Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 20, 2017

На роздоріжжі. Поки українці прагнуть європейських перемог, влада задивляється на Азію

Автор:

|

Травень 17, 2012

|

Рубрика:

На роздоріжжі. Поки українці прагнуть європейських перемог, влада задивляється на Азію

Минулого тижня прірва між громадянами України та їхнім керівництвом поглибилася ще більше.

Залишається хіба що співати

12 травня до столиці Азербайджану Баку представляти Україну на пісенному конкурсі «Євробачення-2012» вирушила співачка Гайтана. Народилася вона в Києві, звідки родом її мати-українка, але п’ять перших років свого життя мешкала в африканській Республіці Конґо, звідки походить її батько та де спілкувалася тільки французькою й тамтешньою мовою — лінґала.

Після розлучення батьків Гайтана повернулася з матір’ю в Україну, де настільки добре оволоділа українською й російською, що за неї, за офіційними даними, проголосувало найбільше тих, хто своїми SMS-повідомленнями вирішував долю путівки на «Євробачення-2012». Утім, редакція тижневика «Міст» не береться стверджувати, що це було достеменно так, бо після попередніх відборів на континентальні пісенні конкурси лунали звинувачення у фальсифікації їхніх результатів. Тож попри те, що стосовно Гайтани їх наразі не чути, крапки поки не ставитимемо…

Та як би там не було, Україну на «Євробачення-2012» репрезентуватиме, як вона сама себе називає, афроукраїнка Гайтана. Її співгромадяни, звісно ж, уболіватимуть за неї як 24 травня, під час півфіналу цього пісенного конкурсу, так і, будемо сподіватися, 26-го — у фіналі. Як це не прикро, доводиться констатувати, що нагоду почуватися європейцями наші співвітчизники мають хіба що під час континентальних пісенних форумів, у яких беруть участь українці.

«Наш час настав!»

Утім, цьогоріч Україна отримала ще один такий рідкісний, на жаль, шанс — прийняти спільно з Польщею чемпіонат Європи з футболу. На попередні ж нашій національній збірній досі не вдавалося пробитися крізь сито відбіркових ігор. Щоправда, це довгоочікуване свято затьмарила українська Феміда, чиї більш ніж сумнівні вироки лідерам опозиції — колишньому прем’єру Юлії Тимошенко й екс-міністру внутрішніх справ Юрію Луценку — були сприйняті європейськими політиками як наруга над правосуддям. За таких обставин гасло «Українці, наш час настав!», із яким виступатиме українська команда на Євро-2012, виглядає доволі двозначно.

Так чи інакше, а українські громадяни, навіть попри згадані прикрощі, перебувають в очікуванні своїх європейських перемог. Тим більше, що такими ті українці, які встигли пожити в СРСР, відгородженому від решти Європи «залізною завісою», вважають і просто участь у континентальних заходах.

Власне, тому ще більше обурення серед своїх співгромадян провокує влада, яка ув’язненнями лідерів опозиції майже довела Україну до ізоляції від демократичних країн — бойкот Києва набуває щораз чіткіших обрисів. Тільки от Віктор Янукович не лише не виказує стурбованості з цього приводу, а ще й демонструє, що не проти повернути русло інтеґрації очолюваної ним країни в зовсім інший бік.

Співдружність… незалежних?

15 травня український президент таки дав привід до цього висновку своїми заявами в Москві, на неформальному саміті Співдружності Незалежних Держав (СНД), яку дотепер в Україні розглядали суто як «цивілізовану форму розлучення колишніх радянських республік». Але як тільки Російська Федерація (РФ) не опирається цьому «розлученню»!

Протягом тижня в українських кінотеатрах демонстрували знятий за гроші з державного бюджету РФ фільм «Матч» про поєдинок у Києві 1942 року місцевих і німецьких футболістів. Причому автори цієї стрічки запевняють, що це мав бути подарунок Україні до Євро-2012. Однак чомусь у цьому «дарі данайців» українською мовою розмовляють усі негідники, а герої — винятково російською.

Після цього особливо принизливо сприймаються ті словесні реверанси, які лунали 15 травня ц. р. у Москві з уст президента України у бік його російського візаві Володимира Путіна: «Ми приїхали невеликою командою побажати вам успіхів, і не тільки в наших двосторонніх відносинах. Ми бажаємо, щоби ви посилили в прямому й переносному значеннях Росію й аби вам усе вдалося. Ми вітаємо вас зі вступом на посаду».

Ба більше, Віктор Янукович наголосив, що «українська сторона покладає великі надії на спільну роботу з Росією в Східній Європі та в Азії, а також на те, що РФ запропонує своє бачення такої співпраці, «щоб ми разом стали сильнішими». Тож навряд чи він прислухається до таких, наприклад, експертів, як Ігор Жданов, президент центру «Відкрита політика», який попереджав напередодні саміту СНД: «Усі ідеологічні маркери, такі як державна російська мова, котрі намагається «продавати» своїм колеґам нинішнє керівництво України, цікавлять Путіна не більше, ніж ритуальні заклинання. Його цікавить тільки одне: чи готовий Янукович поступитися національними інтересами й здати газову трубу Москві».

«Домовилися, що будемо»

Звісно, президентові Януковичу потрібно контактувати з російським колеґою, щоби вирішити проблему надто високої ціни на газ. Але ці контакти змушують українців насторожуватися після чергового нагадування Путіна, що він здешевить «блакитне паливо» лише після того, як Україна поступиться газотранспортною системою та вступить до Митного союзу (МС) РФ, Білорусі й Казахстану та Євразійського економічного союзу.

Однак якщо раніше Вікторові Януковичу вдавалося уникати прямої відповіді, то 15 травня він висловив уже, по суті, чи не згоду: «Ми вивчаємо, що відбулося з економікою Білорусі, Казахстану, але, як кажуть нам наші партнери, переваг стало більше». Понад те, ще й запевнив: «Ми домовилися, що будемо активізувати нашу співпрацю. Усі питання, які стосуються інтеґрації… ми вивчаємо. Ми будемо шукати сьогодні модель співпраці з МС».

Окрім того, президент України пообіцяв, що найближчим часом підпише угоду про зону вільної торгівлі (ЗВТ) в рамках СНД, вочевидь, маючи на увазі її ратифікацію у Верховній Раді України, яку відклали після попередження, що вона унеможливить створення такої ж зони з Європейським Союзом (ЄС). Але, як бачимо, Віктор Янукович, потребуючи під час парламентських перегонів позик, аби задобрити свій електорат збільшенням заробітної плати, пенсій тощо, уже згоден навіть на ту «синицю в руках», за котру після виборів доведеться повертати гроші вже як за «жар-птицю» — із відсот­ками, які з України буде викачувати «стратеґічний партнер» Росія.

Не можемо не звертати?

Напередодні поїздки президента України на неформальний саміт СНД політолог Михайло Погребинський застерігав: «Російська влада зараз украй не задоволена офіційним Києвом. Москва прагне визначеності в позиції Києва». Чи це не її ми почули в обіцянках щодо МС і угоди про ЗВТ у межах СНД?

Та й навряд чи завжди й у всьому солідарний із п. Януковичем Володимир Зубанов, його соратник і депутат парла ментської фракції Партії реґіонів (ПР), заявив би без санкції президента: «Об’єктивно аналізуючи розвиток останніх подій навколо саміту країн Центральної Європи, проведення Євро-2012, підписання Угоди про асоціацію, ми просто не можемо не звертати уваги на останні досить цікаві ініціативи керівництва Росії щодо розвитку інтеґраційних процесів у рамках СНД і євразійського реґіону».

Відтак Валерій Чалий, заступник директора Центру Разумкова, висловлює побоювання: «На жаль, швидше за все, продовжиться або може продовжитися така політика бартеру: в обмін на деякі економічні преференції з боку Росії — кредити, тобто, умовно кажучи, живі гроші в умовах складної економічної ситуації ще й напередодні парламентських виборів. Обмін може піти на стратеґічні інтереси України в галузі безпеки й у сферах, які серйозно проявляться через певний період у майбутньому».

Януковичу не вірять

Утім, можливо, редакція тижневика «Міст» поспішає з висновком? Адже Вадим Карасьов, директор Інституту ґлобальних стратеґій, заспокоює: «Перед парламентськими виборами в умовах кризи українських еліт і політичної кризи навряд чи Янукович дасть згоду на МС».

Як бачимо, цей політолог у запевнення Віктора Януковича, що переваг для вступу в МС нібито стало більше, ніяк не вірить. Тим більше, що й із приводу транзитних магістралей український президент уперто стояв на своєму: мовляв, «наша мета — створення газотранспортного консорціуму за участю України, РФ і Європи».

Аналізуючи підсумки візиту Віктора Януковича 15 травня до Москви на неформальний саміт лідерів країн СНД, Григорій Перепелиця, експерт із міжнародної політики, також не розгледів поступок. На його думку, усе — якраз навпаки: «Видно, що Київ бере паузу, аби спрогнозувати поведінку Кремля».

Не вірить наразі в поступки Володимиру Путіну й російський політолог Євген Мінченко. Бо запевняє, що для українського президента цей саміт має символічну важливість — «в умовах дуже жорсткого тиску з боку ЄС показати, що є місця, де його приймають». «Це — основний сенс цієї поїздки», — вважає експерт і запевняє, що поки що не бачить у Віктора Януковича «волі до того, щоб узяти участь у МС РФ, Білорусі та Казахстану».

Багатовекторна ізоляція

Висновку, що під час зустрічі сам на сам президенти так ні до чого не домовилися, експерти дійшли й тому, що свій перший візит після чергового обрання глава РФ здійснить 31 травня не в Україну, а в Білорусь. А ті, хто недооцінює важливо­сті цього месиджу, нехай звернуть увагу на розчарування із цього приводу міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка, який напередодні заявляв, що «в Україні всі були би раді вітати президента РФ після його обрання з першим візитом, але рішення, звісно, має прийматися главою держави Росія». Ще б пак, адже в час парламентських перегонів Віктор Янукович неабияк сподівається демонстрацією «дружби з Путіним» схилити на свій бік виборців, які так її бажають.

Тож важко не погодитися з резюме Ігоря Жданова, яким і завершимо цю публікацію: «Намагаючись проводити багатовекторну політику, президент Янукович опинився в багатовекторній ізоляції. У цій ситуації йому не залишиться нічого іншого, як узяти тайм-аут у відносинах із Москвою, як він раніше це зробив із ЄС».

Ігор Голод

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...