Новини для українців всього свту

Monday, Aug. 26, 2019

Українська музика: нема пророка у своїй вітчизні

Автор:

|

Грудень 15, 2011

|

Рубрика:

Українська музика: нема пророка  у своїй вітчизні

В Україні не втихає дискусія про обмеження української музики. Після ухвалення Верхов­ною Радою закону про зменшення квот із 50 до 25 % на україномовний аудіо- та відеопродукт у ефірі останньою рятівною інстанцією залишився президент. Багато хто тепер сподівається, що цей документ усе-таки не буде підписано.

Збоку, з іншої держави, ця ситуація здається більш ніж дивною. Тоді як в Україні законодавчо борються з українською музикою, в усіх рекламних матеріалах про нашу країну описують її музичні досягнення. Усім відомо, що одну з найвідоміших на планеті пісень Summertime (у виконанні Луї Армстронґа й Елли Фіцджеральд) написано за мотивами української колискової «Ходить сон коло вікон», а знана всьому світу різдвяна Ring Christmas Bells є нічим іншим, як «Щедриком» українського композитора Миколи Леонтовича. Не так давно представниця України співачка Руслана зі своїм етнічним номером перемогла на «Євробаченні-2004», а вже 2005-го цей популярний пісенний конкурс проходив у Києві.

Україномовні виконавці та групи демонструють серйозний успіх і в Росії: реґулярно (може, навіть частіше, ніж в Україні) виступають на всіляких фестивалях і збирають повні зали шанувальників, отримують музичні премії. Через такий інтерес до української музики деякі московські бізнесмени навіть подумують відкрити спеціальний майданчик під цей напрямок: аби постійно збирати виконавців і їхніх шанувальників в одному місці, а не щоразу в іншому клубі.

Згадую, як півроку тому обговорював тему зменшення квот на українську музику з визнаним її пропаґандистом Олегом Скрипкою — він укотре був із концертом у Москві. Артист висловив упевненість, що в Україні реалізується антикультурна програма, спрямована на цілковите знищення української мови, у піснях, музиці тощо. Тому в країні фактично відсутні медіаможливості для розвитку української музики. У підсумку, щоби вижити, українські виконавці рвуться в Росію, аби потім повернутися додому вже «зірками». «Адже вдома ти не можеш нормально розвиватися», — каже музикант.

Як показав час, відтоді ситуація не змінилася. Пророка у своїй вітчизні як не було, так і немає. Проблема української музики, як і більшість труднощів в українській державі, пов’язана з політикою, а точніше — із постійною політизацією мовного питання. «Якщо в Україні ти розмовляєш українською мовою й співаєш українські пісні, тебе відразу називають націоналістом. І з українською мовою, природно, — великі проблеми. Уявляєш, якби, наприклад, «Російське радіо» або «Наше радіо» назвали націоналістичним, тому що там 100 % російської музики?» — засмутився Олег Скрипка.

Ситуацію з українською музикою цілком можна вважати такою, що загрожує національній безпеці України, адже музика, між іншим, закладає основу самосвідомості населення країни як єдиної нації.

На власному прикладі переконався, що з кожним приїздом у Київ дедалі складніше почути щось з українських пісень у місцевому радіо- чи телеефірі. І це неприємно дивує не тільки вихідців з України, а й іноземців, які, прибувши в Україну, не можуть відчути її національну особливість. А попереду ж — Євро-2012! Яку етнічну унікальність продемонструє Україна, якщо всюди лунатиме низькопробна російська попса?

Збереження нинішніх квот на українську музику в ефірі — лише півзахід. Справді важливим кроком могло би стати створення спеціалізованих «нішових» мас-медіа — радіостанцій і хоч би одного потужного музичного телеканалу. У державах, котрі думають про своє майбутнє, важливість національної музики зрозуміли вже давно й створили, до прикладу, в Італії Italianmusik, у Німеччині — Viva, у Франції — MCM France. У Росії є аж два телеканали, які транслюють пісні суто російською мовою — RU.tv і MusikBox.RU.

Скептики можуть заперечити, що то не справа держави — вкладати в шоу-бізнес, коли за газ нічим платити. Частково це так. Тим більше, якщо щось подібне доручити державним чиновникам, то може вийти черговий держканал — витратний, неефективний і нікому не потрібний.

Однак не все так складно, як здається на перший погляд. Державі достатньо створити сприятливі умови для розвитку української музичної сфери, наприклад, зберігши існуючі квоти або запровадивши «податкові канікули». Якщо існує державна програма Держкомтелерадіо «Українська книжка», то чому би не запустити державну програму «Українська музика»?

І «з нуля» не треба створювати — владі треба тільки домовитися з українськими медіаолігархами про переформатування одного з існуючих у них музканалів: так вийде менш витратно й набагато ефективніше. Упевнений, що в української музики є набагато більше шанувальників, аніж у Національного банку України, який виділив на потреби свого «телерупора» 10 млн грн. Шкода тільки, що комерційних можливостей української музики не помічають тільки в Україні.

Сьогоднішні політики повинні розуміти, що не варто недооцінювати можливостей української музики. Досить пригадати, як починалася Помаранчева революція. Опозиція на повну використала любов аудиторії до української музики, яку в той час рідко де можна було почути. Тому залучала до своєї агітаційної кампанії саме україномовних музикантів, які й збирали на майданах сотні тисяч людей. Поза будь-якими сумнівами, це зіграло свою роль. Отже, загнавши українську музику в резервацію зараз, у недалекому майбутньому влада цілком може отримати ще одного дуже впливового опонента.

Як свідчить практика, українська музика — добрий експортний продукт, який не є підвладний кон’юнктурі та не знецінюється після чергових виборів. Шкода тільки, що в Україні не загадують так далеко й це національне надбання зараз може вижити тільки за рахунок експорту.

 Ігор Соловей

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...