Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 9, 2019

«Нормандський формат»: які пастки готує Путін Зеленському

Автор:

|

Грудень 04, 2019

|

Рубрика:

«Нормандський формат»: які пастки готує Путін Зеленському
Чи стане Анґела Меркель у Парижі на бік Володимира Зеленського?

Зараз головні політичні очікування українців пов’язані зі зустріччю 9 грудня в Парижі «нормандської четвірки» — президентів України, Федеративної Республіки Німеччина (ФРН), Франції та Російської Федерації (РФ). Володимир Зеленський давно наполягав на її проведенні, для цього виконав низку важливих умов (відведення військ на деяких ділянках фронту, підписання так званої формули Штайнмаєра), а тепер покладає на перемовини в Парижі величезні надії. Натомість Путін явно неохоче погодився на подорож до французької столиці, хоча й пішов на деякі поступки, найголовніша з яких — великий обмін полоненими за формулою «35 на 35» на початку вересня ц. р., коли на Батьківщину з російських тюрем повернулися, зокрема, режисер Олег Сенцов і 24 захоплені в Керченській протоці українські військові моряки. Наступний «миротворчий» крок — повернення Україні трьох захоплених військових кораблів.
І Київ, і Москва попередньо озвучили свої цілі, які мають намір досягнути в Парижі. Водночас експерти кажуть, що сподіватися на якийсь серйозний прорив не варто, якщо Путін і піде на якісь поступки, то спробує отримати взамін значно більше.

Позиції сторін
Президент України назвав три теми, які має намір обговорити під час зустрічі в «Нормандському форматі». Про це він розповів у інтерв’ю Der Spiegel, Le Monde, Time і Gazeta Wyborcza. «Перший — це обмін полоненими, реальний обмін у чіткі часові рамки. Другий, гадаю, він дуже складний, це припинення вогню. Він був закладений у всіх попередніх угодах як пріоритет, як перший пункт, у всіх домовленостях і в усіх заявах. Але ми повинні розуміти, що обстріли справді зменшилися. Це правда. Але вони не зупинилися. Отже, коли ми говоримо про припинення вогню, маємо цього досягти. Ці перші два моменти пов’язані з життям людей. Ось чому для мене це два найважливіші моменти», — наголосив президент. Крім цього, за його словами, третім пунктом стане проведення місцевих виборів на Донбасі. «Вирішення цих трьох пунктів створить розуміння того, що ми хочемо закінчити війну. Ми, безумовно, цього хочемо. Але це створить розуміння того, що РФ також дуже сильно налаштована на це», — додав Зеленський.
Путін про обмін полоненими та припинення вогню не казав нічого, зате повністю солідарний з п. Зеленським щодо «доцільності» проведення виборів у неконтрольованих Україною районах. При цьому не забуваючи регулярно нагадувати (в т. ч. за допомогою свого кума, голови «Опозиційної платформи — За життя» Віктора Медведчука) про необхідність продовження дії закону «Про особливості місцевого самоврядування на території окремих районів Донецької та Луганської областей», який ухвалили у вересні 2014 року і термін дії якого закінчується 31 грудня ц. р.
Закон визначає, що «особливий порядок місцевого самоврядування у Донецькій і Луганській областях здійснюють виключно органи місцевого самоврядування, які будуть обрані на позачергових виборах». Запропонована Франком-Вальтером Штайнмаєром, тодішнім міністром закордонних справ ФРН, формула передбачає, що окупована частина Донбасу має отримати особливий статус на постійній основі після того, як Організація з безпеки та співпраці в Європі (ОБСЄ) визнає ці вибори демократичними.
Фактично, це і є стратегічною метою Путіна — увіпхати Окремі райони Донецької та Луганської областей до складу України з надання «особливим реґіонам» права блокувати будь-які загальноукраїнські ініціативи, поступово руйнуючи українську державність на «легітимних» умовах. Вочевидь, через неузгодженість дій «українських» радників Путіна його наміри вкрай відверто описали в жовтні ц. р. у спільному зверненні до президента України ватажки терористичних організацій «Донецька народна республіка» (ДНР) і «Луганська народна республіка» (ЛНР) Денис Пушилін і Леонід Пасічник відповідно. «Ми самі будемо вирішувати, якою мовою говорити, якою буде наша економіка, як буде формуватися наша судова система, як буде захищати наших громадян наша народна міліція й як ми будемо інтегруватися з РФ. Це наша справа, наша мета», — йшлося в заяві терористів. Питається: а до чого тут Україна? Самопроголошені «республіки» і так усе це мають. Інша річ, що це зовсім не влаштовує господаря Кремля.

Пастка № 1: «вибори» і контроль над кордоном
3 жовтня Володимир Зеленський заявив, що буде розроблено новий закон про особливий статус Донбасу. За його словами, цей документ не може передбачати автономію окупованих зараз територій. Пряма мова Зеленського: «Чи буде на зустрічі у «Нормандському форматі» підписуватися новий закон про особливий статус? Ні. Цей закон діє до 31 грудня ц. р. Буде новий закон. Чи будемо ми його самі розробляти і швидко приймати? Ні. Ми напишемо його разом у співпраці та публічному обговоренні з усім українським суспільством, не перетнувши жодної «червоної лінії». Отже, ніякої капітуляції. Ніякої здачі національних інтересів України».
Путін відреагував украй нервово. «Ми чуємо від перших осіб України, що може бути прийнятий інший закон про особливий статус Донбасу. Якщо буде прийнято щось таке, що не узгодять із ЛНР і ДНР, тоді все вмить зайде у глухий кут», — заявив президент РФ (увага!) під час пресконференції після саміту BRICS у далекій Бразилії. Де Донбас, а де Ріо-де-Жанейро? Але колишнього підполковника КДБ таки прорвало, адже без закону про особливий статус «вибори» на окупованих територіях не мають жодного сенсу.
Водночас в Зе-команді не раз заявляли, що жодних виборів «під дулами автоматів і кулеметів» не буде. «Вибори проходять за українським законодавством. А український закон виключає присутність бойовиків. Усі українські партії повинні мати доступ, спостерігачі, журналісти, ОБСЄ, Центральна виборча комісія. Якщо є збройні угруповання, жодна партія туди не піде», — заявив п. Зеленський. А щодо контролю кордону з РФ він зазначив таке: «Це буде найскладніше питання з усіх — якщо ми коли-небудь дійдемо до його обговорення. Я кажу їм чесно: я не згоден із тим, як це питання було вирішене в Мінську. Згідно з мінськими угодами, спершу відбудуться вибори, потім — контроль над кордоном. Позиція українців — спершу кордон, потім вибори, але це — не мінські угоди. На жаль, у нас там є протиріччя. І, звісно, треба це вирішити».
Путін, як завжди, відреагував чужими словами. 28 листопада так звана «Народна рада» самопроголошеної ДНР ухвалила «закон» про «державний кордон», який визначений по адміністративному кордону всієї Донецької області станом на 2014 рік. Теоретично, Кремль може розіграти цей, на перший погляд, нікчемний юридичний акт у майбутньому, наполягаючи на поширенні «особливого статусу» на всю територію Донецької області, в т. ч. на ті її частини, які зараз контролює Київ. Прикметно, що ЛНР такого закону не приймала, що вчергове доводить підступність політики Путіна, який спеціально створив не одну, а дві невизнаних «республіки», щоб мати можливість торгуватися.
«Червона лінія» можливих домовленостей, проходить саме з питання першочергового вирішення повернення Україні контролю над російсько-українським кордоном. Без цього жодних домовленостей і бути не може. Позаяк неможливо в будь-якому форматі інтегрувати окуповані частини Донбасу в Україну без повного контролю над кордоном і реального поширення повноважень української влади на тимчасово окуповані території. Якщо ж п. Зеленський, під великим тиском із боку партерів у Парижі, погодиться на пропоновані Путіним напівзаходи, то це здатне стати початком фрагментування та роздроблення української держави на реґіональні вотчини», — заявив «Радіо Свобода» незалежний політолог Віктор Каспрук.
Своєю чергою, Володимир Фролов, російський експерт із питань зовнішньої політики, впевнений, що РФ точно не віддасть Україні контроль над кордоном. «Хіба що сепаратистам Донбасу, одягненим як місцева «міліція» з прапорами України на прикордонних блокпостах», — заявив він виданню Suddeutsche Zeitung.

Пастка № 2: газовий транзит
31 грудня ц. р. закінчується дія контракту на транзит газу з РФ до країн Європейського Союзу (ЄС) територією України. Російський монополіст «Газпром» висунув такі умови його продовження: сторони повинні відмовитися від «усіх взаємних претензій у міжнародному арбітражі» (Стокгольмський арбітраж зобов’язав «Газпром» сплатити Україні компенсацію обсягом близько 2,6 млрд USD. — Ред.), укласти короткотермінову угоду лише на один рік і відновити пряме постачання газу з РФ. Позиція Сергія Коболєва, голови правління Національної акціонерної компанії (НАК) «Нафтогаз України», та прем’єра Олексія Гончарука жорстка: укладення довготермінового контракту на десять років і жодних прямих закупівель в країни-аґресора.
У цій ситуації позиції Києва значно сильніші. Дмитро Козак, віцепрем’єр РФ, був змушений визнати, що «Північний потік-2» не вдасться запустити раніше середини 2020-го. Крім цього, Конґрес США готується закласти в законопроєкт про оборонний бюджет під назвою «Акт національної оборонної авторизації» адресні санкції, націлені зупинити завершення будівництва російського газогону. Під питанням і дозвіл на прокладання останньої ділянки трубогону, яка повинна пройти територіальними водами Данії. Уряд останньої нещодавно дав такий дозвіл, але його одразу оскаржили в місцевій апеляційній раді з питань енергетики. Еллен Евіг Ергенсен, представниця пресслужби відомства, пояснила, що розгляд апеляції може тривати 17 місяців.
Таким чином «Газпром» опинився в глухому куті: з країнами ЄС уже укладені контракти на постачання чималих обсягів газу, а обхідний газогін «Північний потік-2» ще далекий від завершення. Тож без «української труби» не обійтися.
І тут починається найцікавіше. Загалом «Нормандський формат» передбачає перемовини лише щодо шляхів врегулювання ситуації на Донбасі, але аж ніяк не газового транзиту. Але власне газова тема останніми днями закрутилася, як полюбляють казати в Зе-команді, «в турборежимі».
15 листопада Путін заявив про готовність знизити ціну на газ для України в разі прямих закупівель у «Газпрому» (від яких Київ повністю відмовився ще наприкінці листопада 2015-го — Ред.) на 20-25 %. На що Юрій Вітренко, виконавчий директор НАК відповів, що запропонована РФ ціна не є знижкою, оскільки «Газпром» у разі прямих поставок не платить за його транспортування (приблизно 3 млрд USD на рік).
28 листопада майже таємно у Відні (Австрія) зустрілися міністри енергетики України та РФ Олексій Оржель та Олександр Новак відповідно. Перемовини вели без представників Європейської комісії, як це завжди відбувалося раніше. Офіційне повідомлення — ні про що: «Сторони обговорили російсько-українську співпрацю в газовій сфері — врегулювання взаємних претензій щодо виконання контрактів, умови транзиту російського газу в Європу з 2020 року, перспективи прямої закупівлі російського газу для споживачів України». Міністерство енергетики України додатково наголосило: відтепер перемовини про газ вестимуть із РФ напряму, хоча посередництва ЄС також не відкидають.
2 грудня міністр Оржель заявив, що уряд прийняв «політичне рішення про зміну керівництва всіх стратегічних державних підприємств і перезавантаження їхніх наглядових рад». На запитання про те, чи торкнеться це «Нафтогазу» та його непоступливого керівника Коболєва, котрий послідовно і принципово виступає проти прямих закупівель газу в РФ, міністр відповів: «Абсолютно».
Уже наступного дня ситуація заплуталася остаточно. «В уряду немає планів щодо зміни наглядової ради та керівництва НАК, — заявив Тимофій Милованов, міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. — Конкретно по НАК немає жодних змін й не буде. Слова міністра енергетики неправильно зрозуміли або перекрутили», — сказав він.
Напустив туману і президент. «Для мене важливо, щоб газове питання було питанням самим по собі. Незалежно від бажання обох сторін, воно не повинно бути жодним чином пов’язане з Донбасом. Хоча я не виключаю, що транзит газу також розглядатимуть у «Нормандському форматі», — заявив п. Зеленський в інтерв’ю німецькому журналу Spiegel.
Тож, чи не вийде так, що Путін, маючи під боком за столом перемовин у Парижі Анґелу Меркель, канцлерку ФРН, країни, що найбільше зацікавлена в постачанні газу з РФ, таки «переконає» Зеленського підписати новий транзитний контракт на своїх умовах?
«Російський газ може стати парадним входом для РФ в Україну» — у статті під такою назвою експерт «Газети по-українськи», політолог Михайло Басараб, стверджує, що за допомогою газу РФ корумпує демократичні еліти України й європейських держав. «Монопольний вплив РФ на будь-яку сферу суспільного життя дає додаткові важелі тиску та шантажу. Зеленський має виконувати передвиборчі обіцянки. Для цього потрібен ресурс. І дешевий російський газ може тут стати в нагоді. Однак це вкотре дасть Москві можливість впливати на політику України та підривати її суверенітет», — вважає він.

Пастка № 3: питання Криму
Як це не прикро, за розмовами і суперечками навколо Донбасу та газового транзиту словосполучення «анексована РФ Автономна Республіка Крим (АРК)» усе рідше звучить із вуст українських високопосадовців. Нагадаємо, що перші санкції Захід запровадив власне через окупацію українського півострова.
«Якщо провести моніторинг у засобах масової інформації, то вже зараз бачимо, що питання анексії АРК відійшло на другий план, у «Нормандському форматі» його не згадують узагалі (хоча раніше це питання підіймалося однозначно). І саме цього домагається російський президент. Зараз для нього важливо «замилити» цю тему, знизити рівень міжнародної аґресії до РФ. Як мінімум, Путін буде добиватися, щоби «кримська тема» була заморожена на період каденції Зеленського. І тоді він піде на «поступки», дасть Україні символічний контроль (таку собі видимість контролю) над окупованими територіями», — пише в своєму блозі на «Українській правді» політичний експерт Олег Петровець.
Якщо президент Зеленський не вимагатиме повернути АРК Україні на зустрічі «нормандської четвірки», Путін може сприйняти це як згоду на анексію. Про це заявив Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу в інтерв’ю «Голосу Америки». «У нас є велика тривога з цього приводу. Якщо ще в жовтні президент України казав про те, що в ході зустрічі «нормандської четвірки» він обов’язково скаже про необхідність повернення як АРК, так і Донбасу, то останнім часом в його риториці слово «Крим» у зв’язку з «нормандською зустріччю» зникло», — зазначив п. Чубаров.

Туманні прогнози
Щодо результатів перемовин 9 грудня в Парижі оцінки різняться. Коментарі урядовців традиційно розпливчасті. «Ми не будемо у Нормандії робити однієї речі — не будемо дозволяти створювати будь-яке враження про те, що президент Зеленський домовляється про щось із Путіним за спинами наших союзників, а також за спиною українського народу. Також маємо пам’ятати, що документ, який підпишуть учасники «Нормандського саміту», буде політичним документом. Не йтиметься про жодні юридичні зобов’язання, які візьме на себе українська держава в особі президента», — повідомив в етері програми «Свобода слова» на телеканалі ICTV Дмитро Кулеба, віцепрем’єрміністр із питань євроінтеграції.
А Олена Зеркаль, вже колишня заступниця міністра закордонних справ України, в інтерв’ю БІ-Бі-Сі заявила, що не вірить у швидкий мир із РФ і вважає, що ціна за нього може виявитися занадто великою. «Я провела стільки раундів перемовин із росіянами. Вони не можуть ось так у мить змінити свій підхід до України. Не вірю у таке диво», — наголосила вона. За її словами, за будь-яку послугу від росіян «доведеться платити». На запитання про те, яку ціну Україна може заплатити за мир із РФ, дипломатка не відповіла, але при цьому зазначила, що жоден мирний процес неможливий без відповідальності винних у злочинах. «Має бути визначений, хто у чому винен, і РФ має нести відповідальність за злочини, які були скоєні на нашій землі», — заявила п. Зеркаль.
Світовий конґрес українців закликали лідерів «нормандської четвірки» створити чітку дорожню карту та часові рамки для «відновлення миру та понесення РФ відповідальності за відбудову зруйнованого війною реґіону та виплату репарацій сотням тисяч українців, котрі постраждали від безглуздої російської війни проти України».
«Ми маємо чітко прийняти дорожню карту щодо імплементації мінського процесу, де безпековий компонент, включно з виведенням російських військ і техніки й артилерії, передує політичному компоненту. І жодних компромісів щодо унітарності держави. Жодних перемовин із бойовиками, бо їхній «мишачий король» розташований в Кремлі. Саме з ним треба вести переговори», — заявив 3 грудня з трибуни Верховної Ради Петро Порошенко, п’ятий президент України.

Ігор Берчак

Мовою чисел

Український інститут майбутнього та харківська компанія «Нью Імідж Маркетинг Груп» провели на території ДНР і ЛНР соціологічне опитування, в ході якого респондентам пропонували висловити ставлення до України, РФ та інших країн, а також оцінити перспективи виконання мінських угод, зокрема, щодо проведення місцевих виборів. Результати опублікувало київське видання «Дзеркало тижня».
З’ясувалося, що 64,3 % жителів самопроголошених республік бачать себе в складі РФ. При цьому 13,4 % вважають, що ці території мають стати «частиною РФ, але з особливим статусом». Бажання повернутися до складу України висловили 18,5 % опитаних. При цьому «бути частиною України, як раніше» захотіли 5,1 % респондентів, а 13,4 % готові увійти до складу української держави з особливим статусом. Повної незалежності самопроголошених республік хочуть 16,2 % опитаних.
На запитання, де повинен бути закріплений особливий статус Донбасу, 56,6 % респондентів відповіли, що в Конституції України, а 34,2 % — що в окремому законі. Цікаво, що 6,8 % опитаних узагалі не чули про мінські угоди.
41,3 % респондентів висловили думку, що на території самопроголошених республік повинні бути власні незалежні від України суди, прокуратура та поліція. 36,8 % респондентів захотіли, щоб правоохоронна система підпорядковувалася Україні, в той час як 14,2 % — проти цього.
Більшість респондентів (понад 96 %) висловили думку, що за бойові дії в Донбасі відповідальні українські політики, котрі прийшли до влади після Майдану. Серед винуватців назвали також США (89,2 %), місцевих активістів Майдану (85,3 %), ЄС (76,7 %) і «владу до Майдану» (79,9 %).
Дослідження проводили 7- 31 жовтня ц. р. Опитали 1 606 респондентів: 800 — у непідконтрольній частині Луганської та 806 — у непідконтрольній частині Донецької областей. Інтерв’ю face-to-face проводили в домогосподарствах респондентів за структурованою анкетою. Погрішність результатів не перевищує 3,2 %.

About Author

Meest-Online