтеґрації за президентства Ющенка, і перетворює Україну на ґлобального ізгоя. Який тоді нинішній прогноз на членство України в НАТО? Відповідь на це запитання залишається незрозумілою.

16 березня 2009 року високого рівня двостороння Комісія США Гейґела—Гарта рекомендувала новій американській адміністрації повернутися до Російської Федерації (РФ) із цілої низки напрямків, у тому числі щодо відмови в підтримці членства в НАТО України та Грузії. Вона радила американському уряду визнати, що «ні Україна, ні Грузія не готові до членства в Альянсі» й що Сполучені Штати не мають тепер «насущних інтересів безпеки» в перебуванні цих країн у НАТО. Комісія США також рекомендувала уряду «розробити інші варіанти, ніж членство в НАТО» для України та Грузії та знайти інші способи «продемонструвати прихильність до їхнього суверенітету».

Без сумніву, російська політика переозброєння, відновлена аґресивність і продемонстрована готовність до виконання тієї частини своєї військової доктрини, яка закликає до військового втручання в її «близькому зарубіжжі» на «захист російських національних інтересів» дуже вплинули на комісію. Крім того, політична доцільність, особливо на Близькому Сході, також мала вплив на рішення пожертвувати Україною та Грузією. На жаль, ця комісія продемонструвала незнання чи нехтування концепцією оформлення НАТО, її історією та метою.

Незважаючи на це, Гіларі Клінтон, державний секретар США, неодноразово заявляла про те, що «ми повинні продовжувати відчиняти двері в НАТО для європейських країн, таких як Грузія й Україна, і допомогти їм досягти стандартів НАТО». Але слова держсекретаря падають у сухий ґрунт, оскільки ніхто не знає, якою є позиція президента США. Німеччина та Франція ніколи не підтримували інтересів України у сфері безпеки, і це, можливо, посилиться ще більше після нещодавнього обрання у Франції президентом соціаліста. «Переобрання» президента Путіна та введення Російською православною церквою нового терміну «російський світ» повинні були знову сколихнути занепокоєння з приводу аґресії РФ, але замість цього ще більше зблизили канцлера Меркель і президента Путіна та переконали й без того безпринципного президента Обаму стати ще «гнучкішим».

Сьогодні Україна сама стала менш активною щодо членства в НАТО, частково — через своє радянське минуле та все більший український скептицизм стосовно намірів Заходу, і все це суттєво погіршує режим Януковича, котрий має незахідну орієнтацію й бандитську поведінку. Це дозволило такому недругові України, як канцлер Меркель, свою давню, по суті русофільську, політику прикрити саваном «турботи про права людини». Ув’язнення в Україні колишнього прем’єр-міністра заслуговує на західну інтервенцію. Тим не менш, вона не повинна бути використана як зброя для підсилення войовничості Анґели Меркель щодо України, для того щоби сподобатися її другові Володимиру Путіну.

Тему безпеки України — не тільки заради принципу, а більше в геостратеґічному значенні — необхідно вирішувати на зустрічі в Чикаґо. Незалежно від Німеччини, Франції та навіть президента Обами, Україна залишається стрижнем і буфером між НАТО й країнами, для яких, по суті, і був сформований Альянс. Сильна й модернізована у військовому плані та демократична Україна є найкращою зброєю НАТО, навіть кращою, ніж радари чи протиракетні системи у Польщі, Чехії та Румунії. Не применшуючи значущості будь-якої сучасної держави-члена НАТО, урешті-решт, Україна навіть за величиною території та чисельністю населення є однією з найбільших країн Європи.

Нарешті, повне членство України в НАТО потрібне не тільки їй самій, але й сприяє Північно-Атлантичному альянсу як союзу, який повинен захистити себе від найнебезпечнішого можливого аґресора у світі. Немає потреби називати цього аґресора.

Конкретна дія, така як пропозиція ПДЧ, посилає правильний сиґнал як зневіреному українському населенню, так і аґресивним російським правителям. Це також ставить сьогоднішнього українського бандита-президента в скрутне становище. Україна, з огляду на її розмір і розташування, є найбільш підходящим кандидатом на членство в НАТО. Цей процес повинен бути полегшений і прискорений. Правду кажучи, Україна без НАТО — у небезпеці, а НАТО без України — геостратеґічна ілюзія.

 Аскольд Лозинський

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...