Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 17, 2019

Уряд звільнив В’ятровича з посади директора Інституту національної пам’яті

Автор:

|

Вересень 25, 2019

|

Рубрика:

Уряд звільнив В’ятровича з посади директора Інституту національної пам’яті
Володимир В’ятрович

«Я завершив каденцію на посаді голови Українського інституту національної пам’яті (УІНП). Це були наповнені п’ять із половиною років… Робота стала щоденним продовженням Майдану задля втілення його цінностей. Можу сказати, що більшість амбітних цілей, які ставив перед собою, досягнув», — так Володимир В’ятрович прокоментував своє звільнення з посади директора УІНП, про яку тижневик «Міст» повідомив у минулому числі. За словами історика, про такий намір знав завчасу і це не стало для нього несподіванкою. «Звільнення готувалося заздалегідь, і я особисто обговорював це питання з прем’єр-міністром Олексієм Гончаруком, із котрим добре знайомий із часів Майдану. Він також мене особисто запевнив, що Інститут збереже всі свої напрямки роботи, які були закладені і розроблені впродовж цих п’яти років», — зазначив п. В’ятрович.

Боротьба за історичну справедливість
Можна припустити, що остаточно рішення про відставку Володимир Зеленський прийняв під час візиту до Польщі 31 серпня — 2 вересня ц. р. Тоді Анджей Дуда, президент Республіки Польща (РП), заявив, що його український колега пообіцяв скасувати мораторій на проведення ексгумаційних робіт, запроваджений попередньою українською владою. Своєю чергою, президент України запевнив, що готовий розблокувати отримання дозволів на ексгумацію польських поховань в Україні, а польська сторона впорядкує українські місця пам’яті в Польщі.
Як писав «Міст», цей конфлікт розпочався в квітні 2017-го, коли місцева влада демонтувала пам’ятник полеглим воякам УПА на цвинтарі в с. Грушовичі під Перемишлем. У відповідь УІНП ініціював мораторій на ексгумацію поляків в Україні у зв’язку з актами вандалізму щодо пам’ятників і пам’ятних знаків на українських могилах у Польщі.
Насправді ж офіційна Варшава реалізує відверто антиукраїнську політику вже давно, і п. В’ятрович, котрий завжди відстоював принципи історичної справедливості, був для теперішньої польської влади, як кістка в горлі. В липні 2016 року Сейм РП проголосував за резолюцію «Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА». Володимир В’ятрович назвав це рішення історичним непорозумінням: «Іменування події геноцидом передбачає одностороннє звинувачення української сторони в цьому конфлікті. При цьому замовчується, що такі ж злочини зафіксовані і з боку польського підпільного руху щодо України. Та ж Армія Крайова й інші військові формування брали участь у масових вбивствах українського цивільного населення».
У лютому 2018-го польський Сенат проголосував закон, який передбачає карне переслідування тих, хто буде заперечувати «злочини українських націоналістів». Володимир В’ятрович відповів гострою критикою: «Ми є свідками того, як у Польщі поступово утверджується політичний диктат над історією, вже є всі підстави говорити про поступове скорочення свободи слова в РП». На його думку, ситуація навколо закону про «бандеризм» є інформаційним протистоянням, яке непотрібне ні Києву, ні Варшаві, але на руку Російській Федерації (РФ).

Назад до «радянщини»?
Тож не дивно, що звільнення п. В’ятровича потішило не лише Варшаву, а й Москву, яка вперто просуває в Україні ідеї «русского міра». Одним із головних здобутків тепер уже ексдиректора УІНП називають декомунізацію. Саме він був головним лобістом прийняття відповідних законів Верховною Радою 2015 року. Історик заявляв, що відсутність політики декомунізації в Україні після проголошення незалежності була однією з причин, що призвели до неорадянського реваншу режиму Януковича. Також п. В’ятрович зазначав, що носії радянських цінностей тепер є головним кадровим резервом терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка».
У жовтні 2015-го УІНП оприлюднив список із 520 осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію, відповідно, назви вулиць та інші топоніми на їхню честь повинні бути змінені. Таким чином, в українських містах і селах на законних підставах почали прибирати радянську символіку, пам’ятники Леніну й іншим радянським діячам, а також перейменовувати вулиці. Також були перейменовані низка населених пунктів, у т. ч. два обласних центри — Дніпро (колишній Дніпропетровськ) і Кропивницький (колишній Кіровоград).
Сам п. В’ятрович так охарактеризував успіхи декомунізації: «Якщо говорити про масштаби декомунізації, то є чим похвалитися. Це 987 населених пунктів на карті України, це майже 52 тис. вулиць на мапі України. І це десь 2,5 тис. пам’яток, із яких понад 1,5 тис. — це пам’ятники Леніну».
Й ось тепер прихильники «русского міра» (а з ними й їхні куратори в Москві) розпочали масштабну пропагандистську кампанія з метою «повернути все, як було», тому що «після декомунізації краще жити не стали». «Газета по-українськи», коментуючи звільнення Володимира В’ятровича, застерігає, що тепер з’явилася велика загроза повернення до «радянщини». «Гуманітарна політика чітко окреслює кордони держави, народу. Якщо вони розмиті, у прогалини влазить ворог. В’ятровичу вдавалося на системній основі підіймати історію визвольних змагань початку та середини ХХ ст. Так звану бандерівщину. Мало який народ протистояв одночасно двом великим імперіям. Крім українців, у Європі — тільки литовці», — наголосив політолог Олександр Палій.
Відомий український письменник Сергій Жадан у Львові під час цьогорічного Форуму видавців назвав звільнення Володимира В’ятровича тривожним дзвіночком від нової влади. «Звільнення В’ятровича — це гол у свої ворота. В принципі, у нас є багато питань до нової влади стосовно стратегії, візії, того, куди ми будемо рухатися, стосовно того, від чого ми відмовляємось, і що надалі підтримуємо. Звільнення В’ятровича в цьому сенсі можна розглядати, як дуже тривожний дзвіночок».
Зрештою, перші «дзвіночки» пролунали одразу після того, як Петро Порошенко програв президентські вибори, коли проросійські сили в Україні розгорнули нечувану активність. 8 травня ц. р. на сайті Харківської міської ради зареєстрували електронну петицію з вимогою повернути проспекту ім. генерала Петра Григоренка ім’я радянського маршала Жукова, яке він носив до 2016 року. Петиція набрала необхідні для розгляду депутатами 5,5 тис. підписів, тож тамтешня міськрада під головуванням відомого українофоба Геннадія Кернеса прийняла рішення відновити стару радянську назву.
Показовою стала реакція Юлії Мендель, прессекретарки глави держави. «Ситуація в Харкові — яскравий приклад непродуманості та недосконалості гуманітарної політики, яку проводили останніми роками. Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» закладає правову колізію. Він вимагає перейменувань і знесення пам’ятників радянським діячам, але водночас робить винятки для випадків, коли такі історичні пам’ятки пов’язані з опором і вигнанням нацистських окупантів із території України. Отже, закон не вимагає знесення пам’ятника Жукову. Президент вважає, що розв’язання подібних колізій у рамках закону є справою винятково територіальної громади міста», — заявила вона.
Фактично, президент Зеленський таким чином відкриває шлях до повернення радянських назв і символів через рішення місцевих рад. Наразі ситуація в Харкові нібито вирішилася — на початку вересня суд скасував рішення міськради про повернення на мапу міста проспекту ім. Жукова. Але в Кернеса вже готують апеляцію. А в Конституційному суді лежить подання 42 нардепів, переважно з проросійського табору, про повне скасування закону про декомунізацію. «Дайош дєдушку Лєніна» на старі місця?

Ігор Берчак

До слова
Сам Володимир В’ятрович у своєму блозі на сайті «Радіо Свобода» так розказав про здобутки УІНП за час його керівництва (подається зі скороченнями):
— Декомунізація публічного простору відбулася. Мій син і всі наші діти більше не підуть у школу вулицями імені вбивць і не читатимуть у підручнику захоплюючу неправду про тюрму народів. Ціна свободи завжди висока, і, як не дивно, глянути правді у вічі — іноді найважча з вимог до вільної людини. Україна, як інші вільні країни Європи, нарешті глянула. І засудила комуністичний і нацистський режими як однакове зло.
Ми відкрили всі без винятку таємні документи радянських спецслужб. Це насамперед спосіб втамувати біль мільйонів і наше спільне прагнення справедливості. Щоб кожен міг знайти загублених близьких і кожен міг дізнатися: чому важливо засудити репресії. Відкривши архіви і визнавши борцями за незалежність тих, хто боровся за свободу, Україна пішла далі: розпочала нову реабілітацію, за власним законом, а не за куцими правилами пізнього совка. В часі війни на Донбасі ми визнали солдатами тих, хто збройно захищав свободу українців минулого століття. Ми планомірно повертаємо їм їхнє добре ім’я. Більшості — посмертно. Відтепер і вони, і сучасні воїни мають спільне свято: день захисників України 14 жовтня. На свято Покрови, українського козацтва, армії УНР, УПА та ЗСУ.
Майдан і війна. Оновлений календар державних свят молодої держави має на меті нагадувати, що в нашого народу — тисячолітня історія. І ми ніколи не здавалися. Найближчим прикладом цього став Майдан та теперішня війна. Оцінити вагу внеску героїв «Небесної сотні» та сучасних захисників України — справа вже наступних поколінь, наше завдання — зберегти свідчення й пам’ять. Спорудження меморіалу «Небесної сотні» розпочалося, й я вірю, що буде завершене найближчим часом. Музей Майдану, Архів національної пам’яті, реґіональні філії, Національна комісія з реабілітації жертв репресій — інституційні проекти Інституту — покликані творити інфраструктуру пам’яті. Продовжити цю політику — означає йти назустріч свободі та зберігати міцний імунітет проти порушень прав людини.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...