Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Aug. 18, 2018

Вугільна галузь — найкорумпованiший сектор економіки України

Автор:

|

Липень 21, 2016

|

Рубрика:

Вугільна галузь — найкорумпованiший сектор економіки України

Вугілля

Ігор Насалик, міністр енергетики та вугільної промисловості України, офіційно заявив, що його відомство відмовляється від розрахунку ціни на вугілля за схемою «Роттердам+» і закладає в основу вартості палива для українських споживачів середню ціну на біржі в Польщі. Таким чином була поставлена крапка в тривалій і скандальній «роттердамській історії».

Вугільна війна
Мінімальний обсяг енергетичного вугілля, потрібного для нормальної роботи теплоелектростанцій (ТЕС) та теплоелектроцентралей (ТЕЦ) України, які виробляють електроенергію та забезпечують опалення житлових будинків, упродовж місяця становить у середньому 3,1 млн т. До початку війни на Донбасі обсяг видобутку цього виду сировини в Донецькій і Луганській областях сягав 5 млн т на місяць. Однак через бойові дії майже половина ресурсів донбаського вугілля виявилися недоступними.
Усі 14 українських ТЕС можуть використовувати за сировину тільки енергетичне вугілля певних марок, а сім із них — тільки вугілля марки «А» або антрацит. Водночас майже 60 % загальноукраїнського обсягу вугілля групи «А» виробляють три підприємства Донбаської паливно-енергетичної компанії (ДПЕК) Ріната Ахметова — шахта «Комсомолець Донбасу», а також холдинги «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит», розташовані в зоні проведення антитерористичної операції (АТО). Хоча вони й перебувають на підконтрольній Україні території, існують проблеми з регулярністю відвантаження видобутого вугілля, бо шахти безпосередньо межують зі зоною ведення бойових дій. Решта 40 % антрациту добувають на підприємствах, розміщених у районі міст Шахтарськ, Сніжне, Ровеньки, Свердловськ, Антрацит, Красний Луч, тобто на території, підвладній проросійським сепаратистам.

Від Африки до Роттердаму
У Києві вирішили: ні копійки бандитам! Але постало питання: чим палити котли ТЕС? Вугільні чиновники взяли у руки глобуси: замість сусідньої Польщі Україна чомусь почала імпортувати вугілля з далекої Південно-Африканської Республіки (ПАР). Але після приходу до Одеського порту кількох балкерів із африканським вугіллям в Україні розгорілися гучні скандали: занадто дорого, незрозуміло, кому платимо за доставку, розвантаження тощо. Тож було прийняте інше рішення, яке, за задумом чиновників, мало б стимулювати вітчизняних шахтарів.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) з 1 травня ц. р. прив’язала ціну вугілля для ТЕС до ринкового індикатора ARА2: біржова ціна в портах Амстердам/Роттердам/Антверпен — саме сюди доставляється південно- та північноамериканське вугілля для продажу в Європі — плюс вартість доставки в Україну (так звана формула «Роттердам+»).
За нею українське вугілля, яке ніколи не було в Роттердамі (Нідерланди), мало б коштувати приблизно 45 USD за 1 т плюс 15 USD за доставку. Водночас реальна ціна вугілля з державних шахт у червні ц. р. становила 1237 грн за 1 т — майже 50 USD (дані Міністерства енергетики та вугільної промисловості України). І ще для порівняння: ціна вугілля з Росії та сусідньої Польщі становить лише 42 USD за 1 т, турецького — ті самі 50 USD, але з урахуванням доставки. Різниця в 10 USD нібито й невелика, але з врахування потреби в 3 млн т щомісяця набігає чималенька сума.

Від ДНР до України
Офіційно Київ перервав усі економічні зв’язки із самопроголошеними Донецькою та Луганською «народними республіками» (ДНР і ЛНР відповідно). Однак, вугілля звідтіля чомусь купують. Як написав в «Економічній правді» Володимир Манько, найбільша енергогенеруюча держкомпанія «Центренерго» продовжує поставки з окупованих частин Донецької та Луганської областей антрацитового вугілля, видаючи його за паливо з ПАР, яке завозиться в Україну через Росію.
«Схема складна і проста одночасно. Представник України — «Центренерго» — уклала договір із компанією з Сянгану Arida Global Limited, яка зобов’язалася доставити в Україну величезну партію вугілля, нібито купленого в ПАР», — написав експерт, уточнивши, що все імпортне вугілля чомусь підозріло іде виключно через російські порти та залізничні станції.

«Копанки» за 400 млн
Павло Лисянський, директор Східної правозахисної групи, кілька місяців досліджував тему нелегального постачання вугілля з ДНР та ЛНР і переконався, що це — величезний ринок. У статті на сайті «Новое время» він стверджує, що щомісячний обіг цього ринку — близько 400 млн грн. На одному кінці ланцюжка — «копанки» (старі шахти, в яких вугілля видобувається нелегально без дотримання будь-яких технічних норм) і звичайні шахти на території ДНР/ЛНР, на іншому — легальні українські замовники у вигляді українських ТЕС. «Між цими двома пунктами перебувають інтереси різних діячів — від керівництва сепаратистських республік до представників «сім’ї» Януковича», — йдеться у статті сайту «Новое время».
Віталій Карпачов, екс-депутат Донецької обласної ради, котрий також цікавиться темою нелегального видобутку, зазначає: на окупованих територіях лавиноподібно зростає кількість «копанок» — зараз їх майже 1,5 тис.
Гроші йдуть у кишеню лідерам сепарастистів. Як стверджує п. Лисянський, з кожної тонни видобутого в ЛНР вугілля «президенту» Плотницькому йде в кишеню близько 500 грн. А якщо врахувати, що щомісяця в ЛНР видобувають майже 150 тис. т вугілля, то лідер сепаратистів збагачується на приблизно 75 млн грн щомісяця. Не відстає і сусідня ДНР, де у всіх відділах так званого вугільного міністерства є люди тутешнього «президента» Захарченка.
Від редакції. Ніхто прямо не каже, але виглядає на те, що формула «Роттердам+» мала б забезпечити певних людей, котрі безпосередньо контролюють видобуток вугілля, стабільним доходом за біржовими цінами нідерландських портів.

Ігор Берчак

До слова
У середині червня ц. р. сайт «Наші гроші» з посиланням на «Вісник державних закупівель» повідомив, що тендер на збагачення вугілля для компанії «Лисичанськвугілля» виграла збагачувальна фабрика «Комсомольська». Вартість тенденру — 17,6 млн грн. Воно б ніби й нічого, крім маленької подробиці. Збагачувальна фабрика «Комсомольська» належить Олександру, Януковича, оголошеному в розшук синові президента-втікача. За час правління свого батька, стоматолог за фахом став одним із найбагатших бізнесменів України. У листопаді 2013-го загальна вартість активів Олександра Януковича оцінювалась Forbes у 510 млн USD. Свої татки Янукович-молодший заробив не на золотих коронках, а на «золотому» вугіллі. Схема була проста, як двері. Доки видобуте на державних шахтах вугілля потихенько їхало потягом до таких самих державних ТЕС, воно встигало на папері пройти кілька стадій купівлі-продажу різними приватними фірмами-прокладками, а його вартість зростала з 400 до 1000 грн за 1 т. Тож компанія «МАКО Трейдинг», яка належала Олександру Януковичу, на кожній тонні державного вугілля заробляла 600 грн. Видання «Наші гроші» полічило, що лише 2012 року стоматолог Янукович заробив на вугіллі більше 7 млрд грн. Для порівняння — вугільна група Ріната Ахметова за той же рік заробила 3,67 млрд.

Канадський помічник «залізної леді»
Наприкінці 1970-х вугільна промисловість Великої Британії перебувала в глибокій кризі. Видобуток вугілля був збитковим, 174 державні шахти щороку отримували сотні мільйонів фунтів дотації, але уряд боявся якихось кардинальних кроків, розуміючи до яких наслідків може призвести закриття нерентабельних шахт і звільнення десятків тисяч гірників.
Однак 1979-го до влади вперше в британській історії прийшла жінка. Гірники полегшено зітхнули, сподіваючись на нову порцію дотацій. І дуже швидко про це пошкодували. Маргарет Тетчер підійшла до вирішення проблеми системно. З огляду на те, що попередні акції протесту, здебільшого, призводили до збоїв із постачанням енергоносіїв, уряд прийняв стратегію створення національних запасів палива, що дало можливість акумулювати значні запаси вугілля. На законодавчому рівні були внесені зміни, які суттєво врізали права шахтарських профспілок, у пресі розгорнулася кампанія з дискредитації їхніх лідерів.
Зазначимо, що цей стратегічний план вигадав і втілював у життя канадець Єн Мак-Ґрегор, котрий мав досвід оптимізації американських вугільних шахт і приватизації British Steel. Момент його призначення керівником британського Національного управління вугільної промисловості можна вважати фактичним початком кампанії приватизації британського вуглепрому.
У березні 1984-го були закриті перші 20 шахт і звільнені 20 тис. гірників. У відповідь Національний союз шахтарів оголосив загальнонаціональний страйк, до якого долучилися металурги та транспортники. Але Маргарет Тетчер недарма називали «залізною леді». «Нещодавно нам довелося боротися з ворогом за межами країни, на Фолклендських островах. Тепер маємо ворога всередині Британії», — заявила тоді прем’єр-міністр. Зазначимо, що за два роки до того Британія виграла невеличку війну з Арґентиною за контроль над Фолклендським архіпелагом в Атлантичному океані.
Слова в п. Тетчер ніколи не розходилися з ділом: поліція й армія отримали недвозначний наказ: жодних поступок страйкарям! Протистояння тривало майже рік: тисячі заарештованих, сотні скалічених під час розгону демонстрацій, кілька вбитих. Урешті-решт гірники здалися. Вже 1986 року по всій країні залишилося лише 50 працюючих шахт (перед початком страйку, нагадаємо, їх було 174), причому всі вони вони були приватизовані, дотації з держбюджету повністю припинилися. У британському вуглепромі запрацював закон ринку: якщо виробництво не приносить прибутку, його треба закривати.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...