Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, May. 25, 2018

Українська поетеса, яка живе у Франції, побувала на Канівщині

Автор:

|

Травень 30, 2013

|

Рубрика:

Українська поетеса, яка живе у Франції, побувала на Канівщині

На Тарасовій горi в Каневі 27 квітня ц. р. відбулися літературні читання «Мої слова живуть в моїм народі»‚ задля участі в яких із Франції приїхала відома українська поетеса Наталя Замулко-Дюбуше. Для канівців Наталя — особлива гостя. Вона народилася в селі Прохорівці на Канівщині, на лівому березі Дніпра‚ відбулася як творча особистість і громадська діячка в Україні, але вже багато років живе у Франції.

Одне із своїх оповідань пані Замулко-Дюбуше назвала «Долю не вибирають», що дуже пасує до її власного життя. 40 років тому до Черкас‚ де мешкала Наталя‚ приїхала велика група французьких фахівців, аби змонтувати й налагодити хімічне підприємство. Їх оселили в новому домі.
Компактне проживання чужинців полегшувало для КДБ стеження за ними. І все ж місцеві «гебісти» не встежили, як саме 34-річний інженер Норбер Дюбуше покохав 20-річну Наталю Замулко. І не дивно: дівчина козацького роду з козацького села Прохорівки, овіяного поетичним духом і леґендами, була вродливою та стрункою.
У давні часи, за царювання Катерини ІІ, частина козаків зі зруйнованої Запорізької Січі подалася на човнах-байдарах у верхів’я Дніпра й обрала собі місце на лісистих пагорбах навпроти Канева. Прохорівські дівчата були не лише стрункі, а й збагачені козацьким вільним духом, схильні до романтики.
Наталя Замулко прихильно відповіла на освідчення француза, бо теж покохала його. Інакше сприйняли цю новину у КДБ. Про шлюб громадянки СРСР із представником капіталістичної країни не могло бути й мови. На дівчину намагалися вплинути й безпосередньо‚ і через батьків, яким нагадували, що їхній син навчається у військовій академії та не може мати рідню за кордоном.
Пан Дюбуше повернувся до Франції без коханої. Наталя залишилася в Україні, але час брав своє, і вона одружилася з іншим — вродливим водієм таксівки. Народилося трійко дітей. Але саме приваблива зовнішність чоловіка стала причиною розлучення. Жіноче оточення обдаровувало його надмірною увагою, а він охоче відповідав взаємністю. Горда козачка із цим не змирилася.
Поза професійною працею економіста Наталя віддалася поезії. Її вірші радо друкували літературні часописи, вони виходили й окремими збірками. Якось у приморському місті Коктебейлі, куди до колишньої садиби поета Максиміліана Волошина традиційно приїздять літератори, Наталі наснився Норбер, який дивився на неї крізь велике вікно та щосили стукав у шибу. Уранці вона розповіла свій сон подрузі, і та запевнила, що чоловік чекає на Наталю. А та ж була «невиїзною» за зв’язок із чужинцем, не мала дозволу їздити за кордон.
Проте СРСР уже був на межі розпаду, тривала «перебудова». У своєму записнику Наталя відшукала адресу Норбера й написала до нього. Відповідь була сповнена великої радості: Норбер писав, що вже 20 років чекає на неї, не одружується, має при собі її фотокартку й усім показує світлину своєї нареченої.
Усе ж виїхати з СРСР було непросто. На жінку чинили тиск в управлінні КДБ, не дозволяли взяти зі собою дітей. Наталя здолала всі перепони та поїхала до Франції, де додала до свого козацького прізвища ще й чоловікове. Вони прожили разом 20 років. Жінка працювала в мерії міста Пуатьє. Але час спливав надто швидко – Наталя овдовіла.
Та її найпершою любов’ю була й залишилася Україна‚ і свої ностальгічні почуття до неї вона передає у віршах. Добре знаючи французьку мову, у своїй поезії її уникає, не відчуваючи в ній української поетичності. У Франції п. Замулко-Дюбуше ніколи не стояла осторонь громадського життя, важливою сторінкою якого була й Україна. За її активної участи було засноване товариство «Пуатьє-Черкаси». Як перекладачка-експерт при трибуналі міста Пуатьє, вона була учасницею низки судових процесів, що стосувалися біженців із Чечні, Абхазії, Південної Осетії, Придністров’я, уражених російською аґресією. Як літератор, має за вірші та прозу низку нагород і відзнак в Україні. Незборимою залишилася туга за Дніпром, за Україною.
Друзі, однокласники, земляки з Прохорівки, громадськість Канева тепло сприймали слова жінки незвичайної долі, її вірші у виконанні автора, а також студенток Канівського училища культури й мистецтв. Окремі поезії покладено на музику, тож присутні слухали ці пісні у виконанні директора Канівської школи мистецтв Людмили Салтикової й (у відеозапису) оперної співачки Світлани Бендікової в Ізраїлі. На зустріч прибув композитор Олександр Стадник, народний артист України, який виконав для гостей написані ним пісні на слова Наталії Замулко.
Гостя подарувала кожному з учасників зустрічі свою нову книгу оповідань, нарисів, есе «Чужа нація» (2012), із якої, власне, і потяглася ниточка дружніх зв’язків із Наталією Замулко, що згодом привела до зустрічі на Тарасовій горі. Спілкувалася з талановитою землячкою та цікавою особистістю впродовж майже півроку науковець заповідника Тетяна Мацієвська, яка й була ведучою літературних читань.
Наталія Замулко-Дюбуше звернула увагу на українські видноколи з Тарасової гори, що відкриваються від могили Шевченка на Лівобережжя, висловила вдячність працівникам заповідника за збереження їх для сучасників і нащадків. Підкреслила надзвичайну важливість охорони первозданної краси, оспіваної поетом. Таку громадянську позицію Наталія виявляла й у 1980-х рр., коли їй, як голові Черкаського обласного комітету захисту миру, довелося рятувати Україну від будівництва чергової АЕС на Чигиринщині. Тоді вона повезла всіх свідомих письменників області на зустріч із керівництвом Чигиринської АЕС. Спільними зусиллями однодумців було зібрано підписи проти промислової експансії, передано їх у вищі інстанції, підготовлено цикл радіопрограм.
Світлана Брижицька, заступник генерального директора заповідника, вручила письменниці лист-подяку за утвердження у світах українського поетичного слова, національної культури.
Ларіон Костенко, фото Юрія Кардаша

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...